В Ужгородському центрі гунгарології дебютував художник-лісівник яскравими літніми, зимовими та весняними олійними натюрмортами і пейзажами Василь Лиситчук.
З першого погляду видно, що автор закоханий у природу. Пишні маки, ніжна весна й краса відлиги однаково заманюють поціновувачів високого мистецтва, вселяючи спомини про тепле літо та про зимові вечори біля каміна.
Автор має прекрасний дар до малювання, що підтверджується великими полотнами, представленими на виставці. Їх важче заповнити, ніж малий простір. Видно, що художник володіє технікою олійних фарб, в його творах присутні гра кольору, світла і тіні, автор має смак і свій художній мові. Недаремно він все своє життя присвятив роботі в лісі. Хоч і починав Василь Петрович на Ужгородському лісокомбінаті, періодично займаючи різні посади: майстер, технік-лісівник, помічник лісничого. Потім уже й інженер, заступник начальника відділу об’єднання “Закарпатліс”, секретар Закарпатського обкому профспілки працівників лісової та деревообробної промисловості, генеральний АТ “Українська лісоторгова біржа”, а з 2000 року – помічник лісничого в ДП “Ужгородське ЛГ” і от тепер художник!
– Мені здається, що будь-яка людина наділений великим даром – відчувати красу навколишнього світу, відчувати гармонію ліній, милуватися різноманіттям відтінків кольорів, – каже Василь Петрович. – Будь-яка картина – це зображене на полотні світовідчуття художника … У моєму випадку – це картини з лісу, з мого робочого місця. Писати полотна почав я змалку, з 5-ого класу, але по-справжньому лише тоді, коли вийшов на пенсію. У своїх творах я постаралася перенести всю пишноту навколишнього світу на полотно, наповнивши його своїми власними почуттями та емоціями. Кожна картина – це частина моєї душі.
Як розповів автор полотен, народився він в селі Тимків Новоушицького району Хмельницької області, з дитинства захоплювався мистецтвом. Писав картини для мами. Час від часу він продавав картини і купляв за них продукти та нові фарби. Пізніше поступив у Сторожинецький лісний технікум, а у 1980 році закінчив Ленінградську лісотехнічну академію. У 1973 переїхав у Закарпаття і розпочав свою трудову діяльність у лісах Ужгородщини. Завжди захоплювався живописом, книгами, природоохоронною діяльністю.
А ось нове захоплення для Василя Петровича відкрив відпочинок перед Різдвом. Ось як про це згадує сам автор полотен:
– Одного разу, милуючись красою вечірнього пейзажу перед Різдвом, захотілося відтворити його на картині. При цьому хотілося передати цю красу якимось незвичайним способом. Оскільки малюванням захоплювався з дитинства, то вирішив залишити за собою добрий слід в історії. Так народилася перша картина “Грот”. Пишу картини для себе, своїх друзів і близьких. Реакція завжди була захоплена. Отримавши в подарунок мої картини, знайомі просили продовжувати це заняття, вдосконалюватися і дарувати радість більшій кількості людей. Наразі мною написано понад 200 полотен, частину з яких я з радістю представив на цій виставці.
Прес-служба Закарпатського ОЛУМГ
http://nowyny.com/news/debjutuvala_vistavka_poloten_uzhgorodskogo_lisivnika/2018-03-16-11391
З першого погляду видно, що автор закоханий у природу. Пишні маки, ніжна весна й краса відлиги однаково заманюють поціновувачів високого мистецтва, вселяючи спомини про тепле літо та про зимові вечори біля каміна.
Автор має прекрасний дар до малювання, що підтверджується великими полотнами, представленими на виставці. Їх важче заповнити, ніж малий простір. Видно, що художник володіє технікою олійних фарб, в його творах присутні гра кольору, світла і тіні, автор має смак і свій художній мові. Недаремно він все своє життя присвятив роботі в лісі. Хоч і починав Василь Петрович на Ужгородському лісокомбінаті, періодично займаючи різні посади: майстер, технік-лісівник, помічник лісничого. Потім уже й інженер, заступник начальника відділу об’єднання “Закарпатліс”, секретар Закарпатського обкому профспілки працівників лісової та деревообробної промисловості, генеральний АТ “Українська лісоторгова біржа”, а з 2000 року – помічник лісничого в ДП “Ужгородське ЛГ” і от тепер художник!
– Мені здається, що будь-яка людина наділений великим даром – відчувати красу навколишнього світу, відчувати гармонію ліній, милуватися різноманіттям відтінків кольорів, – каже Василь Петрович. – Будь-яка картина – це зображене на полотні світовідчуття художника … У моєму випадку – це картини з лісу, з мого робочого місця. Писати полотна почав я змалку, з 5-ого класу, але по-справжньому лише тоді, коли вийшов на пенсію. У своїх творах я постаралася перенести всю пишноту навколишнього світу на полотно, наповнивши його своїми власними почуттями та емоціями. Кожна картина – це частина моєї душі.
Як розповів автор полотен, народився він в селі Тимків Новоушицького району Хмельницької області, з дитинства захоплювався мистецтвом. Писав картини для мами. Час від часу він продавав картини і купляв за них продукти та нові фарби. Пізніше поступив у Сторожинецький лісний технікум, а у 1980 році закінчив Ленінградську лісотехнічну академію. У 1973 переїхав у Закарпаття і розпочав свою трудову діяльність у лісах Ужгородщини. Завжди захоплювався живописом, книгами, природоохоронною діяльністю.
А ось нове захоплення для Василя Петровича відкрив відпочинок перед Різдвом. Ось як про це згадує сам автор полотен:
– Одного разу, милуючись красою вечірнього пейзажу перед Різдвом, захотілося відтворити його на картині. При цьому хотілося передати цю красу якимось незвичайним способом. Оскільки малюванням захоплювався з дитинства, то вирішив залишити за собою добрий слід в історії. Так народилася перша картина “Грот”. Пишу картини для себе, своїх друзів і близьких. Реакція завжди була захоплена. Отримавши в подарунок мої картини, знайомі просили продовжувати це заняття, вдосконалюватися і дарувати радість більшій кількості людей. Наразі мною написано понад 200 полотен, частину з яких я з радістю представив на цій виставці.
Прес-служба Закарпатського ОЛУМГ
http://nowyny.com/news/debjutuvala_vistavka_poloten_uzhgorodskogo_lisivnika/2018-03-16-11391
0 коммент.:
Дописати коментар