Україна, яка очікує чергового траншу МВФ спочатку в першому, потім у другому, а тепер уже в третьому кварталі 2018-го, до одержання грошей так і не наблизилася.
Були надії, що українська делегація, яка відвідала традиційні весняні зустрічі МВФ у Вашингтоні, привезе звідти гарні новини. Їх немає. Нас продовжують запевняти в підтримці, хвалити за виконану роботу, докоряти за зниження темпу реформ, але про якусь конкретику мова не йде. За підсумками весняних зустрічей відлига у відносинах України з МВФ так і не настала.
На Банковій, за інформацією DT.UA, переконані, що транш ми одержимо у будь-якому разі. Тому ні парламент, ні уряд не поспішають із виконанням ключових вимог — створенням Антикорупційного суду та запровадженням ринкової ціни на газ. МВФ напевно розуміє, що переконаність Києва в тім, що допомога прийде в будь-якому випадку, небезпідставна. Без підтримки Фонду нам буде дуже складно виконати наші зобов'язання перед зовнішніми кредиторами, у тому числі й перед самим МВФ. Україна в трійці боржників Фонду (11,9 млрд дол.), на почесному другому місці після Греції (12,8 млрд). Без нових кредитів МВФ і без підтримки самого Фонду, яка гарантує можливість залучити кошти в інших МФО або приватних кредиторів, ми за боргами розплатитися не зможемо. Та хоч би як тішила ця думка, ми пам'ятаємо, що співробітництво з МВФ цінне не лише матеріальною підтримкою.
З-під палиці МВФ приймалися всі ключові реформи в країні, співробітництво з Фондом відкрило для нас інші джерела фінансування, дало можливість залучати кошти інших МФО, позичати в приватних кредиторів, одержувати допомогу від урядів інших країн. Позбавлені цих можливостей після завершення поточної програми в березні 2019-го, ми ризикуємо впритул наблизитися до дефолту, тому що в майбутні три роки виплати за зовнішніми позиками України тільки зростатимуть. НБУ у своєму свіжому інфляційному звіті вже каже про необхідність підписати нову програму з МВФ у 2020 р. Але чи висока ймовірність цього, якщо поточну програму ми завершимо на нинішній мінорній ноті, остаточно переконавши кредитора останньої інстанції у своїй неспроможності виконувати взяті на себе зобов'язання?
За прогнозами регулятора, дефіцит поточного платіжного балансу продовжить зростати — до 2,6% від ВВП до 2020 р. Простіше кажучи, приплив грошей у країну знижуватиметься, а відплив — зростатиме. Навіть при запланованому зростанні експорту імпорт його випереджатиме, відповідно, країна перманентно відчуватиме дефіцит валюти на внутрішньому ринку. Тієї самої валюти, яка буде потрібна для повернення численних кредитів, накопичених Україною. Надія лише на продовження зростання надходжень від мігрантів, які, за оцінками центробанку, зможуть частково компенсувати дефіцит, і на розміщення облігацій зовнішньої держпозики в 2018–2020 рр., тобто на одержання нових кредитів для виплати старих.
Відповідно до очікувань НБУ, Мінфін повинен цього року залучити на зовнішніх ринках запозичень 2,5 млрд дол., 2019-го — 1,5 млрд, а 2020-го — ще 2,5 млрд дол. Це будуть "короткі й дорогі" гроші, залучення торік 3 млрд дол. від продажу ОВДП коштувало Україні 7,3% річних, відчутно дорожче за вартість кредитів від МФО. Але головна проблема навіть не в ціні, а в пошуку покупців. У 2018 р., поки ще програма МВФ нами нехай тільки де-юре, але виконується, ми справді могли б залучити гроші в приватних кредиторів. Але виходити на зовнішні ринки запозичень без підтримки МВФ дуже складно. Для кредиторів виконання позичальником програми Фонду є гарантією того, що реформи в країні не зупиняться, її економіка продовжить зростати, і вкладені нині гроші в облігації цієї країни повернуться з відсотками. Якщо ми достроково завершимо програму МВФ, упевненість приватних кредиторів у нашій платоспроможності знизиться, особливо з урахуванням майбутніх виборів, які завжди вносять фактор невизначеності в оцінки інвесторів. І навіть якщо ми зможемо залучити якісь ресурси, відсотки за цими кредитами будуть ще вищими, ніж торішні 7,3%, — плата за ризик співробітництва з неблагонадійним позичальником.
Наші джерела в Мінфіні кажуть, що залучення кредитів буде потрібне не лише для виплати зовнішніх боргів України, а й для латанія дір у держбюджеті. Міністерство вже готується до того, що "епоха бюджетного профіциту" закінчилася, і проблеми з виконанням можуть виникнути вже цього року. Поки що шукають інструменти, які дадуть змогу це питання вирішити. Нещодавно Міжнародна розрахункова та клірингова компанія Clearstream заявила, що розглядає підключення цього року до своєї системи ряду країн Східної Європи й України, зокрема. Clearstream "підключає" внутрішні ринки капіталу до міжнародних, грубо кажучи, допомагаючи залучати зовнішні інвестиції під внутрішні державні облігації. Офіційно український Мінфін ще не повідомляв про співробітництво з Clearstream. Але переговори йдуть, і на цей інструмент залучення ресурсів покладають надії, тому що гроші Україні будуть потрібні, й чималі.
Поки Мінфін шукає варіанти розв'язання проблем, на Печерських пагорбах стурбовані пошуком можливостей пропетляти, перехитрити та взяти на слабо.
Це при тому, що є всі шанси закінчити поточну програму співробітництва раніше терміну. Одержання траншу в останньому кварталі 2018-го малоймовірне, МВФ свідомо не допускає сценаріїв, при яких виділення траншів могло б стати важелем тиску або предметом торгу під час бюджетного процесу. У першому кварталі 2019-го, напередодні виборів, транш із тих самих міркувань видавати теж не стануть. Другий квартал 2018-го наближається до екватора, але навіть орієнтовних термінів приїзду місії ще немає, — переговори тривають без малого рік. Залишається третій квартал 2018-го. При цьому на сьогодні немає впевненості в тому, що ми готові й виконуємо умови для одержання останнього траншу.
Проект закону про Антикорупційний суд прийнято у першому читанні, до другого читання подано близько двох тисяч поправок, при цьому згоди по ряду принципових положень законопроекту і досі немає. І не виключений варіант, що підсумковий документ МВФ не влаштує. У Фонду є десяток принципових зауважень до законопроекту, які стосуються процедури відбору суддів, юрисдикції суду, положень закону, що затягують створення відомства. На сьогодні ряд цих принципових питань ще не вирішено — немає узгодженої позиції. Зате Кабмін розродився черговою, цього разу антикорупційною, стратегією, яка передбачає створення Антикорупційного суду. Типовий для української влади спосіб виконувати зобов'язання перед МВФ, лише декларуючи їхнє виконання: замість приватизації пропонуючи закон про приватизацію, замість реформи держбанків — стратегію цієї реформи, замість реформи фіскальної служби — план із її реформування тощо. Може, і цього разу трюк спрацює. Хоча учасники переговірного процесу у Вашингтоні в один голос заявляють, що за цим пунктом МВФ торгуватися не має наміру та продовжить наполягати на тому, щоб усі його зауваження до проекту закону були враховані.
Питання з ринковою ціною на газ уряд також відклав. І хоча, за даними DT.UA, жоден із запропонованих раніше варіантів приведення вартості газу до рівня імпортного паритету МВФ не задовольнив, нової формули не шукають. До початку наступного опалювального сезону час є, а до його старту ситуація ще може змінитися, і вбивче для рейтингів прем'єра підвищення ціни для споживачів не знадобиться, якщо переговори з кредитором, наприклад, зайдуть у глухий кут або Фонд укотре заплющить очі на невиконання Україною домовленостей. У своєму нещодавньому виступі перший заступник голови МВФ Девід Ліптон серед умов одержання траншу ринкової вартості газу вже не згадував, сформулювавши цю вимогу як "поліпшення фінансового стану НАК "Нафтогаз України" і держфінансів у цілому". Різниця, погодьтеся, є. І що менш конкретне формулювання, то простіше виконати завдання, формально поставивши галочку напроти чергового структурного маяка програми.
Адже у МВФ розуміють, що без їхнього траншу й програми Україні не обійтися, і зацікавлені в поверненні своїх кредитів значно більше, ніж у реформуванні нашої країни.
На сьогодні, за даними Мінфіну, державний і гарантований державою зовнішній борг України перевищує 1,3 трлн грн, або 48,6 млрд дол. За три найближчі роки нам необхідно повернути зовнішнім кредиторам близько 16 млрд дол. Тільки в минулому березні НБУ витратив майже 1,5 млрд дол. на обслуговування держборгу, що одразу ж позначилося на державних золотовалютних резервах — на кінець 2017-го вони становили майже 19 млрд дол., а до кінця березня 2018-го знизилися до 18 млрд. За прогнозами НБУ, до кінця 2018-го резерви зможуть збільшитися до 21,6 млрд дол. Щоправда, за наявності двох умов — профіциту зведеного платіжного балансу за підсумками року й при одержанні траншу МВФ. І те й інше — ще спробуй отримай. При цьому навіть за оптимістичними оцінками центробанку, у 2019-му і 2020 р. резерви все одно знижуватимуться навіть за умови, що ми підпишемо з МВФ нову програму співробітництва.
За даними НБУ, зобов'язання уряду й центрального банку, які мають бути погашені упродовж наступних 12 місяців, збільшилися з 1,7 млрд дол. наприкінці 2016 р. до 2,9 млрд станом на кінець 2017-го. З них 2,1 млрд дол. — це майбутні виплати на користь самого МВФ. І це зростання насамперед відображає збільшення виплат за попередньою програмою співробітництва з МВФ (stand-by). Попри поліпшення абсолютної більшості показників зовнішньої стійкості торік, Україна залишається надзвичайно вразливою до зовнішніх шоків саме через істотне боргове навантаження в середньостроковій перспективі і значну відкритість економіки — резюмує НБУ, і з ним складно сперечатися.
При цьому уряд продовжує наполягати на підвищенні мінімальної заробітної плати до 4100 грн, що ще більше посилить споживчий попит, а це також матиме наслідки. З другої половини 2017-го основним каталізатором зростання імпорту були не енергетичні товари, як у минулі періоди, а морепродукти, риба, цитрусові тощо. З початку цього року імпорт продукції споживчого призначення (продуктова й промислова групи) зріс більш як на 25% (до минулого року). Підвищення соціальних стандартів у майбутньому нинішнє зростання імпорту лише прискорить. Це непогано, але це важливо враховувати, усвідомлюючи те, що якщо темпи збільшення імпорту перевищують швидкість зростання експорту, то дефіцит валюти неминучий. Більш того, зростання доходів населення обов'язково позначиться на показниках українського ВВП.
МВФ уже переглянув темпи приросту українського ВВП, і для зовнішніх інвесторів, які мають одержати виплати за VRI (реструктуризованими боргами України), новий прогноз виявився досить підбадьорливим. За умовами випуску VRI, інвестори претендують на частину приросту реального ВВП (з урахуванням інфляції), яка перевищить показник у 3% у 2019–2038 рр., за умови, що номінальний ВВП (без урахування інфляції) буде більш як 125,4 млрд дол. МВФ уже переглянув прогноз на 2019 р., збільшивши номінальний ВВП із 118,8 млрд до 126,7 млрд дол. Навіть прогноз реального ВВП, який, за очікуваннями МВФ, навпаки, має знизитися з 3,5 до 3,3%, — сприятливий для власників VRI. І якщо ці прогнози справдяться, виплати за VRI почнуться не 2020-го, а 2019 р. Тобто наше боргове навантаження знову зросте, що неабияк затьмарить загальну радість від приросту ВВП.
Чи усвідомлюють це українські політики, укладаючись у теплу ванну думок про те, що вони переграли МВФ, піймали бога за бороду та увійдуть у передвиборні перегони з лозунгами про успішне завершення програми співробітництва з Фондом? Чи розуміють вони, що шанси на наступну програму при якості виконання поточної — нікчемні? Чи усвідомлюють наслідки того, що "кредитна історія" України погіршується з кожним днем? Звичайно, не всі ризики можуть справдитися, але досвід підказує, що краще бути готовим до гіршого сценарію, а не сподіватися на чергове економічне диве. А головне, з міжнародними кредиторами завжди краще грати чесно, адже їхня допомога нам ще не раз може знадобитися.
0 коммент.:
Дописати коментар