Політолог Петро Олещук
Про «міжнародні організації» та національні «розборки».
За часів СРСР була така відома інформаційна практика: розміщення новини у якійсь «іноземній газеті» (здебільшого – виданні місцевої компартії, що фінансується за ті ж радянські гроші), аби потім її опублікувати у радянських ЗМІ уже з посиланням «на іноземну газету». Звісно, «іноземці» ж говорять лише правду. Вони не зацікавлені, а тому – об’єктивні.
Зараз в Україні нова мода – залучати «західні організації» у будь-яких ситуаціях як універсальний критерій істини. «Там» – не можуть помилятися. Ну а те, що на Заході існує купа структур із купою варіантів фінансування – це «деталі».
Ну от наприклад всі, мабуть, пам’ятають звіт організації «Ерсайт» з Великобританії, який стосувався стану справ із вирубкою українського лісу, та обумовив цілком конкретні правові наслідки в Україні – заборону вивезення лісу. Хоча, мабуть, уже на цьому етапі у багатьох залишалися підозри. Зокрема, чому, борючись із нелегальною вирубкою, треба забороняти легальну? Може все ж краще спробувати із нелегалами бодай щось зробити?
Цього тижня у ВРУ пройшов круглий стіл на тему: «Міжнародні аспекти корупційних зловживань при торгівлі українською деревиною» за участю представників цієї є громадської організації «Ерсайт». Що він показав? А показав він виразні ознаки маніпулювання та підтасування даних із метою надання гучного висновку. Проведені іноземцями дослідження не підтверджені відповідними статистичними даними та офіційними документами, не зазначено конкретні лісогосподарські підприємства, в яких нібито збирали інформацію. Фактично, всі їх матеріали – це компіляція з «жовтої преси». Автори «доповіді» посилаються на 412 джерел, зокрема 131 повідомлення преси чи посилання на інтернет видання. Серед 13 наведених посилань на судові справи 10 мають або помилки у назві, або незрозуміле походження, 32 джерела являють приватне листування та матеріали особистих розмов. Зі всього списку джерел лише 13 статей (або 3 %) мають прізвище автора, а 23 (або 6 %) є нормативними офіційними відповідями та офіційними документами.
Тепер питання – «навіщо»?
Всі ці тілорухи розгортаються на фоні загальної стурбованості долею українських лісів. І це зрозуміло. Всі бачили ці кошмарні кадри «голих» українських гір. Ясно, що ситуація викликає відгук серед громадян, і цей відгук досить легко використати в своїх інтересах.
Паралельно питання держлісгоспів починає привертати увагу з боку «серйозних людей» з оточення президента, які раптово починають цікавитися вітчизняною деревообробкою. І це теж зрозуміло. Лісгоспи – один з небагатьох ресурсів України, що ще не опинився офіційно в руках «міцних власників» з числа представників «талановитих родин». Але якщо підняти питання просто так – може бути неприємний розголос. А от якщо мова буде йти про передача в ефективне управління «збиткових активів», а саме «приховану приватизацію» – це вже зовсім інша річ. Головне, зробити все і справді тотально-збитковим. Оскільки лісгоспи можуть заробляти лише на легальному продажу ліса, то треба обмежити їх у цьому. І все – питання вирішене. Прикриватися при цьому можна фактом нелегальних та грабіжницьких вирубок. Якщо при цьому «накинути» досить емоцій, то ні в кого не виникне питання: а чому треба обмежувати законну діяльність для боротьби з незаконною? Може, краще, запровадити щось більш дієве? Наприклад – тотальний облік та чіпізацію усієї української деревини, аби можна було легко відслідкувати її походження?
Усе це питання риторичні, але головне не це. Головне – розуміння того, що інформаційні кампанії зараз ведуться серйозно та професійно, і не треба у них одразу ж сприймати всю інформацію за «чисту монету», хто б не був її формальним автором. Техніка «ми дізнаємося правду з індійської газети» нікуди не поділася, але набула нових, більш цікавих та виразних рис.
Джерело: Петро Олещук
Про «міжнародні організації» та національні «розборки».
За часів СРСР була така відома інформаційна практика: розміщення новини у якійсь «іноземній газеті» (здебільшого – виданні місцевої компартії, що фінансується за ті ж радянські гроші), аби потім її опублікувати у радянських ЗМІ уже з посиланням «на іноземну газету». Звісно, «іноземці» ж говорять лише правду. Вони не зацікавлені, а тому – об’єктивні.
Зараз в Україні нова мода – залучати «західні організації» у будь-яких ситуаціях як універсальний критерій істини. «Там» – не можуть помилятися. Ну а те, що на Заході існує купа структур із купою варіантів фінансування – це «деталі».
Ну от наприклад всі, мабуть, пам’ятають звіт організації «Ерсайт» з Великобританії, який стосувався стану справ із вирубкою українського лісу, та обумовив цілком конкретні правові наслідки в Україні – заборону вивезення лісу. Хоча, мабуть, уже на цьому етапі у багатьох залишалися підозри. Зокрема, чому, борючись із нелегальною вирубкою, треба забороняти легальну? Може все ж краще спробувати із нелегалами бодай щось зробити?
Цього тижня у ВРУ пройшов круглий стіл на тему: «Міжнародні аспекти корупційних зловживань при торгівлі українською деревиною» за участю представників цієї є громадської організації «Ерсайт». Що він показав? А показав він виразні ознаки маніпулювання та підтасування даних із метою надання гучного висновку. Проведені іноземцями дослідження не підтверджені відповідними статистичними даними та офіційними документами, не зазначено конкретні лісогосподарські підприємства, в яких нібито збирали інформацію. Фактично, всі їх матеріали – це компіляція з «жовтої преси». Автори «доповіді» посилаються на 412 джерел, зокрема 131 повідомлення преси чи посилання на інтернет видання. Серед 13 наведених посилань на судові справи 10 мають або помилки у назві, або незрозуміле походження, 32 джерела являють приватне листування та матеріали особистих розмов. Зі всього списку джерел лише 13 статей (або 3 %) мають прізвище автора, а 23 (або 6 %) є нормативними офіційними відповідями та офіційними документами.
Тепер питання – «навіщо»?
Всі ці тілорухи розгортаються на фоні загальної стурбованості долею українських лісів. І це зрозуміло. Всі бачили ці кошмарні кадри «голих» українських гір. Ясно, що ситуація викликає відгук серед громадян, і цей відгук досить легко використати в своїх інтересах.
Паралельно питання держлісгоспів починає привертати увагу з боку «серйозних людей» з оточення президента, які раптово починають цікавитися вітчизняною деревообробкою. І це теж зрозуміло. Лісгоспи – один з небагатьох ресурсів України, що ще не опинився офіційно в руках «міцних власників» з числа представників «талановитих родин». Але якщо підняти питання просто так – може бути неприємний розголос. А от якщо мова буде йти про передача в ефективне управління «збиткових активів», а саме «приховану приватизацію» – це вже зовсім інша річ. Головне, зробити все і справді тотально-збитковим. Оскільки лісгоспи можуть заробляти лише на легальному продажу ліса, то треба обмежити їх у цьому. І все – питання вирішене. Прикриватися при цьому можна фактом нелегальних та грабіжницьких вирубок. Якщо при цьому «накинути» досить емоцій, то ні в кого не виникне питання: а чому треба обмежувати законну діяльність для боротьби з незаконною? Може, краще, запровадити щось більш дієве? Наприклад – тотальний облік та чіпізацію усієї української деревини, аби можна було легко відслідкувати її походження?
Усе це питання риторичні, але головне не це. Головне – розуміння того, що інформаційні кампанії зараз ведуться серйозно та професійно, і не треба у них одразу ж сприймати всю інформацію за «чисту монету», хто б не був її формальним автором. Техніка «ми дізнаємося правду з індійської газети» нікуди не поділася, але набула нових, більш цікавих та виразних рис.
Джерело: Петро Олещук
21:02, 11 Листопад 2018 р.
0 коммент.:
Дописати коментар