З цією метою організували “круглий стіл”, на який, зокрема, запросили кандидата наук, доцента кафедри географії УжНУ, колишнього заступника директора Закарпатської дослідної станції Фелікса Федоровича Гербута, лісничих-ветеранів Івана Івановича Плешу, Омеляна Юрійовича Ковача, Івана Андрійовича Бухала та нинішніх молодих фахівців галузі, що працюють в Берегівському держлісгоспі.
На обміну думками були присутні також провідні спеціалісти обласного управління, які саме перебували на перевірці в колективі.
Діалог започаткував директор Берегівського лісгоспу Богдан Шойного. Він коротко охарактеризував очолюване ним господарство, розповів про мету зібрання – запозичити досвід старших поколінь лісівників, краще пізнати історію лісонасадження в регіоні.
Прадід пана Богдана теж був лісничим, який залишив у спадок своєму онуку, дідусеві нинішнього директора солідні дубові масиви. Приміром, за колишньої Чехословаччини на Берегівщині нараховувалось 130 тисяч гектарів лісових масивів. Тепер цей показник становить не більше 40 тисяч га. Куди ж поділись решта 90? Серед інших й це питання цікавило учасників розмови.
“Масові вирубки лісу відбувались в період з 1918 по 1944 роки,- згадував Фелікс Гербут.- Тодішня влада Чехословаччини ініціювала переселення на Закарпаття осіб різних професій, у першу чергу в сфері сільського господарства. Придатних для його ведення земель в регіоні бракувало, малувато їх було і в гірських районах, тому й ”зачищали” ліси, а на їх місці створювали орні угіддя.”
Водночас влада країни багато чого здійснила, для розвитку й збереження масивів і дичини, що збереглись. Тут зводили так звані мисливські будиночки, прокладали дороги, місточки через канави, здійснили меліорацію площ, встановлювали годівниці тощо. Стимулювали також роботу працівників лісу. Дещо з останнього збереглось і після приходу в регіон радянської влади. Щомісяця лісівникам безкоштовно видавали мішок кукурудзяної муки, якщо пропрацював у лісі більше трьох років – надавали додаткову оплачувану відпустку та безкоштовний проїзд в будь-який куточок СРСР, заохочували заготівлі сіна, жолудів, лікарських рослин тощо.
“Кожен лісник обов’язково тримав коней,- згадував Іван Плеша.- Їм виділяли фураж і засоби для утримання. Останніх використовували для трелювання дерев, об’їзду масивів. Вирощували також бичків, свиней, овець, м’ясо яких централізовано здавали на приймальні пункти. В окремих лісництвах діяли невеличкі переробні цехи.”
Закарпаття, особливо Берегівщина, унікальні своїми дубовими дібровами. Загалом у світі існує понад 600 видів цих дерев, окремі з них широко поширені на Україні, в т.ч. – Закарпатті, й насамперед – Берегівщині.
“Поставили собі за мету будь-що відродити славу району в першу чергу стосовно наявності унікальних дубових дібров,- каже Голосу Карпат директор Берегівського лісгоспу Богдан Шойного.- Заклали так звані шкільництва, висаджуємо нові насадження, за якими ретельно стежимо. Адже саме цей вид дерев потребує особливого догляду. Почали прокладати нові й ремонтувати старі лісові дороги, плануємо реставрувати будинки лісників, задіяти їх в туристичній сфері, збільшити поголів’я дичини тощо. Для цього, сподіваюсь, нам стане у пригоді досвід наших попередників. Діди залишили нам унікальні дерева. Наш обов’язок – зберегти й примножити їх, аби теж залишити онукам унікальні лісові масиви.”
Ветерани наголошували на “круглому столі”, що ліс треба любити і ставитись до нього відповідально, як до будь-якої іншої справи чи професії. Адже сам ліс без людей – ніщо. Лише за їхнього дбайливого ставлення до лісових масивів залишимо про себе добру згадку нащадкам.
Микола Горват
0 коммент.:
Дописати коментар