04 травня 2019

Сталий розвиток і село


Володимир КОЛЮБАКІН
РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА

Як поєднується вітчизняне аграрне сьогодення із глобальними цілями людства, визначеними ООН

Цілі сталого розвитку ООН — це 17 глобальних пунктів, які людство має виконати до 2030 року. Їх прийняли на саміті ООН 2015 року, 193 країни — члени ООН схвалили цей документ, хоча він не є юридично обов’язковим. Переказувати всі цілі сталого розвитку нема потреби, зауважимо головне: вони передбачають гармонізацію трьох основних елементів — економічного зростання, соціальної інтеграції та охорони навколишнього середовища.

Тобто це розвиток, який має максимально задовольняти нинішні потреби людства, не завдаючи шкоди довкіллю. Як реалізувати це Україні, зокрема в аграрному секторі, ішлося під час круглого столу «Гармонізація національних та регіональних політик з Цілями сталого розвитку ООН», що відбувся в медіа-центрі AgroGeneration.

Місія нагодувати людство і глобальна, й локальна водночас. Та українцям до снаги її здійснити. Фото з сайту landlord.ua


Починаємо мислити стратегічно

Учасники заходу зазначили, що Україна, зокрема уряд, не стоять осторонь вирішення цих завдань. Один із запрошених експертів координатор програм ФАО в Україні (ФАОО — організація ООН з питань сільського господарства та продовольства) Михайло Малков зазначив: «Ми задоволені тим, що уряд України зосередив увагу на програмах у межах цілей сталого розвитку. Система державного планування відтепер багато в чому ґрунтуватиметься саме на досягненні результатів у реалізації Цілей сталого розвитку, як про це недавно казав зокрема перший віце-прем’єр Степан Кубів. Вважаємо це дуже суттєвим кроком уперед — держава починає мислити стратегічно».

Одна з головних підвалин сталого розвитку, зауважив експерт, — розвиток територій. Скажімо, сільське господарство не можна вважати ефективним, якщо хліб сіє заїжджа агрофірма, а своїм роботи нема, село знелюдніється, соціальна сфера занепадає тощо.

В Україні вирішення завдань сталого розвитку ускладнюється відсутністю середнього класу і слабким кооперативним рухом. Однією з причин останнього називають недовіру і небажання самих селян: вони побоюються кооперативів, бо вважають їх поверненням до колгоспів. Пояснити їм, наскільки неправильна така точка зору, намагаються міжнародні донорські організації. У деяких регіонах їхня роль доволі помітна, але в масштабах всієї країни явно не достатня.

Головна причина, чому не реалізують кошти, спрямовані з бюджету на розвиток фермерства та кооперації, — це якраз нерозуміння можливостей, які дають ці форми господарювання. Михайло Малков зауважує: і в ЄС, і в уряді дедалі більше розуміють, що самих грошей на підтримку малого бізнесу на селі замало. Потрібні поради, що і як зробити.

На жаль, наявна система сільськогосподарських дорадчих служб далеко не завжди ефективна у світлі завдань, які тепер перед нею постають. Вона потребує докорінних змін, покладатися лише на міжнародну допомогу явно недостатньо. Вочевидь тут свою роль мають зіграти держава і місцева влада.
Унікальна Львівщина

Прикладом успішного розвитку аграрного сектору в поєднанні з розвитком територій є Львівщина — її досвід нині на вустах у всієї України. Цим досвідом поділився з присутніми заступник директора департаменту агропромислового розвитку Львівської обласної адміністрації Павло Дигдало.

Щодо сільського господарства, за його словами, Львівщина унікальна: сільське населення становить 39% загальної кількості — 987 тисяч. 60% усієї сільськогосподарської продукції виробляють особисті селянські господарства, яких налічується 280 тисяч. Зокрема на них припадає близько 90% виробництва картоплі, овочів, плодів та ягід. Тож насамперед на них має бути спрямовано програми підтримки.

Він погодився, що кошти, які надала держава, на місцях справді часто не було кому освоювати. Так, із мільярда, спрямованого з державного бюджету на розвиток фермерства і кооперації у 2017 році, використано лише невелику частку. Зокрема державною підтримкою скористалися лише шість селянських кооперативів на всю Україну, тоді як на Львівщині діє 37 кооперативів. Тож нинішнього року програму переробили, аби більше учасників могли нею скористатися.

Також для підтримки малих сільгоспвиробників, особистих селянських господарств з обласного бюджету надано 19,8 млн грн. Їх спрямовано на здешевлення кредитів для сільгоспвиробників, пільгові кредити під 5% річних на реалізацію бізнес-планів, програми підтримки кооперації, зокрема відшкодування частини вартості обладнання для перероблення продукції новостворених кооперативів тощо. Головна мета — не просто нарощування обсягів сільгосппродукції, а збільшення частки продукції з високою доданою вартістю.

Варто додати про роль міжнародних проектів у розвитку сільських територій області. Один із них — проект Світового банку «Підтримка прозорого управління земельними ресурсами»: Львівська область увійшла до четвірки пілотних областей, де впроваджують цей проект, — у Давидівській об’єднаній територіальній громаді. Там створено карту сільськогосподарських угідь і проводять супутниковий моніторинг.

Другий проект від Міжнародної фінансової корпорації (IFC) — впровадження аграрних розписок. Він дасть можливість 20 господарствам додатково залучити 100 мільйонів гривень на реалізацію майбутньої сільгосппродукції. Саме на Львівщині, одній із перших, укладено такі розписки не на врожай зернових, а на продукцію тваринництва.

Ще один проект впроваджує Львівська аграрна дорадча служба спільно з урядом Канади — це розвиток молочного бізнесу. Проект спрямовано на створення сімейних молочних ферм і молочних кооперативів.

Зауважимо, що для Львівщини це не така вже новація: молочні кооперативи тут успішно діяли до 1939 року. За останні два роки в межах цього проекту в області створено 20 сімейних молочних ферм, що утримують чотири і більше корів, а загалом за період дії проекту — 44. Їм надають постійну підтримку — й інформаційну, і грошову — на придбання доїльного обладнання тощо. І додамо: Львівщина — одна з небагатьох українських областей, де аграрні дорадчі служби справді працюють, і досить ефективно.

Чимало уваги надають розвитку аграрного туризму, і Львівщина тут також попереду багатьох. На це в обласному бюджеті закладено 27 мільйонів гривень. Зокрема далеко за межами області набув слави агротуристичний кластер «Горбогори».

Ось добра наука для тих представників місцевої влади, що порівняно зі Львівщиною пасуть задніх. Їм варто затямити: кошти, спрямовані на розвиток сільських територій і розвиток малого бізнесу на селі, — не викинуті на вітер, а інвестовані. Вони повернуться з прибутком у вигляді відрахувань до місцевих бюджетів. Соціальну стабільність, зменшення рівня злочинності та трудової міграції оцінити в грошах важче, та насправді і вони мають цінність.

0 коммент.:

Дописати коментар