11 жовтня 2019

Лісівничий Сабадир



У своє 70-ліття є цікавим співрозмовником у багатьох царинах, але всі теми закінчуються проблемами лісу.

У лютому 2014-го нашого ювіляра побачив по телевізору син, зателефонував і сказав: «Тату, якого біса ти лазиш на барикадах з фотоапаратом!?». Дійсно, що там робити спеціалісту лісового господарства – не деревину ж вивчати, з якої ті барикади зроблені. Спробую пояснити. Коли я спитав пана Анатолія про життєве кредо, очікував почути щось на кшталт: праця, наполегливість, бути собою. Та ні – «Головне – щоб мир був», – так відповів. Коли є мир і проблеми вирішуються швидше. Тільки за мир треба час від часу воювати.

На захисті дипломної роботи (лісогосподарський факультет УСГА) завзятого хлопця помітив і запам’ятав голова екзаменаційної комісії – міністр лісового господарства Борис Лук’янов. А чого ж не помітити – до лісівничої кар’єри, Анатолій відслужив два роки в армії та був монтажником-висотником – робоче місце на висоті 25–30 метрів, взимку нівроку. Гарт мав. Тож із розсадника скоро був запрошений на роботу до міністерства в управління механізації. Чи знав тоді Анатолій Сабадир, що 35 років пропрацює на різних посадах у міністерстві при 11 очільниках лісової галузі?

Серед рідних працівників лісу не було, він перший. Мабуть, доля почала скеровувати ще тоді, коли вчителька у школі показала враженому першачкові, як під кілок висіваються дерева. Коли біля жолудя підкладала полинь – відлякувати мишей.

Згодом, та гірка трава, яку в народі називають чорнобилем, зробила 1986 рік знаковим. Спочатку сталася світла подія – 9 квітня народилася донька Надія. Потім – біблійний апокаліпсис: «І велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин…»

Багато спеціалістів лісівничої галузі (досвід, знання, дисципліна) були задіяні в організації робіт з ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. Серед них – Анатолій Сабадир. Разом із Борисом Паламарчуком були відрядження до Сиктивкара, Йошкар-Оли, Ухти, Целінограда, Ліди.

Обшивали техніку спецматеріалами для зменшення впливу радіації. Доставили техніку для перевезення будівельних конструкцій та садивного матеріалу. Організовували вирубування коридору для газопроводу від Боярки до Славутича. Багато побудували житла для лісівників – переселенців із чорнобильських теренів.

У квітні 1987 року Міністром лісового господарства України стає 35-річний Валерій Самоплавський. У співпраці з ним, Анатолій Сабадир із колегами, впровадив у роботу дослідну партію лісопосадкових автоматів касетного типу – сезонний наробіток тільки одного у 1987–88 роках складав 32 га. Завдяки цьому 750 солдатів були вивільнені від небезпечної роботи на забруднених територіях – зберегли здоров’я на радість матерям, донькам, дружинам.

Разом із директором тростянецького насіннєвого заводу була розроблена технологія дражування насіння головних лісоутворюючих порід. Це насіння обробляли мікродобривами, закатували у гранули і в 1987–89 роках робили аеросів та наземний (разом із головним лісничим Валентиною Островською). Багато співпрацювали з Володимиром Жуковим – директором Чорнобильського лісгоспу. У 1987 році в Зоні було посаджено 12 га лісу.

Зараз Анатолій Іванович Сабадир – Заслужений лісівник України – щедро ділиться своїм багатющим досвідом: в інтернеті, журналах-газетах зацікавлені знайдуть змістовні, аналітичні, з таблицями матеріали про ліс. Був свідком – автобус прямує на лісівничий захід у Тетерівський лісгосп – Сабадир стає у проході та читає повноцінну лекцію, як першокурсникам, для журналістського молодняка про засади лісівничої науки, встигаючи подавати репліки про річки та лісові насадження, що миготіли за вікном.

Анатолій Сабадир, коли говорив про «Мир – на усій землі», пояснив, що це загальна мрія. А ціль – посприяти людям жити у здоровому середовищі, яке може забезпечити ліс на родючій землі з чистою водою. Ще є локальна мета – достукатися до нової влади, що у лісовій галузі мають працювати фахівці.

Анатоліє Івановичу, зичимо Вам здоров’я, добробуту в родині. Та системно узагальнити для світової лісівничої науки свої ґрунтовні знан­ня та досвід й побільше спогадів для історії записати.

Віктор ПОДЕНКО,
фото автора,
Газета “Природа і суспільство”

0 коммент.:

Дописати коментар