Не тому, що не мав роботи. Чоловіка привели сюди інші обставини — бажання захистити природу, точніше, те, що від неї наразі ще залишилося, пише
Галичина.
— Він 15 років пропрацював в Сибіру на лісозаготівлі в тайзі. Не раз ходив там на полювання, бо вправний мисливець. А коли приїхав додому і побачив, як у нас звірину просто вибивають, вистрілюють по ночах, з-під фариѕ То, каже, аж серце заболіло, — розповідає Михайло Лущак. — Як вже казав, чоловік хотів стати у нас єгерем, щоби боротися з браконьєрами. Але то не наша територія, тож я не міг його прийняти. Порадив зібрати місцевих, так би мовити, свідомих мисливців, та самим «поганяти» тих вар’ятів. А він лише махнув рукою. Вони такі саміѕ Але, бачите, ситуація настільки тривожна, що нормальні люди вже не можуть з цим миритися.
«Настріляли» на 50 тисяч
Та, на жаль, тих, кого це болить, не більшість. Двоногі «хижуни», як свого часу називали браконьєрів, переважають. Раз у раз наштовхуємося на наслідки їхньої, без перебільшення, дикунської діяльності. У Коломийському районі поблизу села Лісної Слобідки в браконьєрські сильця потрапили дві козулі. Щоправда, зловмисники не мали з цього зиску, бо тварин встигли розірвати собаки. Навряд чи вони відмовляться від свого, тож слід очікувати на нові сильця. Адже осіб браконьєрів не встановлено.
Також без здобичі, але з інших причин, залишилося п’ятеро жителів Долинського району. Їх єгері під час спільного рейду з правоохоронцями затримали, можна сказати, «на гарячому». В заплічниках браконьєрів виявили три туші кабанів, вже оббіловані і розроблені. Дозволу на полювання вони не мали, їхні рушниці були не зареєстровані. Зловмисники закрилися у своєму мікроавтобусі «Фольксваген» і вчинили опір при затриманні. Довелося правоохоронцям викликати підмогу. Але ті особи і надалі не заспокоювалися. Коли їх привезли на медичне освідчення на алкоголь, наймолодший — 28-річний водій «Фольсвагена», вдаривши поліцейського в груди, втік на бусі. Вчинок далеко не мудрий, бо ж куди йому було тікати?.. Загалом їх дії можна оцінювати одразу за кількома статтями Кримінального кодексу України. Це і злісна непокора працівникові правоохоронного органу, і незаконне зберігання вогнепальної зброї, ну і, звісно, браконьєрство. Щоправда, за словами Михайла Лущака, ці провадження виокремили і вийшло так, що аби відшкодувати збитки, завдані браконьєрами, цивільний позов має подати районна організація УТМР. А вони чималенькі — 50 тисяч гривень. І ще питання, чи вдасться їх реально стягнути.
Питання не випадкове, бо років п’ять тому аналогічний випадок стався у Тлумацькому районі. Також затримали групу браконьєрів на машині, які незаконно вполювали трьох кабанів. По суті, ніхто зі зловмисників досі не зазнав відповідного покарання. Хоча законодавством передбачено доволі суворі санкції за браконьєрство, проте з нашим «кривосуддям» вони фактично не працюють. Зрештою, нерідко воно починається ще на стадії слідства. Парадоксальна ситуація виходить. Одні правоохоронці ночами мерзнуть, мокнуть, щоби, ризикуючи життям, затримати браконьєра, адже мають справу з озброєними супротивниками, а їх же колеги, тільки з більшими повноваженнями, ці зусилля нівелюють. і навряд чи спонукає до таких дій самаритянська любов до ближнього. Та все ж остаточну крапку ставить суд, і фактично безкарність тих, хто займається незаконним полюванням, є серйозною перешкодою для ефективної боротьби з браконьєрством. Але це тільки одна з проблем.
Кілька років тому, коли у Верховині ведмедиця напала на дівчину, що збирала гриби чи ягоди, довелося розмовляти з заступником директора Карпатського національного природного парку, фахівцем з диких тварин. Поміж іншим розмова зайшла і про фауну заповідника. Наслухавшись, якої тільки звірини тут не бігає, цілком логічно поцікавився, чи не дуже бешкетують браконьєри. «Зараз ні, — відповів співрозмовник. — Це в 90-х роках минулого століття була біда, бо люди тоді опинилися без зарплати, без роботи і вибивали все живе, щоб елементарно проіснувати».
Браконьєри з дипломами медиків
Що ж, нинішні часи також порівнюють із 90-ми. Більшість населення ледь зводить кінці з кінцями, гривня падає, ціни зростаютьѕ Хоча якщо повернутися до випадку із затриманням браконьєрів на Рожнятівщині, то на злочин їх спонукали аж ніяк не злидні. Принаймні троє з них — а це батько і двоє його синів — медики. Як відомо, люди цієї професії не бідують. До речі, розповідали, що у одного зі зловмисників під час обшуку виявили велику кількість оленячих рогів.
Власне, в Україні наразі склалася ситуація, притаманна більшості країн третього світу, коли на тлі зубожіння одних інші вже й не знають яким салом собі груди мастити. Веду до того, що дедалі більшої популярності набувають м’ясні вироби з дичини, незважаючи на їх дорожнечу. В івано-Франківську вже навіть ресторан відкрито, який спеціалізується на стравах із кабана, козулі, навіть оленини та ведмежатини, каже Михайло Лущак. На його думку, це ще одна причина поширення браконьєрства. Є попит, відповідно з’являється й пропозиція. Тільки якщо заготовляти дичину офіційно, то великого зиску навряд чи отримаєш. Приміром, ліцензія на відстрілювання кабана коштує 600 гривень. В разі удачі потрібно буде ще заплатити за трофей 2 200 гривень. А додайте сюди витрати на пальне, набої і таке іншеѕ Ну а зараз, коли полювання заборонено, зрозуміло, постачати дичину в крамниці та ресторани можуть тільки браконьєри. Тож оці так звані «заготовачі» — постійний головний біль власників мисливських угідь, незалежно від форми власності, — воліють займатися своїм промислом у нічний, заборонений для полювання час.
— Спіймати їх надзвичайно важко. У них високопрохідні автомобілі, тепловізори, такі потрібні на передовій, — каже Михайло Лущак. — Якось засікли джип. Браконьєри були дуже обережні. Хоч була ніч, та рухалися з вимкненими фарами, проте ми почули звук двигуна. Але й вони, переконаний, завдяки тепловізору завчасно помітили нас, розвернулися — і ходуѕ Та куди нам на «Ниві» за джипом?! Зауважили тільки, що це було «Міцубісі-Паджеро» сірого кольору з польськими номерами. іншого разу ганялися за білою «Нивою». На жаль, їй теж вдалося відірватися. І таких випадків вже цього року більше десяти.
Щоправда, деякі з цих горе-мисливців воліють не ризикувати власною шкурою, вештаючись по лісах зі зброєю, а встановлюють пастки. Навесні, наприклад, єгері виявили двох кабанів, котрі задушилися в браконьєрських петлях. Не так давно «утеемерівські» мисливці в лісі поблизу села Старого Лисця Тисменицького району наштовхнулися на нетрадиційну для нашого регіону пастку. Її було зроблено із заліза, в середині — приварені штирі, спрямовані донизу, і якщо звір потрапляє туди лапою, назад вже витягнути її не зможе. Зрештою, вона й для людини небезпечна.
— Подібні до цих пастки поширені в Сибіру, — каже Михайло Миколайович. — Хтось, очевидно, там працював і привіз це «ноу-хау» до нас. Як бачите, браконьєри вдаються до будь-яких, навіть найбільш варварських, методів, аби отримати здобич.
Голова правління Івано-Франківського УТМР вважає, що без допомоги громадськості успішно боротися з браконьєрством важко. і не обов’язково, щоби по лісах ходили, так би мовити, єгері-волонтери, відлякуючи любителів незаконного полювання. Такі активісти, на його думку, могли б перешкоджати постачанню браконьєрської дичини для магазинів, закладів громадського харчування, виявляти такі випадки і надавати відповідну інформацію поліції тощо. Адже, крім сертифіката відповідності м’яса, той же виробник ковбас чи відбивних має надати документи, в яких вказано номер ліцензії, за якою було здобуто кабана, козулю чи зайця тощо, або ж де її придбали. А офіційно це можна зробити тільки у користувача мисливських угідь. У разі відсутності вказаних «паперів» можна вживати відповідних заходів. А це і штрафи, і конфіскація м’яса. Михайло Лущак вважає, що коли таким чином працювати системно, то цим можна десь збити попит на здобуту в браконьєрський спосіб дичину.
Власне, ми говоримо про тварин, але й птахи дуже потерпають від браконьєрів. Наразі в області спостерігається велика кількість перелітних гусей. За даними обласної організації УТМР, їх понад півтисячі, і горе-мисливці нещадно відстрілюють птахів.
Мисливець чи снайпер?
Ще однією серйозною проблемою, яку Михайло Миколайович назвав великою бідою, є наявність на теренах Прикарпаття нарізної зброї армійських зразків (за деякими даними, вже сотні стволів), яку свого часу Міноборони України реалізувало через комерційні структури населенню, означивши її як мисливсько-промислову. А це і самозарядний карабін Сімонова, з яким автор цих рядків свого часу служив в армії, і снайперські гвинтівки Токарєва та Драгунова. Згідно із Законом про мисливське господарство, полювання з цих видів зброї у нас заборонено, але хто це контролює, каже Михайло Лущак.
Зауважую, що такий карабін чи гвинтівку пересічна людина фактично не може придбати. Наскільки відомо, потрібно мати не менше десяти років мисливського стажу в тому ж УТМР.
— Це раніше так було. Крім стажу, така особа повинна була брати участь у різних заходах, скажімо, з відстрілювання хижаків чи бродячих псів, допомагати єгерям заготовляти корми на зиму для тварин та мала чимало інших обов’язків. Ми, своєю чергою, виходили з відповідним клопотанням, що такий-то, враховуючи його моральні і професійності якості, може володіти нарізною зброєю, — заперечує мій співрозмовник. — Тепер членом УТМРу бути не обов’язково, ніхто не питає про ті речі, про які говорив. Написав заяву в правоохоронні органи, пройшов спецперевірку — і купуй собі зброю. Наприклад, із близько 15 тисяч осіб, які мають посвідчення мисливця, видане управлінням лісового господарства, на нашому обліку перебуває лише три з половиною тисячі. До речі, щороку в середньому офіційно беруть участь в полюванні 7—7,5 тисячі таких мисливців. Що роблять інші, ніхто не знає. Повертаючись до нарізної зброї, процитую кілька рядків з книжки «Кутай звіра» відомого прикарпатського лісовода, без перебільшення, великого природолюба Юрія Боберського: «Найгрізнішою загрозою для оленів стали браконьєри. Серед них особливо хижацьке нутро проявляють ті, хто володіє нарізною зброєюѕ Крім пристрасті «звалити звіра», вони ще й намагаються оздобити «для престижу» свою домівку мисливськими трофеямиѕ Деякі горе-мисливці, допавшись до нарізної зброї і маючи для прикриття ліцензію, стріляють у все, що на «чотирьох ногах».
Прикарпатський фазанарій
І це все дуже сумно. З такими темпами незабаром можемо опинитися в такій самій ситуації, як сусідня Польща, де вже 17 років не полюють на зайців, бо їх фактично нема. На Прикарпатті поки що звірина є, і навіть, як і торік, спостерігається зростання поголів’я кабанів. Зрештою, справжні мисливці, а наразі говоримо про Івано-Франківську обласну організацію УТМР, як і завжди було заведено, самі піклуються про зростання популяції дичини на наших теренах. З рік тому Михайло Лущак розповідав про плани відновлення вольєра для утримання і розпліднення оленя благородного в Богородчанському районі. Пишемо — «відновлення», бо свого часу там водилися ці гарні тварини, але якась «добра» душа розрізала сітку вольєра і олені розбрелися лісами. Найімовірніше, стали здобиччю браконьєрів. За задумом Михайла Миколайовича, допомогти в придбанні нових мали б самі мисливці, скинувшись хто скільки може. Ще тоді подумав: в Україні — війна, економіка самі розумієте в якому стані, ну і рівень життя людей відповідний, то хіба їм буде до оленів? Але ні. Виявляється вже бігають у богородчанському вольєрі три самки, а наступного після нашої нинішньої розмови дня Михайло Лущак мав їхати дивитися на самця. «і так потрошки сподіваємося все відновитиѕ», — каже він.
Щоправда, цей рік прикарпатське УТМР оголосило Роком розведення пернатої дичини. Наразі йдеться про фазанів. «Близько 80 тис. грн. заклали в бюджет нашої організації з цією метою, — розповідає Михайло Миколайович. — У Рогатині у нас є інкубатор, вольєри. Вже закупили маточне поголів’я, з якого виводитимемо фазанів. Найголовніше — маємо спеціаліста, котрий розуміється на цьому, має відповідну освіту. Тепер він займається розведенням диких качок. Результати добрі. Ми вже розселили їх в угіддях наших первинних організацій в Коломийському районі, Тисменицькому, Галицькому. У зв’язку з потеплінням, яке відчуваємо щороку, сподіваюся, що й фазан у нас добре приживеться. Наприклад, на Дніпропетровщині, де клімат тепліший, ці птахи табунами літають. Думаю, років через п’ять подібне до цього спостерігатимемо і на Прикарпатті.
Цілком можливо, тільки б «добрі» люди не шкодили. Бо недавно в селі Хом’яківці Тисменицького району повторилася ситуація, що трапилася свого часу на Богородчанщині. Тут запустили у вольєр трьох кабанів та десяток зайців. Але якомусь «разді», очевидно, в господарці була потрібна сітка. Ось він і вирізав шматок з огорожі. Тварини знайшли діру і розбіглися.
Та відрадно, що про збереження звірів дбають не лише в УТМР. Зрештою, товариству це робити сам Бог велів. Адже воно має давні устої, традиції тощо. Його наслідують і деякі приватні мисливські господарства. Як приклад Михайло Лущак наводить ТзОВ «Космечари», яке збудувало найбільший у Богородчанському районі вольєр для розведення диких тварин. Його площа сягає 400 гектарів. «Вони молодці, — зазначає Михайло Миколайович. — Тримають в своїх угіддях порядок, дбають, щоби все було на відповідному рівні».
Ну з таким підходом мисливцям буде що робити в лісі цього сезону. А в минулому в угіддях обласного УТМР здобули 49 козуль, 37 кабанів, понад дві тисячі зайців, 150 лисиць, а качок набили аж 18 тисяч штук.
%20(384).jpg)
