У 1924 році британська компанія «Центура» уклала з польським урядом концесію на вирубку половини всіх лісових угідь Речі Посполитої.
В останній рік Польщу потрясає великий екологічний скандал, який швидко перейшов у політичну та економічну площину. Місцеві природоохоронні організації звинуватили уряд у масових вирубках Біловезькій Пущі, які проводяться під слушним приводом боротьби з шкідником-короїдом. Міністерство навколишнього середовища Польщі вирішило збільшити ліміт вирубки заповідного лісу відразу в п'ять разів – до 318 тисяч кубометрів. У відповідь екологи подали на це скаргу до Європейської комісії, відзначаючи, що порубка лісу проводиться з чисто комерційною метою і приносить величезний прибуток, а в розташованій поруч білоруській частині Пущі ніхто не знищує заражені жучком дерева.
Польський уряд прийняв цей виклик, відповівши на нього в суто демократичному дусі. Міністр навколишнього середовища Ян Шишко, якого називають відкритим лобістом лісопромисловців, демонстративно звільнив директора Національного парку «Біловежа» і більше тридцяти вчених, що входили до Ради охорони природи. А потім санкціонував кампанію цькування екологічних дисидентів, представляючи борців за порятунок заповідного лісу в якості ворожої агентури.
«Міністерство навколишнього середовища спільно з євродепутатами від правлячої партії «Право і справедливість» організувало в будівлі Європарламенту виставку, просуваючи до широкого загалу версію уряду про порятунок лісу через вирубки – поки він «не згнив на наших очах»... Уряд створив нову Наукову рада лісництв, набрану, як стверджують критики, з лояльних фахівців. Його голова професор Януш Сова говорив: «Є тільки один метод управління лісами – сокира». Інший член ради Микола Яновський на тому ж засіданні назвав екологів паразитами і запропонував послати їх на десять років «в ГУЛАГ до Путіна». Екологи відзначають, що риторика по відношенню до ним стала агресивніше: їх називають экотеррористами, зрадниками, купленими росіянами, німцями або євреями», – пише про це портал «Росбалтик».
Все це нагадує добре забуту, але дуже повчальну історію часів міжвоєнної Польщі, в яку входили території Західної України та Білорусії. У 1924 році британська компанія «the Century European Timber Corporation», більше відома під розхожим народною назвою «Центура», уклала з польським урядом десятирічну концесію на заготівлю 17 мільйонів кубометрів деревини, – що становило половину всіх лісових угідь Речі Посполитої. Європейські бізнесмени без праці підкуповували місцевих політиків і безцеремонно змушували Варшаву розплачуватися за військову і фінансову підтримку під час польсько-радянської війни, яка нещодавно завершилася.
Британці задешево наймали на роботу бідних селян і колишніх солдатів з добровольчих бандформувань білогвардійського генерала Булак-Балаховича, які перетворилися в приватну армію «Центури». Корпорація вирубувала ліс від Литви до Волині, проте основна частина заготівлі проводилася саме в Біловезькій Пущі. До неї підвели залізниці-вузькоколійки, і приступили до хижацької вирубки лісу – в першу чергу, зводячи під корінь цінні породи дерев. Тільки в одному 1925 році британські бізнесмени вивезли з Польщі понад 800 тис. м3 деревини – вважається, що палуба і обшивка побудованих в ті роки британських судів у більшості випадків проводилася з польського, білоруського, литовського та українського лісу. При цьому, «Центура» платила лісорубам мізерні зарплати, що призводило до запеклої страйкової боротьби. А уряд Польщі кожен раз звинувачував в організації цих страйків агентуру більшовиків. Лише в 1929 році, під тиском громадської думки, польська сторона розірвала кабальний контракт з британською корпорацією, сплативши їй недоотриману вигоду в 375 тисяч фунтів стерлінгів. А знищені ліси згодом з величезною працею відбудовувалися у повоєнні роки.
Нинішній біловезький скандал свідчить про те, яку гостру потребу в лісі відчуває зараз європейська економіка, а заодно пояснює, чому ЄС виявляє такий інтерес до збільшення поставок української деревини. Не випадково Євросоюз самим безсоромним чином вимагає від України скасування мораторію на експорт українського лісу, погрожуючи відмовити Києву вже в узгоджених кредитах. Деревообробним підприємствам європейських країн вигідно купувати український ліс за заниженими цінами, зберігаючи власні лісові угіддя, вирубка яких передбачає дорогу рекультивацію і загрожує конфронтацією з екологічними організаціями – як це і сталося зараз у Польщі.
«Європейські партнери вже не соромляться. Українські машини, механізми, метали їх не цікавлять. На них не знижуються квоти, немає ніяких програм підтримки та інтеграції. Натомість сировина, металобрухт, продукція АПК з нульовим рівнем переробки – цілком затребувана. Тепер, коли Україна здала практично всі позиції і загнана в кут, саме час підняти питання, що не вирішуються раніше. Хочете кредит на закупівлю газу? Хочете черговий транш макроекономічної допомоги? Слід скасовувати мораторій на експорт лісу!», – прокоментував цю політику шантажу колишній перший віце-прем'єр-міністр України Сергій Арбузов. Причому, за його словами, офіційно озвучені дані про експорт українського лісу, якими оперує влада, не враховують величезні обсяги нелегальної торгівлі українською деревиною, завдяки яким вона росте навіть зараз, коли поки ще діє мораторій.
«Насправді, в умовах безвладдя навіть при діючому мораторію ліс-кругляк вивозився під виглядом виробів, дров, чого завгодно. Про це яскраво свідчать дані статистики. За останні два роки частка лісу в експорті до ЄС зросла майже вдвічі – з 3,6% у 2012 році до 6% у першому півріччі 2016 року. В минулому році був підписаний мораторій, а експорт збільшився на 16%. Ніхто цього мораторію не дотримується – 70% нашого лісу йде в Європу. Що там вивозять з прикордонних територій, обліку і зовсім не підлягає. Важливо інше: з Україною переходять на мову грубого диктату. І це нова реальність, з якою нинішній владі доводиться жити. На жаль, не тільки влади, але і народу України», – розповідає Арбузов.
В результаті цієї грабіжницької, чисто колоніальної політики Україна втрачає не тільки свої нечисленні природні ресурси, але й залишки своїх виробничих потужностей. Масштабний вивіз лісу призвів до того, що деревообробні фабрики нашої країни парадоксальним чином страждають від нестачі сировини, простоюючи або закриваючись – незважаючи на те, що схили українських Карпат лисіють буквально на очах. А вироблена з української дерева продукція імпортується на українські ринки, де росте експансія іноземних виробників меблів.
«Чому країни Євросоюзу не хочуть вирубувати свої ліси: Словаччина і Румунія бережуть Татри і Карпати, а Австрія та Італія – Альпи? Вони націлені на український ліс, скуповують за копійки, виробляють з нього продукцію, а потім продають її – в тому числі нам втридорога. Якщо Євросоюз ставить умову надання Україні допомоги в обмін на зняття мораторію на експорт деревини, тим самим він демонструє, що бачить у нашій країні сировинний придаток», – безрадісно констатує Геннадій Москаль, патріотичний губернатор Закарпаття, де за останні два з половиною роки з лякаючою швидкістю зникли цілі лісові масиви.
Іноземні політики, які активно лобіюють інтереси європейського бізнесу, не шкодують навіть власні заповідні угіддя – хоча Біловезька Пуща заслужено вважається природним символом Польщі й увійшла в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Не дивно, що в Європі зовсім не переживають з приводу екологічних та економічних наслідків, які з неминучістю принесе за собою масова вирубка українських лісів. А ошукані мешканці України починають розуміти, що її відносини з Євросоюзом можуть будуватися зараз тільки на залежних, нерівних умовах – коли європейські еліти використовують нашу країну у своїх економічних інтересах, не даючи взамін нічого, крім ультимативних вимог підняти комунальні тарифи.
По суті, сьогодні в нашій країні знову повторюється на свій лад стара історія корпорації «Центура», що ледве не знищила ліс слухняного васала Антанти, якою була відбивща «більшовицькі орди» Польща. Європейський капітал, як і дев'яносто років тому, розглядає Східну Європу як ринок збуту, резервуар дешевої сировини і дармової робочої сили. Причому, за іронією долі, ліс і тепер, як за часів Габсбургів і Пілсудського, залишається основним експортним товаром розтринькавшій свій індустріальний потенціал країни. А ті, хто виступають проти самогубного процесу руйнування своєї батьківщини, як і раніше, ризикують стати жертвою ритуальних звинувачень в роботі на зовнішнього ворога. Поки справжні вороги України торгують її народом, її природою і самим майбутнім нашої країни.
Андрій Манчук
liva.com.ua
