Без чого не житимуть соснові ліси.
Клумби з трояндами або картопляні грядки можуть бути красивими і корисними, але якщо їх не прополювати, швидко заростають бур’янами і пізніше перетворюються на луг або ліс. Щоб розарій залишився розарієм, його потрібно прополювати, поливати, удобрювати, вкривати на зиму і робити ще багато чого. А ліси мільйони років живуть без прополювання.
Все це так, але де зараз знайти природні ліси? Зрозуміло, що посаджені рядочками ялини – це штучне угруповання. І тому не дуже стійке: варто трапитись спекотному сухому літу, як у ньому масово розмножуються короїди, і більшість ялин гине.
А ось великий сосняк, який явно ніхто не садив: дерева ростуть хаотично, причому ростуть уже багато поколінь. На місці померлих від старості сосен виростають їх «дочки», потім їх змінюють «внучки», «правнучки»… Стале угруповання? Ще й яке! Значить, природне, корінне?А ось і ні!
Хоча ще недавно навіть серйозні вчені-лісознавці вважали сосняки корінним типом лісу: важко було уявити, що такі великі ліси виникли не самі, а з вини людей. Але ж у них подекуди років сто «не ступала нога людини»! Як же вони можуть бути неприродними?!
Щоб відповісти на це запитання, потрібно з’ясувати, як живе сосна і що їй потрібно від життя. Так ось, виявляється, що сосна – дуже «слабке» дерево, яке програє в конкуренції всім іншим видам. По-перше, вона вкрай світлолюбна – молоді сосонки можуть вирости лише на відкритому місці: на галявині, вирубці, згарищі тощо. Це не страшно – у світлолюбних дерев є свої сильні сторони. Але всім, хто занадто любить світло, потрібно мати багато легкого насіння, здатного далеко розгалуджуватись – інакше не вийде швидко заселити «звільнені» місця в лісі. А у сосни і насіння не так багато, як у берези чи осики, і поширюється воно не так далеко – важкувате.
При цьому у сосни слабкі проростки, що насилу пробиваються крізь траву – значить, вона повільно заселяє луки з густим травостоєм.
А через велику світлолюбність сосни їй потрібні дуже великі «вікна», тоді як інші світлолюбні дерева готові виростати й у відносно невеликих. Погляньте на лісову галявину, просіку, вирубку – ви легко знайдете молоді берізки і осики, а ось сосонки потрібно ще пошукати. Навіть при тому, що дорослі дерева, які дають насіння, – ось вони, поруч.
Та й ростуть молоді сосни не так вже й швидко, а це світлолюбному дереву взагалі протипоказано: варто трохи відстати в рості – і все, потрапиш у тінь успішніших конкурентів і загинеш.
Так що ж, у сосни одні недоліки і жодної переваги? Як же вона взагалі вижила, а тим більше утворила такі великі ліси? Звичайно, й у неї є сильний бік – вона може рости на абсолютно будь-якому ґрунті: бідному і багатому, дуже сухому і заболоченому. На болотах або, навпаки, на сухих піщаних пагорбах, де не вижити жодному іншому дереву, сосна – королева. Саме там її природне місце, там вона існувала століттями. І вже звідти, як із засідки, заселила великі площі, зайняті сосновими лісами в наші дні.
До речі, ґрунт під сосновими лісами, як правило, дуже бідний – часом настільки, що ніхто, крім сосни, жити там не може. Тільки от нічого природного в цій бідності немає. Чому – скоро дізнаємось, а для цього познайомимось із ще одним сильним боком сосни.
Сосна – пірофіт. Так називають рослини, яким вогонь не тільки не страшний, але навіть корисний і бажаний. Сосна дуже швидко і легко сіється на згарищах – там немає трави, що заважає проростати. Дорослі дерева непогано захищені від обгорання товстою корою, а коріння у них йде вертикально вниз і теж не страждає від вогню. При цьому під пологом соснового лісу накопичуються хвоя і гілки – просочені смолою, вони довго не гниють, створюючи підвищену пожежонебезпеку.
В результаті пожежі в сосняках трапляються частіше, ніж в інших лісах, а сосні тільки того і треба: знищуються конкуренти, і насіння добре сходить. Низову пожежу (коли горить тільки опад на землі) сосна переживає без труднощів – подумаєш, кора зовні почорніє (будете в сосняку – зверніть увагу на кору і з’ясуйте, горів він чи ні). І навіть якщо пожежа переходить у верхову, гублячи всі дерева, частина насіння виживає під захистом шишок і потім проростає на згарищі. Заради випалювання конкурентів, вважають пірофіти, не шкода і самих себе спалити.
Але пожежа знищує не тільки рослини: у вогні згорає перегній, і ґрунт стає бідним – а на бідних ґрунтах сосні немає рівних. Виникає замкнуте коло: чим більше пожеж, тим більше сосен. А чим більше сосен, тим частіше трапляються пожежі, і тим важче вирости іншим деревам. Загалом, варто один раз спалити ліс, як на його місці виростає сосняк і далі починає горіти «за розкладом» (приблизно раз на 50 років), вперто опираючись підсіванню конкурентів.
Ось вам і секрет «стійкості» сосняків!
Петро ВОЛЦІТ,
Газета “Природа і суспільство”
0 коммент.:
Дописати коментар