Здавалося б, людство вже давно мало б захистити Землю від опустелювання. Та ба! Століття минають, а безмежні піски і безперервні посухи щороку призводять до втрат сільськогосподарської продукції на суму приблизно 42 мільярди доларів США! Деградація довкілля — світова зона тривоги для понад мільярда землян. Дехто може подумати: «Так це ж не у нас!..» Відповім: ця чаша і Україну не обминула, бо ж не десь за морями-океанами, а у нас, всього за три десятки кілометрів від Херсона, на лівому березі Дніпра, розляглися Олешки — другий за розмірами піщаний масив у Європі, українська Сахара площею понад 161 тисяча гектарів. І в «обіймах» цієї пустелі опинився прилеглий до обласного центру Олешківський (Цюрупинський) район.
— ПРАКТИЧНО це південна частина Степової зони України в межах Нижньодніпровських піщаних арен, — уточнює моя співрозмовниця, головний лісничий державного підприємства «Олешківське лісомисливське господарство» Марія Глод. — Клімат у нас помірно жаркий, проте дуже посушливий. Весна коротка і бурхлива, літо спекотливе і сухе, посухи і суховії — звичні. За останні майже півстоліття відзначалося кілька хвиль посухи, що спричинило значний негативний уплив на зниження рівня грунтових вод по всій території. За даними Степового філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького, перша серйозна посуха спіткала нас у 1957 році, потім лихо повторювалося кілька разів — у 1971-1972 і 1975-1976, у 1987-му і 1989 роках. У ці періоди опадів випадало на 96-123 мм менше норми. З 1989-го відбулося різке зниження рівнів ґрунтових вод, які за цей період на пісках знизилися на 1,5-2,0 м. А це зумовило загальне погіршення стану насаджень, подекуди й усихання їх. Максимальні температури влітку на оголених пісках сягають у липні +58-62 градуси за Цельсієм чи й більше!
— Маріє Михайлівно, як можна зупинити наступ пустелі?
— Передусім шляхом заліснення високобугристих пісків, що вимагає значних затрат і пов’язано з технологічними труднощами. Тому лісові масиви в цьому регіоні розташовані нерівномірно, пристосовані до піщаних арен і є в основному штучними насадженнями. Домінуюча порода — сосна звичайна, кримська. Але, на жаль, негативний вплив на приживлюваність лісових культур і подальше їх збереження спричиняють щорічні весняні вітри, які інколи сягають швидкості 20-25 метрів за секунду. В окремі роки днів із вітрами буває до п’яти і більше, здіймаються справжні піщані бурі, які видувають, засипають піском одно- трирічні сосонки. Пошкоджені вітровою ерозією посадки зріджуються, а нерідко й гинуть — частково або повністю.
— Який же вихід? Чи, може, слід визнати, що в умовах глобального потепління садити ліси на пісках — значить викидати державні гроші на вітер?
— Це означатиме, що визнаємо поразку, відтак Олешки і Херсон, а також тисячі гектарів родючих земель знову, як у минулих століттях, засипле піском. Вихід один: грамотне і вміле використання позитивних проявів клімату, насадження таких посухостійких порід, як сосна звичайна та кримська, акація біла, в поєднанні з агротехнічними заходами.
— Але ж, мабуть, не можна забувати і про досвід попередніх поколінь лісівників?
— Безумовно! Спроби зупинити сипучі піски Нижньодніпров’я робилися ще в 1834—1842 роках. Тоді їх закріпляли, насаджуючи шелюгу на невеликих площах — усього 3-20 га за рік. Із 1843 року поряд із шелюгою стали садити осокір. До 1869 року його було вже близько 15 тисяч гектарів. У 1843—1869 роках було випробувано велику кількість видів дерев та кущів: сосна кримська звичайна та банкса, дуб, робінія, гледичія колюча, айлант найвищий, шовковиця біла, осика, тополя біла, клен ясенелистий, в’яз, граб, каркас західний, ясень гостроплідний, софора японська, абрикос, лох вузьколистий, шипшина та багато інших.
— Які з них виявилися найстійкішими?
— Сосни. Уже в 1860 році поблизу села Раденськ соснових дерев віком 5-13 років нараховувалось десь із сім тисяч. Отже, початком масштабного заліснення пісків можна вважати 1860-й. Із 1861-го по 1872 рік тут створено зелений масив площею понад п’ять тис. га. Потім щороку висаджувалися лісові культури на площі до 90 га. Висаджені у 1899—1917 роках повністю загинули через брак вологи та пошкодження коренів личинками шкідників. Комплексне вивчення Нижньодніпровських пісків розпочалось у 1925 році. За час, що минув, було проведено велику кількість дослідів, розроблено і впроваджено заходи, методичні рекомендації, настанови тощо, які дали змогу зупинити наступ пісків на український Південь. Цю вкрай необхідну роботу і сьогодні проводять наукові співробітники державного підприємства «Степовий філіал УкрНДІЛГА». А на практиці реалізовує наше підприємство. За останні п’ять років в умовах вкрай обмеженого державного фінансування нам удалося заліснити піщану арену на площі майже 1400 гектарів. Проведено заходи так званого природного поновлення, що сприяє суттєвому зниженню температури повітря, підвищує вологість приземного його шару і пришвидшує місцевий вологообіг. Заліснені піски поліпшують циркуляцію повітря, стають уловлювачами атмосферного пилу — важливого джерела підвищення родючості пісків.
— Як же вберегти ліси від шкідників, висихання, лісових пожеж?
— Зусиль самих лісівників недостатньо. Потрібна підтримка парламенту, уряду, місцевих органів влади. Ну й що з того, що у Херсоні відбулося виїзне засідання бюджетного комітету Верховної Ради України? Що з того, що ми чи не вперше в історії галузі вийшли на акцію протесту під вікнами «білого дому»? Загальний висновок такий: держава нехтує проблемами лісу. До чого ця байдужість призведе, неважко здогадатися. Якщо хто не здогадується, то запрошую відвідати нашу українську Сахару.
Василь ПІДДУБНЯК // Херсонська область.
0 коммент.:
Дописати коментар