Земля — наша мати. Це — аксіома. Та деколи ми забуваємо, що з матір’ю стосунки мають бути шанобливі та чесні. Не так наразі йдеться на Україні. Земля стала об’єктом чисельних маніпуляцій, виділення земельних ділянок йде через столицю, немовби немає кому довіряти на місцях. Це викликає подив, що межує з образою. Тому на часі був «круглий стіл», що пристрасно пройшов у конференц-залі готелю «Прага» обласного центру, на тему «Взаємодія громад і органів державного управління в ході реформування земельних відносин у Закарпатті».
Своїм виступом розпочав його голова Закарпатського регіонального відділення Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад, очільник Невицької сільської ради Ужгородського району Михайло Лаба. Він акцентував, що об’єднання громад має нарешті розпоряджатися землями за межами населених пунктів. Бо ж наразі мешканці довідуються про відчуження ще недавно своїх земель через ЗМІ та з інших джерел, а їх ставлять в положення «поза грою». Можливих інвесторів лякає, що з початку незалежності з’явилися три різні види документів на володіння землею.
— Потрібен механізм впливу на стан справ, — сказав М.Лаба. — Бо тепер голова сільської ради не може спланувати концепції розвитку свого газдівства. Без чіткої концепції неможливо зробити подачі на грантові проекти. На жаль, усім управляє Київ. Як при цьому зробити впорядкування, зонування своїх земель? Раніше повсюди були землі сільської ради, а тепер є землі, які в межах її, а також, що поза межами.
— Всі карти землі ідуть з Києва, — підтримав його підприємець із Великого Березного Павло Павлов. — Громадянин України, на жаль, у нас має менше повноважень, ніж іноземець. На Яворнику в нас спалили турбазу, потім поділили на ділянки і розпродали всю заповідну гору. Ніхто потім і не подивується, що там вирубали весь ліс для особистого збагачення нові власники Яворника — колись загальної для області чарівної перлини туризму. Складається в мене враження, що часто Закарпаття намагаються штучно зробити депресивним регіоном, хоча якщо нам розв’язати руки — то зробити можна чимало для користі нашої і всієї держави.
Про перипетії земельних відносин у Стеблівці Хустського району розповів сільський голова В’ячеслав Попович. Районний земельний відділ не так давно поставив їх перед фактом, що виділяють громадянам із села Іза по два гектари стеблівських площах, причому на вигідних землях біля дороги. Сільчани не здалися. Всіма методами організували спротив незаконному виділенню земель. Їм, зрештою, порадили створити комунальне підприємство. Через нього, на законних підставах, незаконно виділені землі вдалося повернути Стеблівці.
— При впертості всього добитися можна, — твердо сказав молодий принциповий сільський голова пан Попович. Цим він подав позитивний приклад іншим, щоб не зупинялися на півдорозі. Наразі землі передані їм у комунальну власність на основі нових пілотних проектів, заручилися селяни й постійною підтримкою районних та обласних депутатів.
— Тільки ми можемо самі зробити на Закарпатті собі хороше життя, — мовив у репліці громадський активіст від організації «Армія гідності» з села Білки на Іршавщині Василь Білак. — Чекати на месію з Києва це не по-сучасному. На рекламних щитах столичні кандидати писали: «Жити по-новому», — але не сказали — кому. Тому на місцях ми самі маємо володіти ситуацією, виходити на контакти з владою, делегувати їх на вирішення проблем у Київ.
Колишній начальник обласного управління лісового господарства Микола Бігун акцентував, що 51,2 відсотка земель краю — під лісом. Він є закарпатськими долею і гордістю. В Конституції України наголошується, що ліси є загальнонародною власністю, але поки що народ і ліс на різних полюсах. Швейцарці після повені 1998 року, приїхавши до Закарпаття, вражалися, що в наших лісах допускають суцільні рубки, що на цей згубний процес не мають впливу органи місцевого самоврядування.
— Взагалі, — наголосив Микола Юрійович, — у краї 30 тисяч гектарів пустої землі, зарослої чагарниками. Ця земля могла б буяти сучасним високопродуктивним лісом. Нащо нам корчі, тополі? Можна ж посадити енергетичні плантації. Акація за двадцять років дала б масу сировини для енергетичного палива. 70 процентів зрубаної деревини за копійки відправляється за кордон. А на місці ми згорнули всі роботи. Раніше 50 тисяч людей працювало в обласному лісовому господарстві, а зараз ледве чотири тисячі. Смішно, що ми відправляємо по 24 євро куб деревини туди, де 25 євро коштує один… гамбургер. Щоправда, вибрані мають із цих оборудок вигоду, але люди — ні. Мусимо негайно відродити тут, у краї, потужний лісовий комплекс, усе переробляти на місці. Хоча наразі ми в залежності: МВФ не дасть кредиту, якщо не поновимо вивезення кругляка. Кепсько в нас із використанням рекреаційних можливостей, розвитком туризму. Турбази розвалюються. Час навчитися використовувати землі, дані Богом.
Депутат Закарпатської обласної ради (фракція «КМКС» партія угорців України), почесний громадянин Ужгородщини Йожеф Баторі додав, що ставлення його політичної сили до нинішнього вирішення «земельних» відносин дуже негативне. Скажімо, у чисельному угорському селі Велика Добронь видали 30 га землі учасникам АТО. Ніхто загалом не проти — заслужили. Та справа в тому, що «видали» землі, які вже … мали власників. Довго тривали неприємні розбірки, бо в тому ж селі забрали відтак зненацька 15 гектарів пасовищ.
— Справді, — скрушно промовив учений-агроном Михайло Бабидорич, — коли Бог творив Всесвіт — то нам дісталися Карпати, де легко дихати, проте важко жити. Тому держава має повернутися лицем до законних власників землі, віддати, в плані декомунізації, газдам те, що в них забрали під час незаконної колективізації. Треба й пильне господарське око за лісом, насадженнями. У Словаччині потрібен дозвіл мерії, щоб на своїй присадибній ділянці зрубати дерево. Та й самі європейці просять уже нас не рубати свої ліси, бо в Європі нічим буде дихати. Карпати — легені великих територій. Та й у нас меншає птахів, звори не дзвенять потічками — висохли. В Тячеві та Рахові полонини вже перегороджені колючим дротом, тобто кимось «прихватизовані». Постійно нищиться родючий шар грунту в горах недозволеною технікою. А для відновлення його треба аж 300 років. Зникли й звірі. Проходячи в теплу пору альпійськими луками, за два десятки кілометрів побачили лише одну лисицю. Норми законів про охорону природи взагалі не працюють.
Власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр» Василь Бедзір зазначив, що тема землі не сходить зі сторінок цього видання, багато питань не є такими безнадійними, як декому здається, просто люди опускають руки, не вступають у боротьбу, сподіваються на спонтанне вирішення назрілих питань. Були ж, сповістив журналіст, належні публікації щодо зачеплених на «круглому столі» питань відносно Стеблівки і Великої Доброні, які практично спрацювали на справедливість.
— Якщо буде продовджуватися активна співпраця Уряду і Верховної Ради — то всі справи в регіонах будуть вирішуватися значно швидше, додав власкор. — Все стане на законодавчі рейки. А зараз хитрий чиновник на місцях шукає лазівки для просування своїх двозначних прожектів, вигідних йому, а не народу. Ви своєю чіткою і твердою позицією в громадах зможете зрушити справу реформування земельних відносин, дати їй правильний хід, не допустити двозначних трактувань.
Цими словами журналіста можна підвести риску в даній публікації.
Василь ЗУБАЧ
Фото Василя БЕДЗІРА
voloshyna.org.ua
Вчора, 22:43
0 коммент.:
Дописати коментар