Серед стратегічних завдань лісівників Волині поряд із суто лісовими питаннями – лісовідновленням, лісорозведенням, лісозаготівлями, вирішенням соціального статусу наших працівників, зокрема, й забезпечення їх житлом, достойними зарплатами, створенням безпечних умов праці, організації їхнього відпочинку, передбачена тісна довгострокова співпраця з викладачами, учнівськими лісництвами, лісовими коледжами по відбору і підготовці дітей для лісової галузі – зі шкільної парти і через виші до робочого місця.
Кожен здобувач професії, йдучи навчатися у лісовий коледж, має знати, що його чекає місце на виробництві. Але нам також потрібна тісна і конструктивна співпраця і з науковцями. Адже наука без практики – гола, як і практика не може розвиватися без науковців. Нам потрібен досвід, який напрацьовується в університетах. Забезпечення якісного своєчасного лісовідновлення на ділянках, де пройшли суцільні зруби, в повному обсязі можливе тільки із врахуванням новинок наукових розробок і якихось практичних пропозицій має відбуватися з врахуванням різних факторів – антропогенного, кліматичного, гідрологічного. Зараз на Волині вирощуються такі культури, про які раніше і мріяти не сміли. Кажу про дині, кавуни, персики… Лісові культури так само реагують на ці зміни.
Традиційно у нашому регіоні головними лісоутворюючими породами є сосна і дуб – основа нашого господарства. Вони постійно контролюються, щоб не було зменшення площ ні дубових, ні соснових насаджень. Тепер від всихання, короїдів, хвороб потерпає фактично сім деревних порід, щоправда, в різних масштабах. Найбільше – сосна. 10-12 років тому масово всихав дуб віком 40-60 років, особливо в умовах Горохівського та Володимир-Волинського ЛМГ… Дуже суттєво з насаджень випав ясен. І не тільки у нас, а й у Європі. Негативно реагує на зміну гідрологічного режиму й береза, також інші деревні породи, які у нас традиційно росли і ми ніколи не задумувалися, що їм може бути якась альтернатива чи заміна. Але міняється клімат і виникає питання: «А що буде через 10-20…50 років?»
Звісно, можна почекати, але можна й спробувати почати уже сьогодні напрацьовувати відповідний досвід і вводити у насадження ті деревні породи, які з часом можуть стати альтернативою для тих самих головних порід, якщо не в повній мірі, то хоч у якійсь частині. Останніми роками ми вирощуємо модрину європейську, яка почуває себе досить комфортно у наших умовах. Є вже багато насаджень, про які можна говорити, що вони досягають тих таксаційних показників, які від них очікують лісівники. Іншою такою породою є дуб червоний, якого раніше лісівники остерігалися, мовляв, це інтродуцент, інвазивна порода і йому не місце у наших лісах. Та час розпорядився по-іншому. Проте на моє переконання, слід виходити із практичних умов та можливих наслідків. Тому зараз ми не можемо створювати чисті культури дуба червоного (повноцінно замінивши дуба звичайного). Проте ми можемо вводити його частково у насадження, так як він у наших грунтово-кліматичних умовах почувається нормально, не пошкоджується, росте швидко і на сьогодні уже має своїх споживачів і поціновувачів, окрім того, ще є непоганою кормовою базою (жолудь) для дикого кабана.
Кінцевим результатом вирощування лісових насаджень має бути високоякісна деревина, яка повинна спрямовуватись на задоволення відповідних потреб кожної людини. Проте, окрім модрини європейської і дуба червоного, у нас практично відсутній досвід та відповідні напрацювання щодо вирощування деревних порід, які б мали в подальшому здорову конкуренцію із традиційними місцевими породами.
На сьогодні спеціалістами лісового відділу обласного управління разом із німецькими колегами із землі Бранденбург розробляється спільний українсько-німецький проект, за яким на 60 га у Ківерцівському лісгоспі за системою поступових рубок (штучного утворення вікон або у природних вікнах) хочемо уводити горіха чорного та дугласію.
Уже за п’ять-вісім років ми будемо бачити, як вони поведуть себе у наших типах умов місцевиростання. Проте є й інші породи, з якими маємо експериментувати і вводити їх у лісонасадження. Час не жде. Краще за десять років мати результат, аніж опинитися перед дилемою – якими породами забезпечувати стале лісоведення.
Саме це дуже важливо уяснити вже при плануванні лісових культур. Адже серед причин, які призвели до всихання лісових насаджень, і науковці і лісівники називають монокультури повоєння, тобто чисті посадки сосни, і пониження грунтових вод, чому сприяла необдумана меліорація. Пониження грунтових вод підтверджено. Думка, що монокультури не мають майбутнього, на мій погляд, так само правильна. Адже одна порода створює тільки своє власне мікросередовище. Коли є три-п’ять порід, вони створюють природний бар’єр для розповсюдження будь-якого шкідника, бо немає на щастя універсального шкідника.
Зараз, починаючи вже із проведення санітарно-оздоровчих заходів, максимальна увага приділяється збереженню у соснових насадженнях листяного підросту, що уже є готовим природним біологічним бар’єром та введення мінімум трьох одиниць листяних порід у схему змішування та створення листяних узлісь та кормових реміз.
Уже сьогодні нарощуємо заготівлю насіннєвого матеріалу, щоб забезпечити банк насіння резервом, також збільшуємо площі посівів на розсадниках. Останніх три роки закладаємо лісонасіннєві плантації із кращих культур, щоб у віці плодоношення збирати якісне насіння з дерев із тракторного причіпа, а не з ділянок, що перебувають в розробці і часто вражені смолівкою. Це також допоможе формувати якісні лісові насадження.
Ліси майбутнього будуть змінюватися і головним завданням лісівників-практиків і науковців буде передбачити їм безпечне довголіття.
Борис БАБЕЛЯС,
голова Волинської обласної організації Товариства лісівників України
0 коммент.:
Дописати коментар