«Існують десятки будівельних і спортивних гаджетів, створених за тим же принципом, що й черепи дятлів, які, вважалося, ніколи не страждають від травм мозку. Чомусь раніше нікому не спадало на думку зазирнути всередину черепа самого дятла і перевірити, чи є там сліди ударів та інших пошкоджень», — розповідає Пітер Каммінгс з Бостонського університету (США).
Кожна людина, яка бувала у лісі, добре знайома зі стуком дятла і тим, як він добуває собі їжу. Учених, як, утім, і звичайних людей, давно цікавить просте питання: як же цим птахам вдається уникати руйнування дзьоба, відшарування сітківки очей та інших травм, яких вони повинні зазнавати, завдаючи ударів величезної сили по стовбуру дерева?
За останні роки з’явилося кілька десятків наукових робіт, що пояснюють, як кістки черепа дятлів можуть витримувати перевантаження, яке в тисячі разів перевищує прискорення вільного падіння, і при цьому не руйнуватися. Частина з них навіть була нагороджена пародійною Ігнобелівською премією. Однак ученим і далі не дає спокою питання — як дятли уникають струсів і пошкоджень мозку?
За словами Каммінгса та його колег, це питання не має сенсу, оскільки дятли насправді є вразливими. Такого висновку вони дійшли, вивчивши структуру і хімічний склад мозку кількох птахів, чиї заспиртовані тіла зберігалися у двох музеях міста.
Як пояснюють науковці, струс мозку або будь-яка інша серйозна травма зазвичай призводить до того, що в ньому починає накопичуватися так званий тау-білок. Ця речовина збирається всередині та навколо нервових закінчень і допомагає стабілізувати їх, що захищає нервову тканину від подальших ушкоджень, хоча іноді призводить і до розвитку ще серйозніших патологій. Відповідно, якщо дятли справді при добуванні їжі не пошкоджують собі мозок, то тоді їх організм повинен містити мінімальну кількість цього білка і він буде розподілений по нервовій тканині досить випадковим та рівномірним чином.
Дослідження Каммінгса та його команди показали, що насправді це не так. Мозок усіх дятлів містив у собі досить велику кількість тау-білка, і він частіше зустрічався у ділянках мозку, що сусідили з тими частинами черепа, на які припадало найбільше навантаження.
«Перші дятли з’явилися на Землі приблизно 25 мільйонів років тому. Виникає питання: як їм вдалося прожити так довго, якщо їхня манера добування їжі небезпечна для мозку? Цілком можливо, що еволюція цих птахів не зупинилася на кістках черепа, які пом’якшують удар, і накопичення великої кількості тау-білка захищає, а не пошкоджує їхній мозок, як це відбувається при струсах в інших живих істот», — підсумовує Пітер Каммінгс.
0 коммент.:
Дописати коментар