Як рубати ліс, щоб Карпати не лисіли: досвід Європи для українських лісівників

Тема лісу, його збереження і вирубки роками тримається в топі тем, які генерують найбільше зради і срачів в українському фейсбуці.

Диванні експерти збирають сотні лайків під фото з лісосік у Карпатах, а якщо пощастить сфотографувати кругляк у вагонах десь на вокзалі – то й тисячі. Під відео і фото повеней неодмінно з’являться десятки коментаторів, які безжально порадять «рубайте далі».

І байдуже, що ледь не половина фото, які гуляють по фейсбуку і медіа, – з Румунії. Що ліс у вагонах переважно не карпатський, а то й не український. Що обсяг опадів, які спричинили чергову повінь, у разів десять перевищував норму для місцевості і часу, й ніякі первісні джунглі цю воду б не спинили. «Карпати вже лисі» – не вщухає у мережах істерика, і голос здорового глузду майже не має шансів крізь неї пробитися. Репутація лісівників впала нижче нульової позначки. Саме слово «лісник» стало синонімом до «злодій».

Безглуздо заперечувати провину лісівників. Нинішня криза галузі і втрата суспільної довіри до професії – в першу чергу їхня власна заслуга. Надто багато задокументовано: і діловий ліс під виглядом «дров» на експорт, і незаконні рубки, і змови на аукціонах, і торгівля посадами й хабарництво в держлісагентстві. Але так само безглуздо стверджувати, що, крім цього, нічого доброго не було і немає.

Суспільна свідомість сьогодні заражена стереотипами і міфами про лісове господарство. Мережі їх мультиплікують, популістичні політики підігрівають. Короткий список таких міфів: «треба просто перестати рубати» (це мрія найрадикальніших мережевих хом’ячків, які люблять милуватися гірськими краєвидами з вікон затишних дерев’яних котеджів), «треба рубати, як в Європі» (наївна віра, що в Європі не вирубують ліс або ж майже не вирубують), «ліс отримав безвіз» (переконання, що хитрі європейці свій ліс бережуть, а живуть за рахунок нашого), «в Україні ніколи ще стільки не рубали, Карпати голі» (просто неправда, розрахована на вразливі натури).

Що точно – в галузі назріли зміни. Але перед тим, як братися до реформи, слід спокійно, без «зради» проаналізувати стан справ, відкинути стереотипи й тверезо подивитися на європейських сусідів, оцінити власні ресурси і можливості.

Про те, що робити з лісовим господарством, що взяти в Європи, а що не варто, говоримо з кандидатом лісотехнічних наук, досвідченим лісівником-практиком Романом Олійником.

Роман Олійник

Роман Олійник працював у лісовому господарстві майже сорок років. За час робити в івано-франківському обласному управлінні побував у трьох десятках країн Європи і США, де вивчав принципи і технології лісового господарства. Олійник зсередини знає, як робилися і чим закінчилися спроби реформувати галузь в Україні, та має ідеї, як змінити ситуацію на краще.

Як і скільки рубають в Європі

Одразу скажемо: дуже по-різному, єдиної системи нема. Тому обмежимося для порівняння трьома країнами – Австрією, Польщею і Словаччиною. Вибір міг бути іншим, але зупинимося на цих з огляду на те, що в Австрії – давні традиції лісового господарства, які вона в XIX столітті принесла й на наші терени, а Польща із Словаччиною – сусіди, які на момент розпаду СРСР мали фактично ту саму систему лісової господарки і ті самі проблеми, що й Україна.
Для наочності змоделюємо ситуацію. Уявімо ділянку експлуатаційного зрілого лісу, важкодоступну, доволі віддалену від населених пунктів, скажімо, десь в Дальньому Дарові за Осмолодою. Що буде з цим лісом в Україні, Австрії, Польщі й Словаччині?

Для початку, пояснює Роман Олійник, у кожній з цих країн Євросоюзу ухвалять принципове рішення: рубати чи не рубати. Воно залежить від того, де проблемна ділянка розташована, скільки з неї можна отримати прибутку, а скільки збитків і втрат – у тому числі екологічних. Якщо збитки, у тому числі екологічні, будуть переважати, ділянку можуть залишити неторкнутою.

У Польщі і Словаччині рубки проводяться згідно з лісовпорядним планом, який складають на 10 років. У разі стихійних лих й інших форс-мажорних обставин план може бути зроблений на коротший термін. Для лісів, що не є державною власністю, у Словаччині складається спрощений план.

Структура власності лісів у Словаччині: державні – 40,8%, приватні – 11,3%, громадські – 24,8%, сільські 9,4%, церковні – 2,9%, з невизначеною формою власності – 10,9%.

В Україні такий ліс теж можуть не зрубати, але з дещо інших причин.

«Хіба що підприємець порахує, що йому вигідно ганяти трактор умовні 10 кілометрів до цієї ділянки руслом потоку і «закриє» екологічних інспекторів, тоді ліс таки зрубають», – відверто каже Олійник.

Верхів’я заповідної Лімниці, приблизно 15 км від Осмолоди. Цю деревину лісовози звезуть руслом ріки. Так триває десятиліттями.

В Україні не буде дороги до лісосіки і грошей на її будівництво. Трактори і лісовози, ймовірно, будуть їздити руслом ріки, що, звичайно, незаконно, але на це традиційно не зважають.
В Австрії дорога вже є: там давно і чудово розвинена мережа лісових доріг. Проблем з транспортуванням деревини не буде.

У Словаччині дорогу до ділянки рубки зроблять за пів року. Звісно, вона не зачіпатиме русло жодної ріки чи потоку. Полякам на будівництво дороги знадобиться пів року-рік.

У Словаччині, Австрії і Польщі тип рубки залежатиме від того, який це ліс. Якщо одновіковий одноярусний, його зріжуть смужками – це так звана вузьколісосічна рубка (коли на вузьких зрізаних смужках зявиться підріст – почнуть зрізати дерева на смугах, які перед тим не чіпали). Якщо ж ліс різновіковий – рубатимуть вибірково. За таких підходів з відстані важко й помітити, що ліс вирубують. Нема приводу для «зради» в мережах.

Єдина в Україні робоча канатна дорога для трелювання лісу Тайфун MOZ-300 у Вигодському лісгоспі.

В Україні, найімовірніше, це буде суцільна рубка. Залишиться «лисина» на схилі. Туристи зроблять фото, яке поширять у мережах з прокльонами на адресу лісників.

По завершенню рубки в Україні відходи залишаться на ділянці. Виглядати це буде також не надто естетично. Австрійці також рубочні рештки залишають на місці, бо не варто забирати з ділянки всю органіку: вона потрібна для відновлення лісу.

У Словаччині інколи залишають дуже чисті зруби, особливо коли розробляють вітровальну деревину. Підвісними канатними системами там забирають дерева разом з кронами. Гілля внизу на площадці перемелюють на щепу.

«Такі методи, коли лісосіка залишається чиста, не дуже відповідають природі карпатського лісу», – каже Олійник.

Після рубки розраховують потенційний приріст дерев і приймають рішення про лісовідновлення. Якщо ділянка дуже порожня – її засаджують. В Івано-Франківській області засаджують приблизно 45% зрубів.

«Щоправда, якість цієї посадки не надто добра. Велика частина посадкового матеріалу з розсадника – а це 10-сантиметрові смерічки – загине», – каже Олійник. В австрійців, поляків і словаків просунутіші технології лісовідновлення: використовується посадковий матеріал з закритою кореневою системою. Потрохи це приходить і в Україну.

За словами Олійника, на сьогодні близько 70% дерев в українських Карпатах сформувалися природно. І це непогано для гірських лісів: «Якщо збереглося відновлення на лісосіці, значить, рубали не по-варварськи».

В радянські часи 95% лісосік на Прикарпатті заліснювалися штучно. «Тракторів було багато, пальне дешеве. Вони їздили і тягали ліс, нещадно пошкоджуючи середовище. На екологію не надто зважали, тому після рубок багато садили», – каже Олійник.

Висновок: в Австрії, Польщі і Словаччині на такій умовній ділянці врешті-решт зрубають такий самий об’єм деревини, що й в Україні. Але завдяки розвиненій інфраструктурі і технологіям шкода для природи буде меншою і зруб не буде виглядати по-варварськи. В Україні все навпаки.

Фото Роберта Еріка

Як рубати вдвічі більше без «зради» і шкоди довкіллю

Роман Олійник спростовує популярний в українському фейсбуці міф, що Карпати нещадно вирубують та вивозять за кордон, а європейці свій ліс нібито не рубають.

Насправді з сьогоднішніми об’ємами рубок Україна займає лише 7-8 місце серед країн Європи.
За даними Євростату, у 2017 році у країнах ЄС зрубали 470 мільйонів метрів кубічних лісу. В Україні останніми роками рубають в середньому 16-22 мільйони кубів.

Найбільше лісу у Європейському Союзі рубають шведи – 72 мільйони кубометрів, фіни – 63 мільйони кубометрів та німці – 53 мільйони.

Поляки, у яких співмірна з Україною площа лісів, – на п’ятому місці. У 2017 році в Польщі зрубали 45 мільйонів кубометрів лісу.

Виходить, поляки рубають вдвічі-втричі більше, ніж українці, і не мають конфліктів з екологами, активістами й населенням. А їхні Карпати не здаються «лисими».
Роман Олійник пояснює: у Польщі дуже авторитетна лісова служба. Чітко, а не формально працюють усі процедури, тому довіра до працівників лісового господарства висока.
Місцеві громади – ґміни – зацікавлені, щоб лісові підприємства були прибутковими, оскільки вони реально наповнюють бюджети. Тому у Польщі не так багато лісів відносяться до заповідників – лише 2%.

Також у Польщі, на відміну від України, у більшості лісів спеціального призначення (ґрунтозахисних, водозахисних, зелених зон тощо) дозволено проведення рубок головного користування. Обмеження торкаються лише параметрів лісокористування. У деяких випадках забороняються суцільні рубки, обмежується площа лісосік, збільшується вік рубки.
А завдяки будівництву мережі доріг та закупівлі нових технологій поляки в останні роки майже відмовилися від суцільних рубок. 

За словами Олійника, на Франківщині ситуація з вирубками не катастрофічна. Просто у нас не будують лісових доріг, і рубки зосередження поблизу популярних маршрутів, населених пунктів – де є сяка-така дорожня інфраструктура. Зрозуміло, що вони впадають в око.

«У нас великі території лісів не зайняті господарським втручанням. Якби у нас була інфраструктура, технічне оснащення, канатні системи, ми могли б збільшити абсолютно без збитків для природи лісозаготівлю в області приблизно у два рази. Рубати не мільйон кубометрів, а два», – каже Олійник.

Олійник зазначає, що за таких умов не було б суцільних зрубів, зменшилася б загроза лісових пожеж, ліс став би здоровіший. І не було б такої напруги в суспільстві.

Ще однією проблемою є жорсткі екологічні обмеження щодо господарювання в українських лісах, яких… немає у країнах Європи. Дивно? Але факт.

Після повеней 1998, 2002 та 2008 років в Україні прийняли низку законів, які обмежують роботу лісгоспів. Зокрема, ухвалили норми про заборону використання гусеничних тракторів та мораторій на експорт лісу-кругляку за кордон. На користь лісовому господарству це не пішло, вважає Олійник.

Що робити?

Відкинемо одразу мрію заборонити вирубку повністю як утопічну. Людству ще потрібні вироби з дерева, підприємцям – сировина, а громадам – податки і робочі місця. Але слід знайти спосіб сталого розвитку лісової промисловості з мінімальною шкодою для довкілля.
Для цього, каже Роман Олійник, треба зробити кілька важливих і непростих кроків.

Інвентаризація лісів. Наводити лад у лісовому господарстві треба з повного обліку лісів, наголошує Олійник. Востаннє облік лісу в Україні проводили в 2011-му – і то на обмеженій території.

«Це видається дивним. Ми в центрі Європи, але об’єктивної і повної інформації про наші ліси у нас немає», – каже Олійник.

Інвентаризацію робити потрібно новітніми технологіями, а не прописаними у вітчизняному законодавстві методами.

«Для прикладу, у скандинавських країнах запровадили технологію сканування з літаків. Літак сканує територію лісових масивів лазерними променями і збирає інформацію про кожне дерево. Отримується повна і абсолютно об’єктивна картина. Залишається ці дані формалізувати у матеріали лісовпорядкування, таксаційні описи, і вже з них виходити на приріст, об’єми та види рубок», – каже Олійник.

Наслідком інвентаризації має бути також перерозподіл лісів у бік збільшення експлуатаційних. В Україні зараз 54% лісу виключені з користування.

Також до лісового господарства треба включити ліси, які з’явилися на не землях лісфонду. Це покинуті полонини, річища, комунальні землі, які давно заросли деревами. За підрахунками Романа Олійника, лише в Івано-Франківській області приблизно 40 000 га такого лісу.
«У цьому лісі заготовляють дрова й ділову деревину. А ті, хто управляють лісами, «не бачать», де він є і що з ним відбувається. У нас в долині Лімниці гектарів десять мого віку червоного дуба, який пиляють, хто собі хоче. А за документами його не існує. Голова сільради взагалі про це не думає. А лісники кажуть: то не наше».

Ліси у державній власності. Українці практично одностайно проти будь-якого приватного володіння лісами. Такий суспільний консенсус, з ним доведеться рахуватися. Зрештою, сьогодні у Європі помітна тенденція, коли держава викуповує у приватних власників їхні ліси, відкриваючи їх для доступу громадян.

Управління лісами. Наглядати за ситуацією в лісах, контролювати їхній стан повинне Державне лісове агентство і його регіональні підрозділи. Незалежно від користувача лісу. Єдина мета агентства – збільшувати кількість лісу і підвищувати його якість.

Доцільно перейняти досвід Польщі, де реформа лісового господарства виявилася дуже успішною. Серед іншого – слід розділити сферу управління лісами і господарську діяльність. Це зменшить корупційні ризики. Формально у нас це наче й зроблено, як у Польщі. Однак на практиці агентство і обласні управління постійно втручаються в роботу лісгоспів.

«Агентство нав’язує клієнтів, може змусити щось придбати, навіть портрети Януковича (!), а за фінансовий результат підприємства відповідає директор лісгоспу. Він ще й підвішений контрактом, і, якщо не хоче виконувати вказівок начальства – його звільнять», – каже Олійник.

Інфраструктура. Це передовсім лісові дороги. Без них годі мріяти про ефективне стале й дружнє до довкілля господарювання.

Поштовхом для розвитку інфраструктури може бути сприятливе оподаткування. «Все, що лісове господарство вкладає в інфраструктуру, лісовідновлення, капітальні прибирання, які йдуть на користь лісу й екології, треба вивести з оподаткування», – каже Олійник.

Також слід змінити процес ціноутворення і реалізації деревини в Україні. Частину деревини варто дозволити продавати за прямими договорами місцевим деревообробникам. Вони зараз дуже потерпають від нестачі матеріалів. Решту реалізовувати на внутрішніх аукціонах, а все, що не викупили, виставляти на аукціони для нерезидентів.

Мораторій на вивезення кругляку теж має бути скасований: це популістичний і лобістський закон, який не дав жодної користі, лише вигоду творцям схем. Європейці не забороняють експорт, і це ніяк не шкодить їхнім лісам.

Технології. Новітні технології лісозаготівлі і лісовідновлення потрібні і для ефективного господарювання, і для зменшення соціальної напруги.
Суцільні рубки мають залишитися в минулому. На це є суспільний запит. Львівська обласна рада уже приймала рішення про заборону суцільних рубок, юридично воно було нікчемне, але все йде до того, що таке рішення приймуть у парламенті.
«І від якості того рішення буде залежати майбутнє лісової галузі. Якщо це буде популістичне, заради піару рішення про миттєву заборону суцільних рубок, то це вб’є лісову галузь», – каже Олійник.

Україні потрібне продумане покрокове вирішення проблеми: спершу треба подбати про закупку техніки і технологій, будівництво мережі лісових доріг, а вже тоді забороняти суцільні рубки. Це справа кількох років.

Єдина в Україні робоча канатна дорога для трелювання лісу Тайфун MOZ-300 у Вигодському лісгоспі.

Поки що з цим в Україні сумно. Про «харвестери» на резинових гусеницях лісгоспи навіть не мріють. А канаток – повітряно-трелювальних установок, якими стягують дерева при вибіркових рубках – в Україні за останнє десятиліття купили аж три. Робоча зараз лише одна – у Вигодському лісгоспі на Прикарпатті. Але використовують її переважно для «показух» перед журналістами чи начальством…




АВТОР:
Василь Крайник
Журналіст АН КУРС

https://kurs.if.ua/article/rubaty-chy-ne-rubaty-chomu-mozhe-navchyty-yevropa-ukrayinskyh-lisivnykiv/