28/02/2016
Визначаючи напрямки реформи лісового господарства України не можна забувати про те, що існуюча нині система формувалася в соціалістичній країні з централізованої планової економіки і, по суті, була і залишається недержавною, а відомчою. Її основні риси визначилися в перші десятиліття радянської влади, а потім лише незначно трансформувалися. Перш ніж щось скасовувати і переробляти в діючій системі лісоуправління, корисно згадати, що ж сталося в той далекий період переходу від ринкової економіки дореволюційної Росії до командно-розподільчої економіки СРСР і відбувалося надалі, подумати про те, як проявляє і може проявити себе соціалістична система управління і господарювання в умовах зворотного переходу до ринку. Деякі міркування з цього приводу викладені в даній роботі.
"Лесоекономіческую теорію ми повинні цілком і повністю перебудувати.
Антимарксистською, антиленінськими теорії Орлова з її базисом вульгарною
теоретичної економіки, з її неприборканим натуралізмом, з її убожескім
принципом сталості і, нарешті, з її еклектизмом, ми повинні
протиставити цілісне революційне вчення Маркса, Леніна і Сталіна "
Н.Алексейчік, Б.Чагін
Відповідно до класичної політекономії (в радянський період її було прийнято називати "вульгарною") вартість будь-якого продукту зобов'язана своїм походженням спільної дії трьох чинників, - сил природи, праці і капіталу, під яким розуміється сукупність засобів виробництва. Власник землі отримує частину вартості продукту, створену природою, тобто ренту; власник капіталу - частина вартості створену засобами виробництва, а робітник - частина, створену його працею. Природно, в країнах з ринковою економікою (в тому числі і в дореволюційній Росії) вартість лісу і лісопродукції включає абсолютну і диференціальну ренти, які отримує влас-ник лісу при його продажу або іншого використання. Кількісне вираження рента знаходить в величині плати від пня (вартості лісу на корені), яка визначається виходячи з ринкової ціни на лісопродукцію та постійно змінюється слідом за коливаннями ринкових цін на місцевих лісових ринках.
В б. СРСР, після зникнення в 1928 році приватної власності, як такої, економіка послідовно розвивалася на основі марксистської теорії "трудової вартості". Відповідно до неї держава відмовилася від вилучення абсолютної ренти, зберігши, проте, в господарському побуті рентні, ринкові поняття, такі як "плати від пня", "лісовий дохід". Економічна сутність їх корінним об-разом змінилася. Зокрема, плати від пня перетворилася в державне мито, стягується за допуск до використання лісових ресурсів. Розмір цього мита був постійний на тривалих відрізках часу і мало диференційований залежно від регіону, якості лісових ресурсів та умов їх заготівлі. Вважалося, що він визначається витратами на ведення лісового господарства. Насправді ж, лісовий дохід, що формується, в основному, за рахунок плати від пня, не покривав цих витрат, що особливо яскраво проявлялося в малолісних регіонах, таких, як Україна. Фактично, і нібито зниклий рентний дохід, і кошти "зекономлені" внаслідок неповного відшкодування лісовому господарству зроблених витрат, вилучалися на верхніх рівнях ланцюжка розподілу лісопродукції та йшли або повністю до держбюджету (при продажу лісу на світовому ринку), або на рахунки лісопереробних підприємств (за вирахуванням частки, яку забирала держава у вигляді податку з обороту). В результаті подібної псевдоекономічною практики лісове господарство влачило злиденне існування і змушений був "виживати" за рахунок мобілізації "своїх" (насправді теж державних) коштів, державний бюджет недоотримує значні обсяги грошових надходжень, а деревопереробних виробництва, дезорієнтовані штучно заниженими цінами на сировину , широко застосовували допотопні, ресурсорасточітельное технології, принципово орієнтуючись на використання високоякісної хвойної деревини.
В "перебудовний" період почали з'являтися різного роду закони і розпорядження, що рябіють ринковими поняттями, вживаними стосовно лісі, - застава, оренда і т.п. У відсутності правового визнання лісу майном, приналежністю землі і об'єктом цивільного права, це не більше, ніж гра в ринок, яка, по-перше, на сьогодні антиконституційна, а по-друге, нічого, крім шкоди, державі принести не може ... В системі, де одночасно діють традиційні "радянські" методи управління економікою і ринкові закони товарообміну неминуче виникають і набирають чинності такі негативні процеси:
- В умовах, коли загальнонародний ліс (в заготовленому вигляді) все більшою мірою поставляється (продається) приватним, акціонерним і повністю госпрозрахунковим державним підприємствам, відмова від вилучення при його продажу абсолютної ренти дає лесопотребітелям нічим не обґрунтовану можливість використовувати не трудові доходи, перш за все в сфері обігу, по суті, наживаючись за рахунок платника податків, що формує держбюджет з якого фінансується лісове господарство;
- Успадкована практика дозволів на безкоштовний (колгоспи) і пільговий відпуск лісу, стає джерелом збагачення за рахунок держави і стимулом до лесоістребленію;
- В зв'язку зі значною різницею державних, комерційних і світових цін на лісопродукцію, рентний дохід починає приносити не сам ліс, а дозвіл на його продаж або обмін, що створює передумови для впровадження в лісове господарство досвіду "тіньової економіки", зокрема "ділових" відносин у всьому світі званих корупцією;
- У відсутності ринкової системи визначення плати від пня, можливість самостійно-ного визначення цін на деревину і лісопродукцію, надана підприємствам, створює передумови для вилучення ренти не власником (державою), а користувачем (підприємством).
Після революції ліс став винятковою державною власністю і перестав розглядатися як майно (в т.ч. казенне). Всякі цивільно-правові угоди з купівлі-продажу лісів, їх даруванню, заповітом, оренді, заставі і т.п. були заборонені. Ліс перестав розглядатися як приналежність землі і став відокремленим об'єктом права. Теоретично держава в соціалістичній системі мало безмежну владу над всіма природними ресурсами, в тому числі і лісами: воно одночасно було і їх одноосібним власником і носієм вищої політичної влади. Проте користуватися цією владою в загальнонародних інтересах воно так і не навчилося. Всі 70 років не припинявся державний експеримент з розподілу і перерозподілу компетенцій управління і користування лісами. В результаті впливу виявились роздані в "ведення" або "користування" різним, переважно відомчим, структурам. Характерно, що як користувачі (колгоспи), так і державні відомства провідні лісове госпо-ство (Минлеспром, Мінлісгосп) отримали, у відкритій чи завуальованій формі, значи-вальну частку прав власника щодо управління лісами та вилучення лісового доходу. Єдине державне управління лісами, спрямоване на захист довгострокових народ-них інтересів, декларувалося, але на ділі не здійснювалося.
В період "перебудови" величезна частка прав держави, як власника, зокрема право присвоєння лісового доходу, непродумано передана місцевим органам самоврядування. В результаті до теперішнього моменту створені всі умови для спроб фактичної експропріації прав власності на ліси місцевими органами влади, колгоспами, радгоспами, підприємствами колишнього Мінліспрому і, в меншій мірі, Мінлісгоспу. Посилення економічної кризи сепаратизм, неминуче змусить державу жорстко відстоювати свої права власника, які воно поки ще не зрозуміло (мабуть, через малолітство). Зробити це можна тільки через докорінну зміну всієї правової системи.
Змішання владних повноважень, настільки характерне для радянської системи взагалі, знайшло собі місце і в системі лісоуправління. Колгоспи, радгоспи, комплексні держлісгоспи у нас звично поєднують виконання господарських і контрольних функцій. Проблеми виникають у зв'язку з цим очевидні ... Лісничому, як "господарник" вигідно занизити запас відведеного в рубку деревостану; вигідно призначити і провести прохідні і санітарні рубки там, де ліс краще і до дороги ближче; вигідно приховати обсяги кинутої деревини та захаращеності; вигідно завищити вартість створення і оцінку якості ліс-них культур і т.п. C іншого боку, того ж лісничому, одягненому в мундир державного службовця, личить виявляти і суворо карати перераховані вище і подібні порушення. Внутрішня боротьба, мабуть, закінчується по-різному, але статистика підкидає факти, що вказують на те, що частіше перемагає "господарник". В результаті комплексні держлісгоспи методами роботи все більше нагадують лісопромисловців (в не втішні, радянському, значенні цього слова), з тією лише різницею, що сировинною базою для них в основному служать насадження не досягли віку стиглості. Ще гірше йдуть справи в колгоспних лісах, знищення яких йде повним ходом, простимулювати непродумані заявами про те, що в найближчому майбутньому ліс у колгоспів нібито відберуть. Найцікавіше, що процес масової вирубки колгоспних лісів цілком законний, так як колгоспи мають право заготовляти ліс для власних потреб і, як раз зараз, дуже його потребують. Повсюдно, за гарячими інтересами окремих господарств і їх об'єк-єднань губляться з виду інтереси держави в цілому.
"Так як окремі капіталісти займаються виробництвом заради
безпосередній прибутку, до уваги можуть прийматися, перш
за все, лише найближчі безпосередні результати ... "
Ф.Енгельс "Діалектика природи"
"Товариші! Продовольча програма висуває різні по
термінами завдання - і довгострокові, і середньострокові і термінові, невідкладні.
Мені здається, що саме останні слід зараз поставити в центр наших турбот. "
З виступу на пленумі ЦК КПРС Л.Брежнєва
Розглядаючи радянську систему ведення лісового господарства в динаміці, не важко помітити такі її особливості: ліси переважно були метою фіску: c їх допомогою розвивали промисловість, латали дірки в бюджеті, надавали допомогу братнім народам, постійно залазячи при цьому в кишеню власних дітей і онуків:
- Лісове господарство тривалий час перебувало в прямому чи непрямому підпорядкуванні лісової промисловості;
- Держава планувала поставки деревини і витрати на проведення робіт. Пов'язувати результати господарювання зі змінами самого лісу воно не хотіло і не вміло;
- Господарський механізм орієнтував лісові підприємства на зростання витрат, а не на їх економію.
- Лісові підприємства тримали на "голодному бюджетному пайку", але дозволяли їм безкоштовно або за символічну плату використовувати для своїх потреб державний ліс, одержуваний при проміжному користуванні. За роки подібної практики, підприємства навчилися і, більш того, звикли перерозподіляти вирощену лісопродукцію в свою користь, а по суті просто "пріворовивать" державний ліс.
Якщо визнати, що одним з основних завдань держави є турбота про майбутнє, радянську систему лісоуправління слід визнати антидержавною. Таке тривале її існування в СРСР може бути пояснено тільки наявністю унікальної можливості іспользивать екстенсивні факти розвитку виробництва, зокрема залучати до господарського обороту все нові і нові ліси. Суверенна Україна такої можливості не має.
"Збереження стійкості насаджень, будучи центральним пунктом всієї
лесоводственной політики, в свою чергу, здійснюється дотриманням
самого корінного умови, саме: відповідністю складу, форми та інших
елементів насадження умов місцезростання ... "
Г.Морозов
"Ми будемо рубати і садити ліс там, де цього вимагають інтереси нашого
соціалістичного господарства ... Якщо досі лісівники розраховували
на стихійне, природне поновлення лісу, то зараз лісокультурних
справа перетворюється в одну з галузей промисловості ... "
Н.Алексейчік, Б.Чагін
Сформована і зміцніла на початку 20 століття лісівнича школа Г.Морозова, домагалася щоб господарюючи в лісі людина не ґвалтував природу, а слідував за нею, пристосовуючись до її умов та особливостей. Звідси йшло повне заперечення концентрованих рубок, погляд на головне користування, як на синонім лісовідновлення, визнання суцільних рубок "необхідним злом" і прагнення перейти до поступового і вибіркового господарству, перевагу природного відновлення штучного, наслідування природі при підборі складу лісових культур, прагнення берегти структуру лісових грунтів і т.д. По суті абсолютно безкласового погляди російських лісівників йшли врозріз із завданнями соціалістичного будівництва, а тому були названі "поміщицьке-буржуазними" і на початку 30-х років віддані анафемі. Пізніше вони були реабілітовані і зайняли певний обсяг в лісівничих підручниках, проте в сформованій на той час ліс господарською практиці, місця їм вже не було ...
Ліси України на собі відчули всі особливості соціалістичного господарювання: широкомасштабні, шаблонні рубки супроводжувалися тут не менше широкомасштабним і шаблонним лісовідновленням. Наслідки такого підходу в повній мірі проявляються в даний час, перш за все в дефіциті високоякісного лісу (особливо твердолистяних, яким завжди славилася Україна; українська сосна на російських і зарубіжних ринках ніколи вищого не цінувалася) і в катастрофічне зниження стійкості штучних лісів, які займають близько половини всіх покритих лісом площ. Природа завжди карає за неповагу до себе. Тому не важко передбачити, що в найближчі десятиліття на Україні все в більшому обсязі буде проводиться вимушена вирубка усихаючих лісів. Щоб скоротити цей період необхідно терміново вносити корективи в лісогосподарську практику ...
По-перше, треба на ділі навчитися поважати Природу. Ступінь нинішнього антропоцентризму лісоуправління можна побічно оцінити порівнявши (хоча б по вазі паперу, що переводиться на облік, опис, контроль і списання) існуюче ставлення до лісових культур, в які вкладено людську працю, і природному поновленню, яке представляє собою дар Природи.
По-друге, треба згадати про "законі спадної родючості, згідно з яким збільшення вкладень в господарство дає позитивні результати тільки до певної міри, після чого будь-яка надбавка до витрати стає не ефективна і збиткова. Радянська система лісоуправління не звикла вважати державні гроші і порівнювати їх з ефектом від заходів, що проводяться. Прикладів тому маса. Наведемо лише один, найбільш "свіжий", що стосується актуальною для України проблеми масштабів степового лісорозведення.
Досить авторитетні вчені, цілком в дусі сталінського плану перетворення природи, вважають, що в Степу необхідно перейти від вирощування лісу, як такого, до вирощування деревини, пропонуючи заліснити в південних і південно-східних регіонах України площі, що перевищують 3-4 млн.га / Я.Я.Дьяченко і інші / і тим самим домогтися в майбутньому самозабезпечення України деревиною. Дійсно, можливість розведення лісу в степах України доведена російськими лісівниками і грунтознавцями 150 років тому (я навмисно пропускаю з виду почалося відносно недавно вплив глобального потепління клімату на ліси півдня України, хоча допускаю, що саме цей фактор, в кінці-кінців, визначить долю степового лісорозведення), але питання про те наскільки воно там потрібно, в якому обсязі і з якими витратами розумно досі не вирішене. Після революції про цю проблему просто забули, вирішивши, що радянській людині все під силу. За зайву самовпевненість Природа вже почала карати за допомогою масових епіфітотій шкідників, всихання лісових масивів через невідповідність умов зростання, а також великих пожеж, які стали звичайним явищем в лісах степової зони. Оцінюючи роль степових областей в справі лісозабезпеченість України, варто було б оцінити собівартість кубометра "степового" лісу і ризик при його вирощуванні і порівняти з аналогічними показниками для "поліської" або "карпатської" деревини. Може бути тоді багато поміняли б свої погляди на роль лісу в Степу, способи і обсяги його створення?
"Тільки тоді, коли розрахунки промисловості будуть підпорядковані принципу
забезпечення сталості користування даними лісом, можна буде говорити
про лісовому господарстві "
М. Орлов
"Проф. Орлов абсолютно не ставить планування лісового господарства в зв'язок
із загальним планом соціалістичного будівництва. Він не розуміє, що розвиток
лісового господарства обумовлюється розвитком соціалістичної промисловості ....
Бойові завдання лісової промисловості: ..
... 5. Створення комбінатів лісової промисловості.
6. Проведення методу концентрованих рубок .... "
Н.Алексейчік, Б.Чагін
"Вся вигода об'єднання лісового господарства з лісовою промисловістю
в кінці-кінців зведеться до того, що тяжба між представниками організацій
по добуванню та виробництву продуктів лісового господарства та представниками
організацій по обробці і переробці дерева буде вирішуватися головним
чином всередині одного і того ж відомства ... "
А.Марченко
Взаємовідносини лісового господарства та лісової промисловості є ключовою проблемою сучасного лісоуправління. Багато хто чомусь вважає, що комплексний підхід до ведення господарства є дітищем радянської влади і на Україні бере початок з 1959 року. Насправді, комплексне лісове господарство має тут куди більш глибокі історичні корені. Ще до революції дуже багато власників великих лісових дач використовували ліс не на продаж, а для своїх, тобто "Місцевих", потреб і мали лісопилки, паркетні заводи, виробні майстерні. Треба відзначити, що і при казенних лісництвах в малолісних районах нинішньої України були лісопереробні виробництва. Однак, в масштабах тодішньої Російської імперії їх частка була мізерна. Казенному лісоуправління було не до лісозаготівель і, тим більше, не до деревообробки: на величезних просторах Росії державні ліси були влаштовані і не розбиті на лісництва, лісових фахівців катастрофічно не вистачало, а лісові багатства здавалися невичерпними. В умовах тодішньої напівфеодальної ринкової економіки для поповнення скарбниці достатньо було просто продавати ліс на корені, не обтяжуючи себе навіть клопотами по його заготівлі. Ринковий механізм дозволяв отримувати більш ніж достатній, для самоокупності лісового господарства, дохід у всіх губерніях Росії. Це не дивно. Адже середня ціна кубічної саж лісу дорівнювала в Харківській губернії 18-90, Волинській - 8-61, Архангельської - 5-98 повновагих рублів, таксова вартість великої ділової деревини становила від 25 до 70% від її продажної ціни, наприклад, в Харківській - 63%, Волинській - 41%, в Архангельській -35%. В результаті десятина лісу в малолісних районах приносила значно більший дохід, ніж в багато лісових: середній валовий дохід від продажу сиро-зростаючого і мертвого лісу з однієї десятини в Харківській губернії дорівнював 12-12, Волинської 7-18, а в Архангельській 0- 07 рублів. Як результат казенне лісове господарство було прибутковим і в багатолісних, і в малолісних районах. (Використані цифри характеризують 1907-1913 рік. Вони взяті з робіт М.М.Орлова і В.В.Фааса).
У радянський період, перш за все у зв'язку з відмовою держави від вилучення абсолютної ренти, ситуація докорінно змінилася. Лісове господарство втратило фінансову самостійність і перетворилося на сировинний придаток лісової промисловості. На Україні відносини цих двох складових лісового комплексу розвивалися досить своєрідно, особливо після 1959 року, коли був узятий офіційний курс на комплексне лісове господарство в рамках одного підприємства, при нібито безумовному пріоритеті лісогосподарської діяльності. Насправді лісопереробна промисловість розвивалася, орієнтуючись на миттєву вигоду, без належної зв'язку з місцевими сировинними можливостями (наприклад, видимий обсяг споживання деревини по системі Мінліспрому України щорічно в 1.5-2 рази перевищував обсяг заготівлі деревини в українських Карпатах, що свідчить про широкомасштабне використання лісокомбінат привізною деревини).
Як же виходити з цієї ситуації? Багато пропонують скористатися досвідом нинішньої Росії, яка з одного боку заборонила державним органам лісового господарства та їх підвідомчим підрозділам з 1.01.94 року "здійснювати заготівлю деревини в порядку рубок головного користування і вести її переробку (ст.8," Основи лісового законодавства Російської Федерації " ), а з іншого зробила довгострокову оренду основною формою організації лісокористування (ст.26,31,32). Перш, ніж впроваджувати на Україні ці російські рішення корисно взяти до уваги наступне.
- В СРСР на 01.01.88 р було 257873 тис.га закріплених лісосировинних баз (до речі 528 тис.га з їх загального обсягу було закріплено за РМ УРСР), що становило близько 30% вкритої лісом площі державних лісів СРСР і приблизно в 26 разів перевищує загальну площу лісового фонду України. У державних органів лісового господарства Росії, який отримав у спадок практично всі лісосировинні бази, немає і в найближчі десятиліття не буде реальної можливості своїми силами організувати ведення господарства на цій території. На мій погляд, саме тому Федеральна служба Росії зупинилася на варіанті оренди лісового фонду, вибравши, як їй здавалося, "менше зло".
- Ідея оренди лісових ресурсів - дитя перебудовного захоплення орендою взагалі. У ті роки, ще не наважуючись говорити про приватну власність, уряд ухопився за оренду, за допомогою якої думало і власність за державою зберегти і продуктивність праці підняти. Природно, в Держкомлісу СРСР відразу сприйняли модну ідею. При цьому ніхто не замислювався ні про те, що орендувати можна лише те, що потім можна повернути, ні про те, що споживаний ресурс взагалі не може бути предметом оренди. Пізніше стали виправляти положення, ототожнюючи оренду з ліцензійним (концесійним) лісокористуванням. Правда саме слово "концесія" при цьому не вживалося, так як в радянській свідомості воно нерозривно пов'язане з розпродажем Батьківщини іноземним капіталістам. Насправді концесія, стосовно до лісового господарства, це просто дозвіл на строкову, оплатне видобуток ресурсу, зазвичай доповнюється договором купівлі-продажу заготовленої продукції, яке може видаватися як закордонним, так і вітчизняним підприємцям. Інтуїтивно, всім, особливо мисливцям, ясно, що ліцензія - це дозвіл на видобуток, а оренда - договір про тимчасове наймання і використанні, c подальшим поверненням. (Виїжджаючи на полювання беруть ліцензію на відстріл кабана, а не орендують його на час полювання.) Незважаючи на очевидність цього положення, в російських "Основах лісового законодавства" закріпили гібридний варіант, віддаючи лісу в оренду, але при цьому не складаючи орендний договір, а виписуючи ліцензію. Подібна невизначеність вже в найближчому майбутньому породить масу юридичних проблем.
- Продаж лісу на корені - характерна ознака екстенсивного лісового господарства. У розвинених країнах, власники, в тому числі і держава, зазвичай продають зрубаний ліс, так як в цьому випадку його можна точно виміряти, впорядкувати і, як наслідок, отримати додатковий дохід. Заборонивши державним лісовим підприємствам вести лісозаготівлю, російський уряд зробив грубу помилку, наслідки якої позначаться як на якості лісосік і успішності лісовідновлення, так і на розмірах лісового доходу.
- Досвід показує, що деревообробка шкодить лісовому господарству тільки в тих випадках, коли явно чи не явно починає диктувати йому свою волю. Існуючий диктат лісопереробки на комплексних підприємствах України носить не явний характер і має своєю основою спотворену систему ціноутворення. Для того щоб виправити становище, треба усунути причину його породила, тобто повернеться до нормального ринкового, рентного ціноутворення. Без цього процес виділення переробних виробництв зі складу підприємств неминуче прийме потворні форми, а благі побажання реформаторів не будуть реалізовані.
- Структура лісового комплексу визначається лісосировинних потенціалом країни (регіону, області) при будь-якій формі власності. Це треба враховувати, проводячи перетворення. Пошук рішень однаково прийнятних з одного боку для Архангельської і Закарпатської областей, а з іншого, для Ростовської та Херсонської, свідомо приречений на невдачу.
"Як вам не нудно лицемірити,
По-різному повторювати одне,
Намагатися важливо в тому запевнити,
У чому все впевнені давно.
Всі ті ж чути заперечення,
Знищувати упередження,
Яких не було і немає ... "
А. С. Пушкін
або без перекладу
"Как вам не скучно лицемерить,
Различно повторять одно,
Стараться важно в том уверить,
В чем все уверены давно.
Все те же слышать возраженья,
Уничтожать предубежденья,
Которых не было и нет...”
А.С.Пушкин
До 1940 року різними методами була практично повністю знищена російська лісова наука, становлення, зростання і розквіт якої невіддільні від України і її лісів. Вчені, що сформувалися до революції (тобто в умовах ринку) в боротьбі з винищенням приватних лісів, підтримали (в основному) ідею експропріації останніх на користь держави, але так і не змогли змиритися зі свавіллям і кричущою безгосподарністю, які повсюдно змінили колишню строгість і дбайливість казенного лісового господарства ... Радянська влада виростила своїх лісових вчених (насамперед лесоекономістов), які звикли зображувати і аналізувати дійсність лише в тій мірі, в якій це завгодно начальству. Правда, вражаюче зростання числа кандидатів, докторів і, навіть, академіків, (справедливості заради треба відзначити, що за два роки суверенітету українська лісова наука породила більше "лісових" академіків, ніж за 70 років радянської влади) як і слід було очікувати, не компенсувало величезної втрати їх якості. Звідси провали численних наукових починань, які, в кінцевому підсумку, лісовому господарству нічого, крім збитків, не принесли. Можна згадати "тополеву і горіхову компанії", захоплення проектами "лісів майбутнього", цільовими програмами вирощування, подпологового культурами та іншими гучними ідеями, які не дали реального позитивного результату через відірваність від лісогосподарської практики, поверхневого, або помилкового, наукового і, перш за все , економічного обгрунтування.
Приємно згадати, що завжди знаходилися лісівники, які відстоюють інтереси лісу наперекір системі, яка наполегливо вимагала "не чекати милостей від природи" і щедро заохочувала слухняних. Тому є авторитетні свідоцтва. Наприклад, академік П.С.Погребняк, радіючи з того, що більшість лісівників-виробничників в період тополевого буму "правильно зрозуміло свої завдання" і стала садити на сотнях гектарів культури тополь, в знайомому стилі нарікав на те, що "окремі товариші, заявили що не дозволять віддавати дібровні грунту під розведення тополь й інших не дібровних порід ". У 50-х роках передбачалося зайняти під швидкозростаючі 1.5 млн.га і вже до 1978 року отримувати (на Україні) в рік додатково 30 млн.куб.м деревини. Гниють повсюдно острівці тополі з запасом 60-110 куб.м на га, кілька вдалих тополевого посадок з запасом 300-400 куб.м на га (десяток на Україну, 0.000..1% споживання) і 10-15 вчених, захистилися на тополевої тематиці і в більшості давно її закинули, - такий сумний підсумок компанійщину. (Так що праві були "окремі товариші", а не академік). Може бути в суверенній Україні зрозуміють, що народні засоби і людська праця гідні кращої долі? А може ми стоїмо на порозі нового етапу компаній і штурмів, під псевдопатріотичними гаслами, вже суверенних, українських лісових вчених. У будь-якому випадку очевидно, що успіх реформи лісового господарства не в останню чергу залежить від якості її наукового обгрунтування, а, отже, від професіоналізму і сумлінності галузевих учених. Варто було б задуматися, чому в такий відповідальний період керівництво української лісової науки і маститі вчені, на відміну від своїх російських колег, уникають вирішення кардинальних проблем, не бажаючи навіть просто відкрито висловити своє ставлення до реформи лісового господарства своєї країни.
Навіть не повний і суб'єктивний аналіз радянської системи лісоуправління переконує в тому, що, не розібравшись в її суті, не можна приступати до ринкових реформ, так як це може призвести до створенням "гібрида", який успадкує не найкращі, а гірші властивості "батьків". Керуючись тільки благими побажаннями і сусідським досвідом можна поліпшити склалося в галузі важке положення, а от нашкодити можна, причому без особливих зусиль. Намагаючись здійснити реформу без серйозного ретроспективного аналізу розвитку лісового господарства в Україні, реформатори ризикують, як написано в Біблії, "уподібнитися псу, повертався до власної блювоти". Адже всі нинішні проблеми мають "довгі бороди". Саме тому до їх вирішення необхідно підключати всіх лісівників, як живих, так і пішли ... Боюся, що багато хто з останніх оцінили б сьогоднішню ситуацію приблизно, так, як це зробив свого часу І.Мороз яка писала в статті "Пам'яті великого лісівника" , опублікованій в 1927 році:
"І в царській, і в радянській Росії ножиці між природою лісу і економікою мали і мають місце. Російська дійсність прямо протилежна нормальної господарської установці ... Всі сучасні тенденції зробити ліс метою фіску, заткнути ними діри економіки, виправити прорахунки, все це крапля за краплею засмучує лісу, створює прекрасні умови для їх виродження. "
Сподіваюся читачі не подумають, що сказане стосується тільки Росії, а в суверенній Україні все зараз зовсім по-іншому ... /в тексті оригіналу ця фраза - "
а на суверенной Украине" - що ж ви хочете, село/
Сам
М.Попков
http://www.lesovod.org.ua/node/27763
