Серед зареєстрованих в офшорних зонах "дерев'яних" компаній із мінімально можливим, за місцевими законами, статутним капіталом та з англійською транскрипцією, що дедалі частіше вигулькують у соціальних мережах, можна натрапити на фізичних осіб, які є "професійними консультантами по країнах пострадянського простору".
Після прийняття мораторію на експорт круглого лісу вони гостро знадобилися українським "лісовим" ділкам разом із компаніями-фантомами з міжнародною юрисдикцією для простоти бізнес-спілкування та просування українських "дров" на ринки Заходу.
Чому в Україну не йде інвестор?
Майбутні деревообробні комплекси в Україні з іноземними інвестиціями презентуються за всіма законами піару. ЗМІ цитують енергійних менеджерів, влада звітує про чергового "великого інвестора", називаються кубометри готової продукції на рік при виході на проектну потужність, кількість робочих місць, загальна площа виробничих цехів, "сучасні технологічні" рішення в деревообробці, інвестиційна вартість об'єкта, символічна закладка каменя у фундамент майбутнього підприємства, метушня журналістів, фотокамери, рукостискання, шампанське, а в результаті… Після "закладки каменя" "інвестори" і ті, кого вони збираються "інвестувати", задоволені одне одним, роз'їжджаються врізнобіч, а в Європі й Україні з‘являються "компанії" під мало кому зрозумілою назвою. Це і є "фантоми-невидимки", які експортують українську деревину.
У глобальному порівняльному аналізі інвестиційного клімату, в основу якого закладено низку аналітичних досліджень, проведених незалежними організаціями, Україна посідає невисоке місце, порівняно з країнами, в яких збудовано сучасні деревообробні підприємства. Хоча останніми роками вони з‘явились: у Коростені, Костополі, на Закарпатті, Волині. Стримуючими чинниками виступають погано налаштована адміністративна база та тривалий процес отримання різних дозволів і погоджень. Проблеми зі стабільністю постачання деревини теж посідають не останнє місце, а незначна різниця в цінах на неї не завжди компенсує вплив згаданих чинників.
Чи не тому сьогодні глибока деревообробка в Україні є, на жаль, одним із найбільш уразливих місць української економіки, з погляду глобальної конкуренції. Вітчизняним компаніям такого профілю важко, м'яко кажучи, конкурувати із західними партнерами. Їх захист від іноземної конкуренції істотно ускладнений багатьма факторами. Однак не варто забувати про далекосяжну перспективу. Саме жорстка конкуренція з боку західних компаній сприятиме концентрації на ринку глибокої переробки деревини великих українських деревообробних компаній, яким будуть під силу значні фінансові вкладення як у модернізацію виробництва, так і в покращення місцевої інфраструктури.
Що стоїть перешкодою на цьому шляху? Яких змін прагне вітчизняна деревообробка? Повної модернізації приватних лісопереробних підприємств, що мінімізувало б витрати і втрати деревної сировини, розширення асортименту інноваційної продукції. Своєю чергою, державні лісопереробні підприємства мають бути приватизовані, а експорт необробленої деревини з України має бути зведений в адміністративно-законодавчому порядку до мінімуму, щоб, зрештою, він розглядався в нашому суспільстві, в структурах влади і в самому середовищі підприємців як дія, котра суперечить стратегічним інтересам держави. А конкурентною продукцією варто визнавати лише ту, споживчі якості якої можна адаптувати до вимог ринку за порівняно стислий час. Перевагами розвитку будь-якої галузі лісового сектора потрібно вважати її забезпеченість такими видами ресурсів, яких немає в конкурента і які неможливо створити, залучаючи нетрадиційні джерела. Паралельно, для зацікавлення всіх учасників лісових відносин ефективним управлінням лісами, необхідно переходити до лісової ренти.
При цьому слід зазначити, що лісовий кодекс, лісовий кадастр, інші "лісові" документи уряду та Верховної Ради України — це лише правові (не завжди вдалі) механізми реалізації державної політики у сфері лісових відносин. Їх призначення — забезпечити погодження позицій усіх зацікавлених сторін, тому вони мають розроблятися з урахуванням усіх конструктивних думок та пропозицій.
Як з'являються міфи?
Оскільки з 1 січня нинішнього року мораторій на вивезення деревини розширив свою дію на хвойні породи, його противники, в "авангарді" яких виступають державні лісокористувачі (держлісгоспи) та "експерти", котрі їх підтримують, почали штучно підвищувати ціну на сировину й водночас галасувати, що буцім в Україні на неї немає попиту. Далі — більше: ціна на деревину нібито впаде, що вкрай негативно позначиться на господарській діяльності лісгоспів — аж до банкрутств. Однак при цьому скромно замовчується факт, що під мораторій потрапляють лише необроблені лісоматеріали згідно з кодом 4403 державного класифікатора, або ділова деревина. Деревина дров'яна для технологічних потреб і дрова паливні стоять під кодом 4401 і не підпадають під заборону експорту. Саме такий поділ на коди породжує зловживання при експорті лісопродукції під кодом 4401. Ось свіжий приклад. Буквально на кордоні України і Румунії (на території останньої) успішно функціонує потужний виробник ДСП. Підприємство потурбувалося про власний енергоцентр, який працює на українських дровах. За рахунок цієї енергії виробництво має власні теплоносії. Так звані "паливні дрова" з України дешеві самі собою, а коли ще врахувати дешевий український залізничний тариф (для прикладу, транспортування кубометра дров із Житомира до румунського кордону коштує 5—6 євро), то, фактично, українська залізниця перевозить румунському споживачеві деревину втроє дешевше, ніж вітчизняному. Чому? А тому, що вона оформлена як паливні дрова (деревна група 4401). Внаслідок такої "економіки" в Україні зупинено сотні переробних підприємств, ліквідовано тисячі робочих місць, держава втрачає чималі прибутки й виступає сировинною базою для Заходу. Додана вартість переробки створюється не в Україні, а за кордоном. Там-таки осідають і гроші у вигляді зарплат і податків. Підприємство, про яке йдеться, збудувала відома австрійська фірма. Спочатку був задум будувати його в українських Карпатах. Чому так сталося: завод — в Румунії, а сировина — з України? А тому, що в Україні немає експортного мита. З іншого боку, інтереси компанії захищає Євросоюз, чим вона забезпечена від ризиків, яким би піддавалася на території України. Ризиків, штучно створених українськими чиновниками.
І окрема проблема — підвищення ціни на деревину державними підприємствами-лісокористувачами. Які його мотиви? Перший: скористатися дефіцитом сировини для збільшення власного прибутку. Другий: витіснити з ринку деревообробки малий та середній бізнес. Третій: спровокувати ситуацію, коли вартість деревини стане неприйнятною для приватного бізнесу. Обсяг продаж на аукціонах різко впаде, автоматично народжується новий міф: внутрішній ринок не здатний спожити деревину, пропоновану для продажу. Це тоді, коли одним із напрямів, який може продемонструвати помітне зростання вітчизняної деревообробки, повести за собою інші сектори лісової економіки в найближчій перспективі й залучити інвестиції, є виробництво плитних матеріалів, дикту і паливних гранул (останніми роками ставиться акцент на розвиток біоенергетики).
Тим часом лісокористувачі (творці міфів) не відвідують аукціонів і переробляють деревину за собівартістю, яка у 1,5—2 рази нижча від ринкової ціни. Поза тим, Державне агентство лісових ресурсів України (ДАЛР) постійно заявляє про перспективи нарощування власного деревообробного виробництва, "розчищаючи" ринок від малих його гравців.
Тож, оскільки ринок деревини в Україні — це монополія, в якій споживання перевищує пропозицію, чи не назріла необхідність внести його до Закону України "Про природні монополії", що дасть можливість регулювати ціни на деревину на державному рівні? Таке регулювання дозволить підприємцям розробляти свої виробничі плани та проводити модернізацію бізнесу. На місце хаосу прийде розвиток. Іншого виходу немає. Так принаймні вважає чи не абсолютна більшість українського деревообробного бізнесу.
Мораторій набрав чинності з 1 листопада 2015 р., а на сосну — з 1 січня нинішнього, але стандарти, за якими лісокористувачі обліковують заготівлі українського круглого лісу та його експорту, залишилися без змін. Так звані "користувачі" самі заготовляють деревину, самі собі виписують сертифікати, самі собі її вибирають, минаючи аукціони. Такий ринок сприяє систематичному навмисному спотворенню даних під час митного оформлення круглого лісу, підгонці категорій круглого лісу під "потрібні" коди Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) для власних потреб окремих осіб. Чи не найбільш промовисто ці проблеми висвітлені 1 червня нинішнього року експертом Михайлом Попковим на круглому столі "Стан і проблеми лісового сектора України: попередні підсумки аналізу" програми ПРОФОР (проект технічної допомоги сприяння реформам лісового сектора України)" в Українському відділенні Світового Банку. Згідно з цифрами Держстату, у 2016 р. Україна експортувала 664,2 тис. м куб. пиломатеріалів дуба і виробила 72 тис. м куб. дубової фрези та ламелі. Виробництво цієї продукції потребує, щонайменше, 1,2 млн м куб. пиловника дуба. Як вдалося виробити такий обсяг продукції з дуба, зважаючи на те, що обсяг заготівлі цього виду деревини в Україні у 2016 р. становив 512 тис. м. куб? Експерт лаконічно відповідає й зауважує: в Україні виробляють пиломатеріали з технологічної сировини, якій наданий код 4401, але так було не завжди. До 2006 р. вихід ділової деревини в державі Україна був таким самим, як і в сусідніх європейських державах: близько 90%. Вперта дама під назвою "статистика" з 2007 р. фіксує різке зниження виходу ділової деревини: у 2016 р. вона становила тільки… 40% загального обсягу заготовленого ліквіду, а 60% віднесено до "паливної деревини" (4401). Основну причину негативної ситуації, що склалася, експерт вбачає у "політиці" ДАЛР України. Впродовж багатьох років агентство лобіює експорт, який здійснюється з використанням різних корупційних схем, у тому числі й шляхом продажу деревини через контрольовані посередницькі фірми за заниженими цінами, а згодом — її перепродажу реальним споживачам уже за ринковими. На внутрішньому ринку було сформовано типовий "ринок продавця", де ДАЛР диктувало і продовжує диктувати ціни та "правила гри", які затрудняли резидентам України доступ до ресурсів. Наслідки диктату: низьке внутрішнє споживання продукції, що виробляється, і орієнтація на експорт; багатолітня стагнація розвитку; відсутність адекватної оцінки ресурсного потенціалу та загального балансу використання деревини.
Сумна статистика синдрому меншовартості
Збільшення питомої ваги обсягів експорту круглого лісу в загальному обсязі його офіційної заготівлі з 18% у 2006 р. до 26% у 2015-му свідчить, що серед основних причин такого зростання були зменшення його споживання власними користувачами та незаконні рубки. У 2015 р. Україна експортувала паливну деревину до 34 країн світу, а обсяги її експорту сягнули рекордного рівня — 2,055 млн м куб., що на 16% більше, ніж у 2014 р., або втричі більше, ніж у 2006 р. Лісовідновлення відстає від таких темпів "споживання" у 5—6 разів!
Якщо зазирнути в динаміку експорту паливної деревини, то побачимо, що 88% його обсягів ішли в ті країни Європи, які або ще в минулих століттях знищили свій ліс, або шанують рідну природу: до Румунії —751 тис. т, Польщі — 124 тис. т, Словаччини — 94 тис. т, Угорщини —91 тис. т, Німеччини — 64 тис. т. Упродовж багатьох років Україна залишається найбільшим у світі експортером паливної деревини та єдиною країною у світі з експортними поставками понад 1 млн м. куб. щорічно. У цьому контексті Держстат відзначив ще один цікавий факт: 2014 р. п'ять найбільших експортерів (Україна, Хорватія, Боснія, Болгарія, Словенія) експортували 1679 тис. т, або приблизно 2317 тис. м куб., паливної деревини на суму 243 млн дол. США. Експорт чотирьох країн (за винятком України) становив 23% в натуральному вимірі й 72% у вартісному вимірі. Якщо читачеві цікаво, як експорт "дров" збагачував окремих бізнесменів і високопоставлених чиновників, то, виконавши елементарні математичні дії, можна легко порахувати, що Україна експортувала 1774 тис. м куб. паливної деревини на суму 68 млн дол. США, а вартість експорту чотирма країнами 0,53 млн м. куб. такої ж продукції потягла на 175 млн. дол. США. Напрошується запитання: за якою ціною ми віддаємо Європі українські "дрова"!?
"Синдром" меншовартості таки здолав Україну. Диспропорція між експортом паливної деревини та її пропозицією є фактом, що обмежує можливості задоволення потреб власних користувачів не лише у дровах, а й у деревній сировині для виробництва деревного вугілля та деревних гранул, які користуються попитом на ринку зовнішньої торгівлі та мають схожі тенденції з експортом паливної деревини.
Кому дрова? Україна виміняла "безвіз" на "безліс". У травні 2016 р. на станції Ходорів активісти затримали 53 товарних вагони, завантажених буком. Кінцевим пунктом призначення цієї цінної деревини під виглядом "соснових дров" значилася Румунія. Коли заспокоїлися ЗМІ, ешелон таки добрався до іноземного споживача.
Так вантажаться українські «дрова» на вузьку європейську колію (ст. Ягодин, україно-польський кордон)
Наприкінці грудня 2016 р. в міжнародний пункт пропуску Кучурган на виїзд з України зайшли 29 вагонів ділової деревини, задокументованої як "деревина паливна". Згодом з'ясувалося, що таких "дров" було 56 вагонів. Для маскування їх розпорошили по різних станціях Одеської залізниці. Лише у березні 2016 р. румунська компанія SC HOLZINDUSTRIE SCHWEIGHOFER S.R.L. отримала з України пиломатеріалів на суму 115 млн грн. Її постачальниками виступали всі регіони Західної України. Примітно, що на лісовому "небосхилі" України за короткий час головування в ДАЛР Христини Юшкевич та її численних "радників" з‘явилися нові "фантоми": "Осуна", "Недпал", давній гравець на ринку експорту лісоматеріалів ТзОВ — "ПСБ Волинь".Чи не час популярно пояснити інвесторам, що дешева сировина з України вичерпується? Україна більше не може слугувати сировинним додатком Європи. Що рік у рік вона стає дорожчою. Становище врятує глибока переробка деревини на підприємствах вітчизняних компаній, яка створить високу додану вартість. Вони вже є в Україні. З'являться робочі місця і податкові відрахування, отримують поштовх суміжні галузі. Та й експорт готової продукції значно вигідніший для внутрішньоторговельного балансу держави. Але в бізнесу є прямий ворог — держава. Хто вирішить цей конфлікт? Підірвана сировинна база всієї вітчизняної лісової промисловості. Ліс вивозиться за кордон. Іде активний наступ на охоронні природні території. Україні завдано непоправних економічних і екологічних збитків, надовго втрачений престиж професії лісівника, по суті ліквідована незапитана державою лісогосподарська наука, у тяжкому стані опинилися галузеві освітні заклади та їх випускники, які дедалі частіше йдуть працювати не за спеціальністю.Аби хоч частково згладити перманентний конфлікт приватних компаній з переробки деревини та лісокористувачів, бізнес сьогодні чекає від держави вольового рішення з комплексу заходів: юридичного права на забезпечення бізнесу деревиною на тривалий період (закон про ринок деревини для планування сталого виробництва), принципу формування ціни деревини під постійним контролем Антимонопольного комітету України, державного балансу деревини (ніхто не знає, скільки її має Україна), обґрунтування її експорту чи його повної заборони. Та натомість — нова пропозиція: концесія. Таке враження, що в Кабміні України сидять багато чиновників із діагнозом "тяжка контузія".
Quo vadis? Куди йдеш, Україно? Куди ведете її, панове з київських пагорбів?! Чи задумаються над цими проблемами нові команди, які нібито мають прийти в кабінети Мінагрополітики і ДАЛР України? Чи, навпаки, як "правонаступники", гідно продовжать "лісову політику" державних "бізнесменів", колись і нині дотичних до лісової галузі: Віктора Сівеця, Олександра Ковальчука, Тараса Кутового, Христини Юшкевич, Володимира Бондаря? І їхніх радників, без "посередництва" яких за кордон не завантажується жоден кубічний метр пелетних заготовок та іншої лісосировини. Запитання не риторичні.
Петро Чечелюк
0 коммент.:
Дописати коментар