На Буковині скорочується і кількість дичини, і кількість мисливців.
Петро Гілюк четвертий рік очолює одну з двох первинних мисливських організацій у Лужанах на Кіцманщині. Нині 46-річний мисливець є членом президії обласного осередку федерації мисливського собаківництва України, утримує чотирьох собак породи російсько-європейська лайка. Охорона навколишнього середовища є пріоритетним напрямком у його діяльності.
– Пане Петре, яким був минулий мисливський сезон?
– Гіршим, ніж у попередні роки. Насамперед, через погані погодні умови – грязюка, дощі, особливо у вихідні дні. Також не вродили буки та дубові насадження, тобто не було достатньо плодів для дичини. Через це дикі кабани табунами подалися на кукурудзяні поля на Тернопільщину, де комбайни не могли зібрати врожай через дощі. Ще катастрофічно впала чисельність зайців. Більшість наших мисливців за минулий сезон не вполювали жодного вуханя, хоча раніше один мисливець міг в день вполювати й десять зайців. Знищують русаків хижаки, яких розвелося вельми багато. Це і вовки, і дикі собаки та коти, і лисиці і сірі ворони. В комплексі це призводить до того, що чимало мисливців покидають лави первинних організацій УТМР. Якщо раніше в Лужанах нараховувалося 60 мисливців, а в районі 600, то нині їх, відповідно, є 40 та 350. Впливає на скорочення кількості членів УТМР й чимала вартість відстрільних карток на пернату та хутрову дичину. Така ситуація характерна й для інших регіонів Буковини.
– Що треба зробити, аби кількість дичини збільшувалася?
– Потрібно правильно вести мисливське господарство. Насамперед, йдеться про селекційну роботу. Для цього слід закуповувати нових тварин з інших областей, скажімо, зайців-русаків. Є й альтернатива вуханям – фазани. Треба збільшувати й поголів’я куріпок. А ще треба відстрілювати хижаків – торік ми вполювали до тридцяти лисиць та до двадцяти диких собак, однак відстрільних дозволів виділяють мало. Для куріпок слід облаштовувати порохівниці з попелу, який знищує паразитів, солонці – для зайців та диких кіз. Також має бути й надійна охорона мисливських угідь. Приміром, у наших сусідів на Прикарпатті ніхто не має права полювати на території, закріпленій за певною первинною організацією УТМР без її дозволу. На Буковині ще до цього не дійшли. Дозвіл на відстріл дичини дають усім. Приїжджає на відкриття полювання на водоплаваючих птахів, скажімо, бригада чужаків, вполює, що вполює, а потім вночі ще й тайкома лантухи риби вантажить у джипи. Хто полював, звідки, ми не знаємо. А якби вони реєструвалися у первинній організації УТМР, то цього б не було. Також потрібно повернути й правило, яке діяло раніше: про участь мисливців у біотехнічних заходах та заготівлі кормів. Тобто замість грошових внесків на ці роботи, людина може заготовити й привезти машину сіна для кіз та оленів, зерно кукурудзи чи облаштувати годівницю.
Нині це правило не діє, обов’язковим є здача грошових внесків, які є найбільшими в нашій області серед областей України. Не здаси, не отримаєш відстрільної картки. Здавалось би, за ці кошти біотехнічні заходи та кормова база для дичини буде на належному рівні, але ця робота є недостатньою. Приміром, я вже п’ятий рік очолюю первинну організацію УТМР, зідно зі статутом, 30 відсотків зі зданих коштів, мало б повертатися до нас на ведення лісового господарства. Натомість ми за власні гроші, з власної ініціативи облаштовуємо солонці, відстрілюємо хижаків й здійснюємо охорону мисливських угідь на 650 гектарах. Угіддя – це територія, яка знаходиться поза межами Лужан, тут водяться дикі кози, зайці, лисиці, куріпки, забігають дикі кабани. Ми не відстрілюємо їх, бо хочемо, щоб їх було більше. Також хочемо тут облаштувати відтворювальну ділянку типу заповідника. Запустимо сюди десять зайців, яких закупимо в одній з сусідніх областей (вартує одна особина 1000 гривень), й дві-три сім’ї фазанів – маточне поголів’я вже маємо.
