Голова ОДА Геннадій Москаль у медійному просторі – закарпатському й загальноукраїнському – фігурує часто, хоча й відмовляється від інтерв’ю та телеефірів теж нерідко. Воно й зрозуміло: журналісти діймають, а справ – по горло. Але підбити підсумки року, що минув, таки погодився, навіть перебуваючи у відпустці.
«За зиму маємо запастися матеріалами, щоб із квітня почати ремонти доріг»
Геннадію Геннадійовичу, яким питанням Вас найбільше дістали представники ЗМІ в 2018-му?
– Найбільше, мабуть, по освітньому закону. Їздили з усієї України. Останнім я вже просто не хотів нічого коментувати, бо все одно виходила переважно спотворена інформація: журналісти мали сформовану думку й підбирали фактаж під неї, а не намагалися розібратися в ситуації.
А сепаратизмом не діймали?
– Так це все пов’язано: Закон про освіту, антиугорські настрої, закарпатці – сепаратисти, продалися Угорщині й тому подібні дурниці. Питання ще не закрилося, просто затихло, бо свята. До того ж уже минув пік цікавості до нього. Але проблема ще вибухатиме інформаційними вкидами – у цьому сумнівів немає.
На місцевому рівні найбільше Ви боролися за дороги – жодна «апаратка» не обходилася без них. Результатом-2017 задоволені?
– Ні, звичайно. Хоча зроблено багато, якщо порівнювати з попередніми роками. Почали впорядковувати шляхи навіть там, де асфальту ніколи не було, – в Усть-Чорнянському кущі, наприклад. Дорогу Мукачево – Рогатин взялися оновлювати, а вона – головна після траси Київ – Чоп. Зробили у Виноградівському, Іршавському районі шляхи від Сільця в бік Виноградова, де фури їздять. Проклали нову асфальтівку до майбутнього контрольно-пропускного пункту «Велика Паладь – Нодь Годош» тощо. Але це тільки невелика частка того, що треба зробити. Чому не вдається все? Головна причина – відсутність грошей. Та навіть коли з’явилися кошти, які ми з великим трудом вибили з дорожнього експерименту, виявилося, що дуже важко доставити сюди витратні матеріали для виробництва асфальту, немає залізничних вагонів, щебеню, локомотивів, того-сього. Зі скрипом це йде, хоча якраз дороги – одне з кількох досягнень 2017-го. І ця робота продовжуватиметься.
Зрештою асфальт завезли з Румунії, і Ви казали, що це навіть дешевше...
– Вигідно було лише тоді, коли робили дорогу поблизу кордону з Румунією, – в селі Чепа, за 3-4 кілометри від ПП «Дяково». А загалом не можна асфальт везти більш ніж за 120 км навіть улітку – він вистиває. Нам не вдасться доставляти його з-за рубежа у Воловецький, Рахівський, Хустський чи інші райони.
Тому доведеться ставити ще асфальтові заводи – торік уже 5 потужних відкрили. Інша справа, що вони часом простоювали через відсутність бітуму й щебеню – підходящого закарпатського в нас мало. Тому це комплексна проблема. За зиму дорожники мають запастися матеріалами (і вони цим уже займаються), щоб приблизно з квітня, як тільки дозволить погода, почати ремонти на конкретних напрямках. Все робимо для того, аби не повторилася ситуація 2017-го. Хоча гроші з ДФРР на шляхи використали, але це йшло дуже нервово, зі зривами й простоями. Доводилося вибивати вагони мало не ультимативними зверненнями до Кабміну, перекидувати асфальт із однієї дороги на іншу тощо.
Легальна вирубка лісу скоротилася на 20%, а незаконна – утричі
А ще що є позитивом 2017-го, крім доріг?
– Якщо умовно виділити три досягнення 2017-го, то я би назвав ще лісову галузь: легальна вирубка скоротилася на 20 відсотків порівняно з 2016-м, а незаконна – утричі. Плюс середня зарплата в галузі зросла на 3 тисячі гривень. Це величезний позитив, бо ми – єдина область в Україні, яка має більше половини залісненої території. Для нас ліс, із одного боку, бюджетоутворюючий фактор, а з іншого – дар природи, який потрібно берегти й примножувати. І з 2015-го, відколи заборонили експорт кругляка, вирубка в нас постійно зменшується. Натомість кількість крайових підприємств, які займаються глибокою переробкою деревини, збільшується. Ну а третє досягнення – що спроби розхитати ситуацію на Закарпатті провалилися. А вони були, зокрема й операції російських спецслужб. Ми всі пам’ятаємо, як в області встановлювали стели з провокаційними написами угорською мовою (Борди виготовили в Києві, причому з помилками, бо текст перекладали через «Гугл»; доставили сюди «Новою поштою»; найняли місцевих, котрі вночі їх наклеїли, не розбираючись, що там. Потім із дрона відзняли, й те, що «новина» масово пішла по російських сайтах, «приправлена» змонтованими бійками, свідчить, звідки ноги ростуть), як затримали провокаторів, котрі хотіли підірвати пам’ятник на Верецькому перевалі… Але були, на жаль, і з Києва непродумані кроки, які могли збурити етнічне протистояння, – той же освітній закон. Були й необережні висловлювання Будапешта, провокативні акції правих – наших і зарубіжних. А Закарпаття опинилося між молотом і наковальнею. Але ми вистояли, попри все, вдалося утримати мир і спокій. Мешканців краю різних національностей ці речі не тільки не роз’єднали, а навпаки, більше згуртували.
Торік область відвідали 2 мільйони туристів
А чому не говорите в контексті позитивів про туризм? Адже численні фестивалі заохочуєте саме для його розвитку.
– Так, звичайно, це теж позитив. Уже маємо попередню статистику, що торік область відвідали близько двох мільйонів туристів. Якщо порівняти з 2016-м, то показник зріс десь на третину. Основна маса гостей краю – українці з інших регіонів, але є й із-за кордону: словаки, угорці, румуни. Очікуємо великий їх наплив, як тільки випаде сніг і буде нормальний лижний сезон. Це, безумовно, плюс для економіки, для привабливості Закарпаття. Бо той, хто в нас побував і йому сподобалося, приїде ще раз і привезе з собою знайомих. «Сарафанне радіо», як відомо, – найкраща реклама.
Музей лісу й сплаву – одна з туристичних родзинок краю, яку Ви збиралися відновити. Справа зрушила з місця?
– Цей музей ми передали Мінекології, і на нього вже надійшов перший транш – 14 мільйонів гривень. Через тендер визначився виконавець робіт – із Івано-Франківщини. Кошти почнуть освоювати, як тільки дозволять погодні умови. Це знаковий туристичний об’єкт, і принаймні левова частка робіт має бути виконана в 2018-му. До речі, маємо ще один грант, який проходив через Кабмін і Закарпаття попередньо його виграло, – на Невицький замок. Ідеться про реставрацію двох башт, освітлення, оформлення туристичної зони. Цим об’єктом теж давно треба було зайнятися, але чомусь ніхто до нього не брався. Він стояв на балансі сільради, ми, можна сказати, силовим методом передали його управлінню культури, зараз очікуємо грошей на реставрацію.
«Якщо в районних бюджетах буде мало грошей на захищені статті – подамо в суд»
Що вважаєте найбільшою невдачею 2017-го?
– Скажу так: багато з того, що робилося з таким напруженням, можна було зробити легше. Але через різні причини – бюрократію, неузгодженість і так далі – вдалося менше, ніж хотілося. Це й шляхів стосується, коли за вересень із 54 мільйонів гривень, які нам належали від дорожнього експерименту, уряд просто так забрав 40 млн й залишив нам тільки 14 – всупереч нормативно-правовим актам. І як це розцінювати? Але такі речі постійно виникають на державній роботі. Це теж можна зарахувати до невдач, бо не вдалося до кінця відстояти інтереси області.
Цьогоріч не повториться ситуація з нестачею коштів на зарплати освітянам, медикам? Чи вимагатимете, щоб райони сповна враховували ці потреби у своїх бюджетах?
– Кожен бюджет району, який прийнятий, із січня проходитиме експертизу в нашому департаменті фінансів. Тут грамотні фахівці, котрі перевірять усе по пунктах. І якщо побачимо, що на захищені статті закладається менше грошей, ніж потрібно, такий бюджет будемо оскаржувати й скасовувати в суді. Ми примусимо районні ради приймати бюджети таким чином, щоб вони в першу чергу враховували інтереси людей. Зарплати – це основне, а вже ремонти адмінбудівель і тому подібне – другорядне.
«Реформувати щось без коштів нема смислу»
Ви досить категорично виступали проти кількох реформ, у тому числі й медичної. Те, що матимемо в підсумку, вважаєте добрим варіантом для Закарпаття чи ні?
– Реформа тоді добра, коли на неї закладаються гроші. Реформувати щось без коштів нема смислу. Це тільки вносить деструктив у роботу, котра якось, та все ж ведеться. От тепер у кінці грудня ми отримали понад 240 млн грн під медичну реформу. Сума немала, друга за розміром в Україні, бо на Закарпатті дуже високий відсоток сільського населення. Ці гроші підуть на модернізацію амбулаторій (а в окремих випадках – і на їх будівництво, у тому числі з житлом для фахівців) виключно в сільській місцевості, на закупку сучасного устаткування, встановлення потужного інтернету для телемедицини, щоб фельдшер міг отримати консультацію по відеозв’язку від колег із районної чи обласної лікарні. Це величезний плюс, тут ніяких застережень нема. Але якщо реформи нав’язуються згори під чиюсь надто велику ініціативність – нічого доброго з того не вийде.
Ще одна реформа, яку часто критикуєте, стосується ОТГ. Вони розбалансовують районні бюджети, чи які до них претензії?
– Абсолютно розбалансовують. У нас були навіть судові справи, коли в Тячівському районі через неграмотність керівництва Вільховецької ОТГ медики райлікарні, які надають допомогу в тому числі й мешканцям тергромади, залишалися без зарплат. Якщо доводиться через суд вибивати гроші, то що це за реформа? Ми підбивали підсумки виконання місцевих бюджетів, і фактично тільки єдина громада показала себе економічно конкурентоспроможною – Тячівська. У всіх інших – сотня-дві тисяч гривень перевиконання. І це зовсім не те, на що вони самі сподівалися, бо думали, що на них золотий дощ посиплеться. І не той результат, якого чекали ті, хто спостерігав за їхньою діяльністю з прицілом на створення інших громад.
Але ж у ЄС це працює. За ті ж сміттєпереробні заводи в них села конкурують, бо це – гроші. А в нас громадські слухання провалюються…
– У нас дуже консервативне населення – на Закарпатті зокрема й в Україні загалом. Зате коли приходить велика вода – лантухами виносять сміття на береги. І хоч то просто ганьба перед нашими зарубіжними сусідами з Угорщини й Словаччини, це люди вважають нормальним, а от побудову сміттєпереробного заводу завалять у будь-якому разі. Але тут є й інша проблема: НКРЕКП ніяк не хоче включити в зелений тариф енергію від спалювання сміття, як це прийнято в європейських країнах. І жоден інвестор, а в облдержадміністрації їх торік було кілька десятків, не готовий без цього вкладати гроші. Ми навіть підшукали ділянки за межами населених пунктів, щоб не викликати активного спротиву краян. Інвестори ніби й зацікавлені, а потім усе прораховують і кажуть, що справа невигідна, бо енергію від спалювання сміття зараз купують дуже дешево. Вони навіть на нулі не вийдуть, не те, щоб отримувати прибуток. А без прибутку ніхто нічого інвестувати не буде.
«В майбутнє дивимося з обережним оптимізмом»
Якими загалом Ви бачите перспективи 2018-го?
– Обласний бюджет 2017- го ми виконали, але з великим трудом. Завдяки тому, що все-таки надійшли й освітня субвенція, і медична, й стабілізаційна дотація, людям виплатили зарплати – і зразу величезний прибутковий податок пішов у місцеві й крайовий бюджети. Оскільки 2018-го вже стартує виборча кампанія, то це буде рік популізму, роздачі максимуму обіцянок і різних проектів. Сподіватимемося, що вони матимуть якесь фінансове забезпечення, і дотаційне на 76% Закарпаття теж отримає свою частку. В майбутнє ми дивимося з обережним оптимізмом. У нас уже є гроші, які залишилися в обласній казні з минулого року від дорожнього експерименту, тому почнемо з квітня зі шляхів і аж до пізньої осені намагатимемося зробити по-максимуму.
Оскільки це передсвятковий час, на завершення поділіться, будь ласка, своїми найкращими різдвяними спогадами.
– У дитинстві святкування було традиційне – з батьками, рідними. А от останніми роками, вже у зрілому віці, оскільки походимо з дружиною з Чернівецької області, то їздимо на Різдво в Румунську Буковину, в містечко Гура-Гумора, де, до речі, народилася Ольга Кобилянська. Це туристичний регіон недалеко від Чернівців.
Румуни хоч і православні, але відзначають Різдво 25 грудня. Катаємося на лижах, коли дозволяє погода, відвідуємо монастирі. На жаль, не щороку вдається вирватися. Там є гарна святкова програма, тому найприємніші спогади – про Різдво, проведене в колі сім’ї, чого бажаю і всім закарпатцям.
Мирослава ГАЛАС
0 коммент.:
Дописати коментар