До 90-х років минулого століття наука в ієрархії професій посідала одне з почесних місць.
Країна приділяла багато уваги розвитку науки, її фінансуванню, підтриманню престижності і статусу вченого. Але й наука давала відповідну віддачу — передовими технологіями і проривними рішеннями забезпечувала високу конкурентоздатність продукції країни. Досягнення наших учених були відомі всьому світу.
Вважаю, що мені пощастило. За свою досить тривалу наукову діяльність я був особисто знайомий з багатьма відомими українськими і радянськими вченими, працював з ними, спілкувався. Випускник радіотехнічного факультету КПІ, я захистив дисертацію з технічних наук, винахідник, понад 20 років співпрацював з потужними київськими НДІ, такими як "Марс", "Сатурн", "Оріон", "Квант", "Гідроприлад" тощо і деякими НВО. Зараз цих підприємств фактично вже немає, хоча деякі ще існують юридично. Чітко видно перехід країни з потужної науково-виробничої в аграрно-сировинну, із продукцією з низькою доданою вартістю і невисокою глибиною переробки.
З 1990-х ситуація в українській науці почала змінюватися. Відбувалося неухильне щорічне зниження частки фінансування науки у внутрішньому валовому продукті (ВВП), і 2016 року воно становило трохи більше ніж 15% від частки фінансування ВВП 1990-го (див. табл. 1). Це при тому, що й ВВП 2016 року менший, ніж ВВП 1990-го, майже вдвічі. Скорочення витрат на науку призводило до неминучого скорочення кількості науковців (див. табл. 2). Зниження заробітної плати призвело до падіння престижності наукової праці. Молодь перестала прагнути вчитися і йти працювати в науку. Нині найчисленніша вікова категорія в науці — категорія понад 65 років.
У цілому ж істотне зниження фінансування науки стало однією з причин, що призвели до деіндустріалізації країни, зникнення цілих галузей промисловості та багатьох НВО і НДІ. Процес закриття підприємств прискорював знищення науки, і навпаки — знищення науки спричиняло закриття підприємств. Відсутність нових розробок і неможливість через брак фінансування їх упровадити у виробництво призводило до подальшого зниження конкурентоспроможності підприємств і в результаті до їх закриття. На частині підприємств нові власники, які отримали їх задешево, не хотіли жодних інновацій. Вони з успіхом експлуатували підприємства, нічого не змінюючи і вичавлюючи з них усе можливе. Частина керівників приватизованих і державних підприємств теж не хотіла інновацій. Як тимчасових управителів їх улаштовувала можливість здавати приміщення в оренду, а обладнання — на брухт на вигідних для себе особисто умовах. Це в кінцевому підсумку призвело до зникнення і галузевої, і заводської науки. Але при цьому програли держава, що втратила висококваліфіковані кадри, в підготовку яких вклала чималі кошти, і високорентабельне наукоємне виробництво. Реально на сьогодні залишилася тільки академічна й університетська наука.
Свій внесок у процес руйнування науки зробили й різного роду "радники", які давали рекомендації, найчастіше за чималу грантову винагороду. Невідомо на що були спрямовані поради стосовно реформування української науки — на її поліпшення чи знищення. Поради МВФ, наприклад, не допомогли практично жодній країні вийти з економічної кризи.
Нині склалася ситуація, коли вченим може стати тільки багата людина. Згідно з останніми вимогами, підготовка кандидатів наук здійснюється тільки через аспірантуру протягом 4 років. Вартість її на комерційних умовах у середньому становить 150 тис. гривень. Складання кандидатських іспитів, захист дисертації, публікації, виступ на конференції, опоненти, оголошення про захист, друк і розсилка автореферату, банкет — усе це коштує грошей. Усього, за офіційними платежами, захист кандидатської дисертації обійдеться в суму від 220 тис. гривень. Якщо врахувати й неофіційні платежі, то захист дисертації порівнянний із вартістю однокімнатної квартири. А далі, через кілька років сумлінної роботи в науці, можна стати, наприклад, старшим науковим співробітником Національної академії наук України з посадовим окладом 7188 гривень. Зарплата помічника кухаря в курортних селах України 2018 року — від 15 тис. грн на руки.
Наука нині — це сфера, в яку через низьку заробітну плату не прагне йти молодь. Ліквідовано соціальні ліфти, що давали змогу стати вченим, а відтак, унаслідок кадрового голоду, тануть і перспективи розвитку української науки.
Знищуючи свою науку, країна знищує своє майбутнє. Без учених не буде власних розробок і технологій. Ці технології, техніку, обладнання будемо імпортувати, погіршуючи зовнішньоторговельний баланс країни. Для їх обслуговування інженерні кадри будуть уже не потрібні. Досить техніків і робітників. Якщо не потрібні інженери — не будуть потрібні й заклади вищої освіти (ЗВО), які їх готують. У системі освіти основою стануть коледжі й ПТУ. Тобто наступним кроком у деградації і дебілізації країни буде закриття ЗВО, починаючи з технічних. Минулорічна вступна кампанія наочно показала, що країна вже на порозі закриття ЗВО. 13% вступників (7623 осіб), рекомендованих на зарахування за державним замовленням, відмовилися від бюджетних місць. Більш як половина випускників сільських шкіл 2018 р. взагалі не вступала до ЗВО, а за держзамовленням навчаються менше ніж 15% сільських дітей. Триває тенденція збільшення кількості студентів, які вчаться за кордоном. Якщо 2008 року в Європі навчалося 18 тисяч українців, то в 2016—2017 рр. їх уже було понад 70 тисяч.
Досвід відмови від власної науки свого часу мала Канада, коли вирішила імпортувати чужі технології й техніку, але вчасно зрозуміла згубність такого рішення для майбутнього країни і радикально змінила вектор розвитку.
Європейські радники наполегливо вказують на велику частку академій наук у фінансуванні української науки і говорять про досвід функціонування їхньої науки, яка зосереджена переважно в університетах. Але, по-перше, де приклади, коли за науковими розробками університетів будувалися ракети, літаки, судна? Жоден з університетів не входить до числа 100 найкращих із патентування. Очолюють світові рейтинги патентування китайська "Хуавей", німецькі "Сіменс", "Бош", японська "Мацушита", американська "Дженерал електрик". Тобто представники галузевої і заводської наук. Але аж ніяк не університети. Це не їхнє коло завдань.
По-друге, попередній досвід розвитку нашої науки довів ефективність системи її організації, що склалася раніше. Наукова діяльність в основному фундаментального рівня була зосереджена в академіях наук, а підготовка кадрів і наукова діяльність в основному прикладного характеру — в ЗВО. Галузева і заводська науки вирішували завдання прикладного характеру кожна на своєму рівні (галузі, конкретного підприємства, певної продукції).
Якщо подивитися на систему організації науки в Німеччині, то там дослідження також здебільшого зосереджені в інститутах, які поєднані товариствами Лейбніца, Гельмгольца, Фраунгофера та ін., а освіта — в університетах.
Рекомендації звести нашу науку тільки до університетської можуть давати представники невеликих країн, де крім двох-трьох університетів іншої науки немає. А тому маємо оцінювати насамперед рівень кваліфікації радників. І найголовніше — розуміти, з якою метою такі поради дають. За останні роки ми побачили ряд "імпортованих" фахівців і радників. У своїх країнах деякі з них нічим не вирізнялися, кваліфікацію мали вельми скромну. Поради щодо реформування науки і освіти, що мають несистемний характер, не дадуть позитивних результатів.
У Білорусі до вчених і власних підприємств зовсім інше ставлення. Там не тільки зуміли зберегти практично всі галузі господарства, а й модернізувати продукцію підприємств, істотно збільшити обсяги виробництва. Тому й ВВП по відношенню до 1990-го року в Білорусі найбільший з пострадянських країн — близько 200%, а не близько 50%, як в Україні.
Реформи, що проводяться в науці і освіті, в кінцевому підсумку часто спрямовані на полегшення кишень учених. Наприклад, ухвалюються або готуються рішення про обов'язкове володіння іноземною мовою з сертифікатом певного рівня для отримання наукових ступенів кандидата і доктора наук, вчених звань. І вже створено безліч організацій, які за чималі гроші підготують і допоможуть скласти іспит. Причому незрозуміло, як при цьому враховується те, що вчений уже склав кандидатський іспит з іноземної мови перед захистом кандидатської дисертації. Тобто в нинішній організації науки вчений зобов'язаний двічі складати іспит з іноземної мови. Незрозуміло також, навіщо складати кандидатський іспит з філософії.
Ухвалюються або готуються рішення Міністерства освіти і науки про обов'язковість публікацій у журналах, що входять до наукометричних баз даних Scopus і Web of Science Core Collection для захисту дисертацій, отримання вчених ступенів, звань, обіймання посад, отримання стипендій молодих учених. І вже є в Україні низка журналів, які за ваші гроші опублікують вашу статтю будь-якого рівня без належного рецензування. Усі економічні журнали України, що входять до наукометричних баз даних Scopus і Web of Science Core Collection, платні. Мінімальна вартість публікації — 10 тис. гривень. Усі ці журнали стали суперрентабельними. В інших науках становище не настільки катастрофічне, але ситуація аналогічна. Хочеш отримати звання, посаду, стипендію молодого вченого — плати за публікацію в журналі, що входить до відповідних наукометричних баз даних. З'явилися й навколонаукові "жучки", які допоможуть за гроші розмістити статтю у відповідному зарубіжному журналі.
Нині намітилися деякі можливі зміни на краще. Це — ухвалення Закону України "Про науку і наукову діяльність", де враховано чимало нюансів у розвитку науки і, найголовніше, — чітко прописано витрати на науку в розмірі 1,7% ВВП. Якщо Закон неухильно виконуватиметься, це дасть потужний поштовх до розвитку науки. Дуже важливим є й створення Національного комітету з науки і технологій та Наукового фонду досліджень України. Якщо Фонд запрацює, це буде хорошим стимулом для розвитку науки в Україні. Якщо вдасться чітко організувати процес ініціації конкурсного відбору, фінансування та контролю виконання проектів Наукового фонду досліджень України, це допоможе становленню і розвитку української науки в нових умовах. Але обсяг фінансування Фонду, закладений на 2019 рік, нічого не вирішить і практично не допоможе розвитку науки в країні.
Найближчим часом, по суті, вирішиться питання про існування української науки. Устаткування застаріло і морально, і фізично, припливу молоді в науку немає, а на старих кадрах наука довго не протримається. Якщо й надалі фінансування науки буде на попередньому рівні, то за кілька років працювати буде нікому і ні на чому. Природним шляхом почне відмирати спершу академічна наука, потім університетська, починаючи з технічних ЗВО, а далі й гуманітарних, бо вчити буде нікого.
На мою думку, ще є деякі можливості реанімувати українську науку, якщо дотримуватися таких рекомендацій:
— неухильно виконувати положення Закону України "Про науку і наукову діяльність" про рівень фінансування української науки в розмірі 1,7% ВВП;
— забезпечити прийнятне базове фінансування наукових установ та істотне збільшення фінансування на конкурсній основі;
— переглянути нормативні документи, якими регламентуються рішення Міністерства освіти і науки про обов'язковість публікацій у журналах, що входять до наукометричних баз даних Scopus і Web of Science Core Collection;
— переглянути нормативні документи, якими регламентуються рішення Міністерства освіти і науки в частині переліку обов'язкових до складання іспитів з філософії та іноземної мови для здобувачів наукових ступенів;
— обмежити можливість участі в тендерах і конкурсах на проведення наукових досліджень за бюджетні кошти тільки організаціями, що входять до Реєстру наукових установ України;
— забезпечити державне безвідсоткове кредитування патентування за кордоном за системою РСТ найкращих ідей на конкурсних умовах. Наприклад, 25—30 патентів на рік із відстрочкою виплат на 5 років;
— забезпечити часткове фінансування регіональних установ науки і освіти з місцевих бюджетів.
0 коммент.:
Дописати коментар