Аби нащадки бачили зубрів не на сторінках Червоної книги, а в живій природі.
Лісівники та екологи спільно працюють над проблемою відродження унікальної буковинської субпопуляції зубра європейського.
Тієї грудневої ночі, повним складом колективи мисливського господарства «Зубровиця» та двох лісництв, Банилівського і Гільчанського, вийшли зустрічати незвичайного гостя-степовика, який мав змінити прописку і стати горянином. Із Миколаївського зоопарку, за більш як 800 км, переселявся півторарічний зубр. Для перевезення його збудували спеціальну клітку – розміри та конструкцію лісівники погодили з фахівцями зоопарку. Так у вольєрі Сторожинецького лісгоспу, спорудженому для зубрів, після добре перенесеної подорожі з’явився перший мешканець. Для того, щоб ця довгоочікувана подія відбулася і вольєр почав функціонувати за призначенням, господарям довелося докласти неабияких зусиль. Ще більші випробування чекали на них у майбутньому – аби знайти пару для Мурзи (так назвали новосела) і згодом святкувати родини, аби наростити стадо косматих, повернути велетнів у гори.
Довга дорога. У 90-х роках минулого століття кількість зубрів на Буковині сягала понад 200 голів. А були часи, коли водилося їх тьма-тьмуща. І не лише тут – це єдиний представник з усієї групи диких биків, котрі заселяли Європу, що дожив до наших днів з епохи пліоцену. Кажуть, Homo sapiens і Bison bonasus з’явилися на шкалі історії одночасно. Мирно співіснували, поки тварина не стала для людини об’єктом полювання та добування жаданих мисливських трофеїв – на початку ХХ ст. зубрів у диких лісах континенту майже не залишилося.
Директор Сторожинецького лісгоспу Ігор Беленчук: «У перспективі плануємо вирощувати та передавати молодняк із вольєра в інші регіони України і навіть до країн Європи».
На Буковину повертати їх взялися в 60–70-х рр. Відповідно до загальнодержавної програми з відновлення поголів’я благородних велетнів у 1969 р. в угіддя Чемернарського лісництва Берегометського лісокомбінату завезли 19 особин. Через кілька років основне стадо, керуючись таємничими інстинктами, перейшло з Вижницького району на територію сусіднього Сторожинецького, де й прижилося – в урочищах, які зберегли свої прадавні назви Зубринець і Зубровиця. Виходить, звірів покликала земля предків?! Там швидко розмножувались. Аби влити в стадо свіжу кров, завезли кілька самців і самок із Росії – спершу з Приоксько-Терасного, потім із Окського заповідників. Новосели прижилися, дали потомство. 1993 р. у Сторожинецькому районі вперше в Україні був створений заказник «Зубровиця» як місце оселення зубра, як осередок досліджень його особливостей та проблем реакліматизації.
Так було. А як стало? На початку 2000-х ситуація склалася невтішна: єдина в Європі унікальна гірська субпопуляція опинилася на межі зникнення. Причини різкого зменшення поголів’я називали різні. На думку фахівців, відіграла згубну роль природна елімінація – вимирання через епідемії, неможливість приливу «свіжої» крові. Та ще браконьєрство. В області вдарили на сполох: звернулися за допомогою до вчених Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України – за їхньою участю розробили та ухвалили програму «Зубри Буковини». Переслідували мету не лише ґрунтовного вивчення й паспортизації тварин, занесених до Червоної книги України, Червоної книги МСОП та Європейського Червоного списку, а й напрацювання практичних заходів щодо їх відтворення. Серед порад науковців була й така – для оновлення крові завезти на Буковину зубрів кількох різних генеалогічних ліній, зокрема з Хмільницького лісгоспу Вінницької області.
Біля вольєра ведуть жваву дискусію (зліва направо) єгер Дмитро Песарюк, інженер лісових культур лісгоспу Вадим Яковишин, головний мисливствознавець Сергій Чистов і мисливствознавець Руслан Рудий
На зиму лише сіна для зубрів заготували 15 тонн. Якістю вітамінного
корму задоволені Руслан Рудий, Сергій Чистов, Дмитро Песарюк
Разом із Сергієм Івановичем ми здійснили тоді міні-екскурсію до храму природи, який не міг дочекатися на своїх диво-мешканців, що дійшли до нас із глибоких століть.
– Вольєр розташований в центрі лісових угідь, які облюбувала місцева субпопуляція, – розповів дорогою. – При будівництві скористалися кращим досвідом відомих зубрових розплідників країн-сусідів. Огорожа завдовжки 4 тис. м погонних має висоту 2,2 м, дротяну сітку (польського виробництва) на 30 см закопали в землю, щоб не допустити проникнення хижаків. Аби тварини і вночі бачили перешкоду, вздовж сітки на висоті 80 см і 130 см прибили рейки, по яких ще й прокладемо електропастух. Після 2–3-х зустрічей з ним у тварин виробиться рефлекс, і вони сторонитимуться огорожі під струмом. Експлікація території вольєра – на південних схилах, де чимало ярів та росте стиглий ліс, звіру можна буде сховатися й за умов найсуворішої зими. Не пересихає й не замерзає гірський потік із гори донизу, крім того, для водопою облаштували штучну водойму. Проклали нову дорогу – класичну повнопрофільну, з канавами та гравійним покриттям. У будь-який час можна буде підвезти корми чи якісь матеріали. Також уздовж огорожі з обох боків прорубали просіки, на сітку вже не впаде дерево і не пошкодить її.
– Ще на стадії підготовки та проектування замовили наукове обґрунтування вольєра у вчених біологічного факультету Чернівецького національного університету, – продовжував головний мисливствознавець. – Вони обстежили угіддя, вивчили породний склад кормів і дали високу оцінку обраному місцю. Тісну співпрацю налагодили також зі столичним Інститутом зоології ім. І.І. Шмальгаузена. Особливо пройнявся нашою ідеєю кандидат біологічних наук, завлабораторії мисливських ресурсів Віталій Смаголь – він і порадив зв’язатися з Миколаївським зоопарком, де утримують зубрів…
Так, саме за сприяння Віталія Миколайовича в лісгоспі наприкінці 2016 р. придбали перше зубреня, переселення якого чекали того дня великим гуртом до півночі – з опису цієї події я почав свою розповідь. А на початку 2017-го завезли зубриху Марту – із НПП «Вижницький», де вона жила одна в невеличкому вольєрі площею 1,5 га. Наше підприємство вдячне керівництву національного парку за розуміння та допомогу. Того ж року скресла крига і з закупівлею зубрів у колег із Хмільницького лісгоспу Вінницької області, де тривалий час їх розводять – за допомоги народних депутатів від Буковини Івана Рибака та Максима Бурбака було розв’язано проблему поновлення роботи Національної комісії з питань Червоної книги України. Очолювана академіком Ігорем Акімовим, комісія нарешті дала добро на закупівлю та перевезення 10-ти зубрів із Хмільницького лісгоспу.
Вдихнути життя в популяцію. І ось я знову, після 3-річної перерви, разом із господарями в диво-вольєрі. Нам поталанило – хоч віддалік, та побачили лісових імператорів. На протилежній горі паслося дев’ятеро зубрів, із них двоє кумедних малюків, що народилися цьогоріч.
– Чому такі імена мають – Мурка і Мурчик? – перепитав мисливствознавець Руслан Рудий. – Бо з часів реалізації в 70-х роках загальноєвропейської програми відродження зубра на континенті за міжнародною згодою прийнято називати нащадків зубрів біловезько-кавказької лінії на «Му». Сподіваємось побачити своїх вихованців у родословній книзі європейського зубра, тому й підбираємо імена, дотримуючись світових вимог паспортизації генетичних ліній. Скажімо, перших новоприбулих красенів із вінницьких лісів назвали Мурий і Муран.
Виловити й перевезти цих звірів, найкрупніших і найсильніших представників наземної європейської фауни, непросто, тому цього року вдалося доставити з Хмільника лише шестеро із передбачених угодою десяти. Решту переселять найближчими місяцями. Одному з шести не сподобалося на новому місці, тому випустили в природу – у сусідньому Гільчанському лісництві на волі проживає 24 зубри. Саме тут збереглася унікальна субальпійська популяція буковинських диких велетнів, яких ревно охороняють. Але вони потребують вливання свіжої крові – за близькородового схрещення (інбридингу) впродовж багатьох років, а на Буковині так і було, починають деградувати. Аби вдихнути життя в місцеву субпопуляцію, і завозять тварин із інших регіонів. Приплід із вольєра у дворічному віці випускатимуть у вільні природні умови.
Особливо варто відзначити, що працюють пліч-о-пліч з екологами, надто з обласним управлінням екології та природних ресурсів ОДА, яке очолює Микола Білоконь. Він зумів переконати депутатів обласної ради у важливості того, що роблять у Сторожинецькому лісгоспі, і народні обранці проголосували за виділення з обласного бюджету в межах програми «Екологія» на закупівлю на Поділлі зубрів 190 тис. грн торік і 150 тис. грн цього року. Микола Васильович разом із Сергієм Чистовим двічі їздили до Хмільницького лісгоспу для укладання договорів, організації переселення тварин. «Тут у нас якраз зірки зійшлися» – образно висловився про плідну співпрацю з головним екологом краю Сергій Іванович. У планах 2019 р. – завезти, крім вінницьких зубрів, ще одну самку з Миколаївського зоопарку та самця з Національного парку «Сколівські Бескиди», про що вже домовлено з господарями. Особливо важливим у цій ситуації є самець із «Сколівських Бескидів», тому що завезений в числі групи з Німеччини та Австрії і це є відмінна генеалогічна лінія від існуючих в Україні. Поголів’я дорослих кошматих мають довести до півтора десятка особин.
Лісничий Банилівського лісництва Валерій Шпак: «Неподалік вольєра побудували рекреаційний пункт, де школярі, студенти, жителі та гості краю можуть відпочити, а також отримати в еколого-просвітницькому центрі цікаву, пізнавальну інформацію про фауну та флору Буковинських Карпат».Для утримання червонокнижних у напівдиких умовах передбачено все необхідне аж до дрібниць, їх надійно охороняють. Місце, вибране для вольєра, ідеальне з точки зору кормової бази для жуйних – майже 20% займають луки, є багато молодої порослі. Звірі ці зазвичай харчуються природними кормами, але в найскрутніші періоди потребують підгодівлі. Лісничий Банилівського лісництва Валерій Шпак та єгер Дмитро Песарюк із задоволенням показували біотехнічні об’єкти – капітальні сховища для концкормів і сіна, десяток великих годівниць, прикопані солонці з вітамінізованою сіллю, чотири спостережні вишки… На зиму затюкували 15 тонн сіна, заготовили 3 т вівса, 4 т кукурудзи в зерні та 1 т у качанах, припасли достатньо кормових віників з топінамбуру, який в лісгоспі вирощують на площі до 20 га.
Влітку інтенсивно попрацювали над розчищенням п’ятигектарного, давно покинутого сінокосу, де посіяли конюшину та інші трави, озиму пшеницю. Отже, зубри будуть ситі. На відміну від інших тварин, вони не можуть узимку розбити закрижанілий сніг і дістатися до трави, тому коли снігові замети скує морозом, стають просто безпорадними. Отут у нагоді їм єгерські годівниці. Підходять до них і козулі – 30 дорослих особин разом із молодняком мирно живуть поруч із зубрами. Як зазначив інженер лісових культур Вадим Яковишин, 20,1 тис. га з 39,7 тис. га загальної площі лісгоспу займає мисливське господарство «Зубровиця», тому при веденні лісогосподарських робіт обов’язково орієнтуються на його потреби. Вводять у насадження дуби і буки, плодами яких ласує фауна, при рубаннях залишають плодові дерева для звірів і птахів, створюють ремізи…
Насамкінець. Наприкінці осені на базі Банилівського лісництва відбулася виїзна нарада, яка розглянула питання стану та перспективи збереження зубра європейського на Буковині, в якій взяли участь очільники ОДА, облради, обллісоуправління, облекології, Держекоінспекції… Було дано високу оцінку діяльності Сторожинецького лісгоспу щодо реалізації програми відродження буковинського зубра. За успіхи в примноженні природних багатств краю начальник управління екології ОДА Микола Білоконь, директор підприємства Ігор Беленчук і головний мисливствознавець Сергій Чистов отримали ювілейну відзнаку облдержадміністрації «100 років Буковинському віче».
Уроки буковинців ще і ще раз переконують: багато можна досягти в справі охорони довкілля, якщо об’єднати зусилля лісівників та екологів.
0 коммент.:
Дописати коментар