«Продається деревина, яку відрізали від неба, але не відрізали від землі»

— Фірма «ВГСМ» — власне, монополіст із виготовлення стільців в Україні, хоча й розташована в далекій карпатській глибинці, на кордоні з Румунією... У ній трудяться до півтисячі умілих фахівців. І ваш девіз «Від кругляку — до готового стільця» може бути гаслом для багатьох підприємств усієї держави...

 — Монополіст — це досить гучно сказано. Наші попередники на цьому виробничому майданчику виготовляли лише меблеву плиту з бука і вироби з плити. Ми із самого початку вирішили: будемо випускати дорожчу продукцію, яка потребує менше деревини. До того ж стілець — трудомісткіша продукція порівняно з плитою. Потрібно більше працівників. Контракт із фірмою ІКЕА давав нам змогу випускати досить багато однотипних виробів. За кількістю одиниць продукції це, звичайно, дуже високі цифри.

Що стосується виробничого процесу «від кругляку — до готової продукції», то це мене зовсім не тішить. По суті, тут об’єднано три бізнеси: лісозаготівля, лісопиляння, деревообробка. Кожен бізнес нині більше тяжіє до вузької спеціалізації. Сьогодні деревообробка поділяється на чорнові меблеві заготовки і власне виробництво меблів. А часом десь бачимо, що і виробництво меблів починає мати вигляд кооперації власних і купованих меблів для комплекту чи асортименту.

Якщо працювати від заготівлі лісу, то, з економічної точки зору, дуже розпорошуються обігові кошти. Необхідно відволікати інженерно-технічний склад на вирішення питань заготівлі: а це від дозволів на лісосічні роботи, угод на заготівлю лісу і технологічних карт, навчання вальників і трактористів до їх виробничих процесів, питання доріг, будівництва волоків, вивезення деревини.

Ми зовсім не планували займатися лісозаготівлею, але в лісовому господарстві відбулася низка змін. І це стало вимушеною необхідністю. Років 20 тому з’явилася в керівництва галузі така ідея, що всі лісозаготівлі повинні відбуватися силами залучених організацій. З огляду вже на наш досвід, розумію, що керівництво бачило збитковість процесу і вирішило його не регулювати, а викинути з переліку проблем. На жаль, як показує мій невеликий, але вже 10-річний досвід роботи в цій галузі, так вирішуються всі проблеми. Унаслідок цього в лісгоспах практично ліквідували власну заготівлю. Заготівельниками змушені були стати ті деревообробники, які купували в лісгоспах пиловник, і залишилися ті бригади, що й раніше заготовляли ліс, але вже в організаційно-правовій формі фізичних осіб-підприємців, рідше підприємств.

Однак проблема вартості заготівель нікуди не зникла. Спочатку вона становила половину від вартості кругляку, потім стала зростати рентна плата, на лісгоспи почався більший тиск щодо податкового навантаження.

Поступово ситуація ставала патовою, лісозаготівля перестала бути бізнесом сама по собі, вона почала вимагати додаткового ресурсу. Як завжди, є два виходи: легальний і нелегальний. Більші підприємства, такі, як наше, за рахунок основної діяльності перекривали збитки лісозаготівлі. Постійно писали листи в лісгоспи, зверталися до облуправління лісового господарства, що ціна на заготівлю дуже низька. Менші підприємства стали встановлювати собі пилорами, щоб, переробляючи деревину, отримати додатковий дохід.

З моєї точки зору, в цей момент галузь розбалансувалася остаточно. Уже було незрозуміло, хто продає круглий ліс. З одного боку, всі повинні йти на торги і купувати обсяги там. З другого, як отримати ліс, коли в тебе на руках договір, а лісозаготівельник кричить на верхньому складі, що нічого не відвантажуватиме, бо в нього мінус сто чи й більше гривень на кубі, не кажучи про заробіток. І ти чудово знаєш, що він правий. І представник лісгоспу знає, що він правий. Тому стоїть і ховає очі. З таких ситуацій і виникло прислів’я, що на торгах продається деревина, яку відрізали від неба, але не відрізали від землі.

«Ціну регулювати будуть не лікуванням, а гільйотинуванням?»

— О, як біснувалася деяка преса і всі небайдужі щодо корупції в лісі. Усі розповідали все що завгодно, але ситуацію можна було вирішити або адміністративно (але я вже писала, що Державне агентство робило вигляд, ніби воно навіть не розуміє, в чому справа), або шляхом домовленостей у межах виконання біржового договору.

А тепер ускладнюється й ця ситуація. Наше підприємство експортує лише FSC-сертифіковану продукцію. Тобто треба купити не лише FSC-сертифікований кругляк, а й FSC-сертифіковану дошку.

— Ірино Олександрівно, коротко проясніть, що таке FSC?

 — Є така неурядова організація Лісова опікунська рада (Forest Stewardship Council, FSC). Вона виникла 1993 року як Асоціація власників лісів і неурядових організацій. Її діяльність спрямована на припинення вирубки тропічних лісів. Наявність сертифіката FSC означає, що підприємство відповідально ставиться до заготівлі лісу, використовує лише деревину, що має походження з лісів або підприємств, які також отримали цей сертифікат. У такий спосіб створюється ланцюжок відповідальних виробників. Дотримання вимог FSC гарантує: матеріали і вироби з маркуванням FSC походять з відповідально керованих лісів.

— Отже, слід переробляти лише легальну безпроблемну сировину?

— Так. Відбирати тільки тих постачальників, які розуміють суть сертифікації і свідомо її дотримуються.

Хоча обсяги реалізації продукції падали, ми зуміли сформувати групу постачальників, які поділяли наші міркування про необхідність рухатися до європейських стандартів.
Ще ситуація ускладнена ставленням Державного агентства лісових ресурсів України до формування цін, і складається враження, що воно не має уявлення про падіння цін на сировину в Європі. Видається, що в них таке бачення, ніби ціна повинна лише зростати або в крайньому разі стабілізуватися.

Виходячи з цих міркувань, я роблю висновок: регулюватимуть шляхом не лікування, а гільйотинування. Тобто, не розв’язуючи проблеми галузі, знову дозволять експорт. А експорт, коли в Європі і так низькі ціни, буде, очевидно, демпінговий. Тож може повторитися ситуація 30-х років у СРСР, коли продавали за безцінь зерно на переповненому світовому ринку, щоб купити верстати. Тоді це призвело до голоду. Тепер приморить деревообробників!..

— Якось став свідком однієї із принципових розмов керівництва області й облуправління лісового господарства, де були присутні директори всіх лісгоспів Закарпаття і підприємці, бізнес котрих пов’язаний із заготівлею, переробкою й донедавна експортом деревини. Виступали — й досить емоційно, бо зацікавлені, — десятки керівників, але ваш виступ уважно слухали всі й провели вас гучними оплесками...

 — Так, це був мій виступ на колегії обласної адміністрації, на якій розглядали питання лісової галузі.

Склалася така цікава ситуація, коли новий голова обладміністрації, який про галузь знав лише з преси, вирішив подивитися, хто це і які в цих керівників проблеми. І тут почали представлятися директори лісгоспів — 40 років у галузі, 37, 42, 25, 17. «Ого, — каже голова, — ви так давно працюєте, а чому у вас проблеми і в чому вони?» Директори державних підприємств більш стримані і про проблеми розповідають, як на своїй колегії — ніби їх усі розуміють. Я розповідала яскравіше, пояснюючи причинно-наслідкові зв’язки проблем.

Крім цього, є багато питань, які назріли, але їх не обговорюють у розрізі ухвалення рішень. Наприклад, як у такому «наелектризованому» суспільстві проводити громадські слухання із впливу на довкілля, які повинні супроводжувати всі лісосіки площею понад гектар? Що робити, коли мешканці сіл на зборах приймають рішення про заборону біля їх села заготовляти ліс, а потім проводять збори, що лісгосп не виписує дрова? Що робити із зборами громад, які супроводжуються блокуванням дороги, коли громада вирішує, що ліс — її багатство, згідно з Конституцією, і вона самостійно вирішить, скільки і де його рубати? Ці та інші питання і спричинили жваву реакцію залу, бо колеги-лісівники стоять перед вирішенням цих питань, але, як завжди, самостійно.

«Страшні цифри екологічних порушень — від методики їх розрахунку»

— У суспільстві так багато й повсюдно говориться про охорону довкілля, але, на жаль, робиться явно недостатньо...

 — Однією із серйозних проблем вважаю інформаційну атаку на галузь, яка тривала останні два-три роки. Постійно, особливо в соціальних мережах та на телебаченні, публікувалися яскраві знімки після вирубки лісів і з якимсь одним лозунгом, а на телебаченні процвітав жанр розстеження. Фото жовтих схилів після вирубки тропічних лісів Суматри, фото голих схилів після вітровалів в Ясній (Словаччина), відео селевого потоку десь у Кабардино-Балкарії. І ці знімки видавали за українські. Знову-таки фото з вагонами лісу то на під’їзних коліях плитних підприємств, то експортних вагонів з дозволеною до експорту сосною. Співачка Руслана, яка безапеляційно на лісосіці визначала, що вона варварська, і набрала мільйони переглядів. Повідомлення, що Норвегія перестала переробляти ліс, і ніхто вже не читав сам текст, що вони відмовилися від переробки тропічної деревини. І всюди стояли підписи, що влада бариг нищить ліси.

Нескінченні перевірки всіма дотичними органами влади і правопорядку, інспекції закордонних покупців — ми ж постачаємо продукцію, а тут скандали!..

Урешті-решт прилетіла комісія, яка підняла в небо не лише квадрокоптери, а й вертольоти. Якщо всі пишуть, що лисі гори, а документів про фактичні порушення практично немає, то показуйте хоча б, який це вигляд має насправді. А виявилося, що ліси на місці. Так, є проблеми, але їх можна пояснити. Страшні цифри екологічних правопорушень в розмірі сотень мільйонів гривень переважно від методики їх розрахунку. Наприклад, декілька дерев діаметром до 30 сантиметрів, що в об’ємі менш як сім кубометрів дров’яника, пошкоджені під час рубки в горах за 25 кілометрів від найближчого житла, за цією методикою оцінюються приблизно в 60 тисяч гривень, хоча фактично не коштують і 4 тисяч, а за рентною платою — менш як 50 гривень.

Ну а в питаннях оцінки незаконних рубок така розбіжність цифр і фантазій, що говорити про щось важко. Можливо, інвентаризація лісів, яку призначила вже нинішня влада, внесе певну ясність.

Охорона довкілля дуже корелює із сумою грошей, які виділяються на ці цілі. Якщо держава не виділяє лісовому господарству практично жодних коштів, а ще й майже повністю вилучає при цьому прибутки, то чекати надзвичайно ефективної охорони довкілля просто не доводиться. Також, вважаю, що є дещо завищені очікування щодо охорони довкілля. Наприклад, колись, у традиціях швидко вирішити питання, була прийнята заборона трелювання гусеничними тракторами в Карпатах. Відтоді минуло багато років, і наче всі переконалися, що колісні трактори, взуті в ланцюги (а інакше вони в наших горах їздити не можуть), приносять довкіллю не менше шкоди. Здавалося б, легше скликати науковців і ще раз обговорити це питання. Його вже давно дослідили і вирішили фінські вчені, опублікувавши результати досліджень. Та ні! Небайдужі люди голосно кричать: не можна, варвари, гноблять природу. А віз і нині там.

Унаслідок цього і здорового, і в багатьох випадках нездорового ажіотажу в лісової галузі створився імідж якихось варварів, які вирубали всі 10 мільйонів гектарів державних лісів. У мене є банальне зустрічне запитання: чому ніхто не каже про шкідливість сільського господарства, яке в процесі свого виробництва знищує ґрунти, чорноземи і завдає непоправної шкоди на мільярди гривень!..

Із досьє «Голосу України»

Ірина Мацепура (на знімку) народилася в селищі Великий Бичків Рахівського району на Закарпатті.

 Закінчила юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, економічний факультет Львівського національного лісотехнічного університету.
Працювала в легкій промисловості, аграрному бізнесі, деревообробній галузі.

 Нині очолює ТОВ «ВГСМ» — деревообробне підприємство в селищі Великий Бичків.
Депутат Закарпатської обласної ради.

Факт

Нині на підприємстві «ВГСМ» працюють 350 осіб, обороти — 125 мільйонів гривень на рік, заробітна плата — від 7 до 18 тисяч залежно від професії. Продукцію постачають до різних країн Європи: від Румунії — до Великої Британії.

 Вів розмову Василь НИТКА.

 Рахівський район Закарпатської області.
Фото надано автором
http://www.golos.com.ua/article/328029