Перлина Полісся. Чиста вода, білий пісок, прекрасна і природа. Оповите лісом Біле озеро є воістину окрасою місцини та однією із водойм, яка збалансовує баланс вологи району. Ми у Любешіському районі, поблизу кордон із Білорусією. Он видно вишку де стоїть солдат. Кажуть, що то не справжня людина, а муляж. Але чи не стане на його місті воїн, складно сказати, бо за територію вже довгий час триває війна. Поки словесна та паперова, на рівні розгляду питання та пошуків можливостей його врегулювання. Але доки українська сторона думає, зважує, посміхається обличчями чиновників, яким вочевидь байдужі клопоти та переживання громади, білоруси активно роблять свою справу: з січня встановлюють прикордонні знаки на території, яка знаходиться відразу біля меж Ветлівської сільради. Місцева громада б’є на сполох. Вимагає, аби будь-які демаркаційні роботи були припинені. На думку селян, межа українсько-білоруського кордону встановлена неправильно, а білоруси проводять роботи з порушенням норм законодавства. Кажуть: через безвідповідальність влади у питаннях демаркації кордону із Білоруссю, наша держава може позбутися чималого водного ресурсу, а поряд з тим і частини української землі.
Відповідно до Договору 1997 року, лінія державного кордону між Україною та Республікою Білорусь проходить вздовж Жирівського каналу – по південній бровці каналу без назви, до місця його падіння у канал Жирівський (зі сходу). Обидва канали заразі належать Білорусі. Місцеві мешканці обурюються і не розуміють, чому так вийшло. Те, що нині кордон пролягає по безіменному каналу місцеві дізналися із роз’яснення голови Любешівської райдержадміністрації Олега Куха, яке було розміщене у районній газеті «Нове життя». Тема матеріалу стосувалася засідання демаркаційної комісії, яке проходило у Ратнівському районі. Ветлівчани ж стверджують, що завжди українсько-білоруський кордон ішов по Жирівському каналу, який впадає у Біле озеро. Третина цієї водойми належить білорусам, решта – українцям (Ветлам та Великій Глуші).
…Ветлівська сільська голова Любов Павлік везе до озера Біле. Розповідає, що про демаркацію вони дізналися у 2015 році, коли білоруси вже розпочали відповідні роботи на своїй території.
«У січні 2016 року білоруси почали копати нашу землю, обурилися місцеві жителі і почали бити на сполох, – розповідає Любов Адамівна. – На наш погляд, ми втрачаємо територію сільради, ліси і занепокоєні тим, що є загроза виникнення екологічної катастрофи. Річ у тім, що на території Білорусії у селі Малинівка будують Жирівське водосховище, площею 669 гектарів. Оскільки Жирівський канал заріс чагарниками, це ускладнює прохідність через нього вод. Тому паралельно Жирівському каналу білоруси планують викопати ще один канал, який «потягне» воду з озера Біле, а також з озер – Святе, Волянське та річки Прип’ять».
Уже багато місяців Ветлівськька сільрада чекає від чиновників пояснень із приводу такої делімітації та демаркації кордону. Звернення, листи, запити залишаються без відповіді.
У ситуацію вирішили втрутитися голова Волинської обласної ради Ігор Палиця, депутати державного та обласного рівнів. Вони також підняли питання демаркації українсько-білоруського кордону на найвищому державному рівні. За ініціативи Волинського УКРОПу, народний депутат Тарас Батенко надіслав запити щодо демаркації до Президента та Прем’єр-міністра., у яких вимагає надати роз’яснення щодо проведення демаркаційних робіт, провести ряд заходів щодо недопущення порушень при подальшому проведенні демаркаційних робіт, посилити контроль за проведенням демаркації. Також наполягали на створенні спеціальної комісії з розгляду питання демаркації кордону та проведення робіт в її рамках на території Волинської області, до складу якої пропонували включити народних депутатів, представників профільних міністерств та правоохоронних органів. МЗС запропонувало натомість провести міжвідомчу нараду. І ось липні така нарада відбулася.
Окрім обласної та місцевої влади у ній взяли участь народний депутат Тарас Батенко, представники міністерства закордонних справ, держприкордонслужби, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного агентства водних ресурсів України, Науково-дослідного інституту геодезії і картографії.
Проте після наради виникло більше запитань ніж відповідей. Деякі її члени демонстрували скептичність до висловів громади, взагалі не розуміли у чому суть конфлікту. Мовляв: віддали, то й віддали.
«На жаль, я потрапив у цю комісію на стадії завершення робіт і підготовки документів, — розповідає заступник директора Науково-дослідного інституту геодезії і картографії Іван Заєць, – єдиний з присутніх на нараді, який безпосередньо брав участь у проведенні делімітації між Україною та Білорусією. – Але точно можу стверджувати, що без погоджень із районними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, жодні кордони не затверджувалися. Ми маємо карти, на яких є підписи обласного керівництва і земельних служб щодо погодження делімітації між Україною і Республікою Білорусь. У Білорусії в 1980 році випущений альбом, де канал Жирівський стоїть на балансі у Республіці Білорусь. У матеріалах районної і водної земельних служб жодним словом не було згадано про те, що один з цих каналів знаходиться на балансі України або утримується районом або громадою. Більше ніяких документів на той час не було. Тому, за результатами всіх зібраних матеріалів, білоруська сторона отримала ці канали, оскільки вони надала документи, які вказували, що обслуговувала канали саме Білорусь. Говорити про те, що при делімітації в 1997 році була зроблена помилка немає ніяких підстав».
Натомість ветеран лісового господарства Парфен Ткачук, який також прийшов висловити думку громади і який, нібито має на руках свої докази, стверджує, що канал без імені свого часу будував Камінь-Каширський лісгосп, рятуючи ліс від підтоплень. Було це у 80-х і для цього використовували українські матеріальні та людські ресурси. Наразі ж білоруська сторона чистить територію, вирубує ліс та поводиться там як повноцінний господар.
«Ви як фахівці повинні визначити перелік документів на основі яких проводилась делімітація, – звернувся до присутніх на міжвідомчій нараді голова облради Ігор Палиця. – Ці документи повинні бути доказом, що кордон проведений саме так. І якщо це не засекречена інформація, то необхідно зробити копію документів і надати громаді».
Начальник Волинського обласного управління водного господарства і водних ресурсів Ростислава Кравчука, який найбільш скептично ставився до бунту громади, наголосив, що Жирівський канал ніколи не перебував на балансі України, про безіменний, щоправда змовчав. Що ж до водосховища у закордрнній Малинівці, наповнюючи яке білоруси можуть залишити без води не тільки озеро Біле, то за його словами, українська сторона ще у 2012-му дала погодження на таке будівництво. Крім того чиновник обмовився, що ситуацію на озері Біле білоруси контролюють повністю, вони навіть дають українським водникам показники про рівень води. За інформацією Ростислава Кравчука, цей канал не перебуває на балансі ні України, ні Білорусії.
Колишній голова місцевого колгоспу Яків Ярмолюк підтвердив слова лісівника про те, що свого часу українці проводили меліорацію, під час якої лісівниками Камінь-Каширського ЛГ і був створений безіменний канал.
«Ми втрачаємо свою землю, – говорить Яків Ярмолюк. – Найгірше, що по безіменному каналу білоруси «риють» канал, який буде 40 метрів шириною і 4 метри глибиною. Жирівський буде називатись каналом № 1, а цей другий канал – № 2. Можна тільки припустити, скільки вони потягнуть води із наших водних басейнів, починаючи з верхньої Прип’яті, через озеро Святе, Волянське, Хибариське, Біле. Адже водосховище, яке будується у Малинівці, за площею більше як Біле озеро».
Апелюючи до прикордонників, які мають захищати кордони країни, місцева громада звернулася до помічника Голови Держприкордонслужби Сергія Вороного, який зазначив, що від початку демаркаційних робіт було зафіксовано тільки одне порушення з боку білорусів. Йдеться про незаконну вирубку 139 дерев (30 дубів та 109 вільх) на території України.
«Білоруська сторона визнала факт порушення режиму державного кордону, а зрізані дерева в подальшому передали представникам лісового господарства України. За результатами проведеного розслідування було встановлено, що ситуація виникла через те, що білоруська сторона несвоєчасно вказала місце і час проведення прикордонних робіт», – заважує Сергій Вороний.
Що ж до самої демаркації кордону , то такі роботи на разі проводять тільки білоруси. Українська держприкордонна служба прикордонні знаки виготовила, але держагеокадастр так і не провів тендер щодо визначення фірми-підрядника, який їх мав би встановити. Ситуація схожа до минулорічної, коли з держбюджету на встановлення прикордонних знаків було виділено 5 мільйонів гривень, але кошти так і не освоїли.
З часу наради минуло майже два місяці. За цей час депутати обласної ради прийняли звернення до Верховної Ради України про створення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань щодо проведення перевірки документів, які стосуються процесу делімітації українсько-білоруського державного кордону. Також обранці проголосували за створення Тимчасової контрольної комісія обласної ради з питань захисту територіальних громад Волинської області при проведенні демаркаційних робіт державного кордону між Україною та Республікою Білорусь в межах Волинської області. А також надіслали листи у всі можливі структури, аби докопатися до істини.
Результатів так й немає. На державному рівні досі не сформовано комісії, яка б вела переговори з білорусами щодо демаркаційного питання.
…Днями знову веду розмову з головою Ветлівської сільський ради Любов’ю Павлік, жінка каже: «Абсолютно нічого не змінилося. Білоруси свої роботи продовжують. У нас же ситуація з водою погіршилася. Поволі вода іде».
Оксана ЧУРИЛО
Фото автора
Друковане видання «ЛВ» №8-9(59-60) 2016р.
0 коммент.:
Дописати коментар