Василь Артюшенко, DT.UA2017 рік сповнений бурхливих подій в освіті і науці. Разом із вами, шановні читачі, ми сподівалися і критикували, тішилися і розчаровувалися. Приводів до цього було більш ніж достатньо. Міністерство освіти недавно запропонувало вчителям новацію: виправляти помилки зеленою, а не червоною пастою. Ось і ми, готуючи передноворічний номер DT.UA, вирішили звернутися до експертів, авторів та героїв наших публікацій з пропозицією розповісти про рік, що минув, у м'яких зелених (ялинкових) тонах. На наше запитання "Які, на Ваш погляд, події зі знаком "плюс" сталися у 2017 році, та які Ваші сподівання на 2018-й?" — отримали різні відповіді, як очікувані, так і трохи несподівані.
Тамара ГУНДОРОВА, професор, член-кореспондент НАН України, член Наукового комітету:
— Я думаю, що значною подією минулого року стало створення Наукового комітету і Нацради з питань розвитку науки і технологій. Про реформу науки говориться багато й давно, однак такі розмови переважно мають трохи закритий і локальний характер. Правда, ми почали вже голосно говорити про такі речі, як плагіат і випадки наукової недоброчесності. Більше того, вже є потреба розглядати такі речі як державно важливі, говорити про корозію і корупцію науки, її фальсифікацію і бюрократизацію. І все ж наука досі лишається на маргінесі державних інтересів, а кожен службовець, навіть дуже далекий від неї, вважає себе правомочним оцінювати її корисність чи некорисність. Низька зарплата, падіння престижу, відсутність необхідної бази, відплив першокласних фахівців за кордон і, треба сказати чесно, значна провінціалізація української науки та поява псевдонауки й агресивного невігластва призводять до девальвації цінності науки в соціумі, а також її тривіалізації, коли несвідомо в соціум вкидається думка, що кожен може мати науковий ступінь, і це і є наукою. Парадокс полягає в тому, що, попри втрату цінності, наука все ще нею лишається: для справжніх науковців — реальною, для імітаторів — підробленою. Науковими ступенями про всяк випадок запасаються навіть держслужбовці й висопоставлені посадовці, — у них ще лишилося уявлення, що наука — це символічний капітал, який додає їм цінності. Живемо загалом у світі, переповненому емоціями, у світі постправди, тож раціональне мислення і критична оцінка, якими володіє і які розвиває й культивує наука, загалом знецінюються. Тому утворення Наукового комітету я розглядаю як державну спробу реанімувати цінності і статус науки в Україні. Наука того заслуговує! Маю глибоке переконання, що, занедбуючи науку, Україна втрачає себе, перетворюється на придаток дешевої робочої сили, стає легко маніпульованою і нестабільною.
На що сподіваюся?На відновлення наукового потенціалу і престижності та цінності науки в Україні. Нас очікує очищення її від імітації, утвердження міжнародних стандартів, і ці процеси будуть болісними. Колись відомий український інтелектуал Юрій Шевельов говорив про високу літературу як літературу "не для дітей". Я говорю про високу науку "не для дітей". Великі надії я покладаю на Національний дослідницький фонд, положення про який розробив Науковий комітет. Ми наближаємося до міжнародної практики фінансування науки не за колгоспним принципом — "усім усього потроху", а за принципами здорової конкуренції. Ідеться про фінансування на грантовій та проектній основі справді достойних і високваліфікованих робіт. Таким чином буде відсіюватися непотріб і масовка псевдонауки. Ми маємо забагато науковців і замало науки. Варто прагнути навпаки — до великої науки і здорової та професійної спільноти науковців.
Наукою мають займатися ті, хто без неї не може жити. А обов'язок держави — цінувати і плекати таких людей!
Володимир БАХРУШИН, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти, радник міністра освіти і науки України:
— Ухвалення нового закону України "Про освіту", на мій погляд, стало подією зі знаком "плюс". Він дає змогу розпочати розбудову в Україні сучасної конкурентоспроможної системи освіти, що відповідатиме вимогам здобувачів освіти, ринку праці, новим соціально-економічним реаліям, сучасним технологіям.
Попереду важка робота з імплементації нового закону. Це потребує внесення істотних змін до інших освітніх (і не тільки) законів, розробки великої кількості нормативних документів Кабінету Міністрів і МОН. Ще складнішими будуть зміни в свідомості освітян, які звикли, що всі рішення ухвалює хтось "нагорі", а вони лише їх виконують і між собою обговорюють вказівки влади.
Тепер значно підвищуються автономія закладів освіти, академічні свободи викладачів і здобувачів освіти, а отже, й їхня відповідальність за результати. Але далеко не всі до цього готові.
Також істотно змінюються функції і повноваження органів влади, зменшуються їхні повноваження щодо "керування" закладами освіти. Водночас значно зростає відповідальність за вирішення стратегічних питань, а також за забезпечення заснованих ними закладів потрібними ресурсами. Це вимагає зміни мислення працівників органів влади і всіх освітян. Але поки що на запитання, чому ви так зробили, ухвалили те чи інше рішення, найчастіше можна почути: "Бо ми завжди (10—20—30 років) так робимо". Найближчим часом така інерція мислення буде основним гальмом реформування освіти. Але реформа однаково відбудеться, бо іншого шляху в нас немає.
Єгор СТАДНИЙ, аналітик центру CEDOS:
— Уперше за всі роки незалежності бюджетні місця на магістерські програми між ВНЗ розподілялись об'єктивно, на підставі формули, що включає показники діяльності ВНЗ. Тобто місця діставалися тим, хто має кращі показники. Усі попередні роки місця розподілялися за суб'єктивним рішенням конкурсної комісії, до якої дуже часто входили самі представники ВНЗ. А йдеться ж про розподіл кількох мільярдів гривень з державного бюджету.
Очікую, що парламент у 2018 році ухвалить зміни до закону "Про вищу освіту", які докорінно змінять систему фінансування вищої освіти. Основних цілей дві — фінансувати відповідно до витрат; фінансувати ті заклади, які дають кращу освіту.
Олександр ГАБОВИЧ, провідний науковий співробітник відділу фізики кристалів Інституту фізики НАН України, доктор фізико-математичних наук:
— Багато визначних подій, які відбувалися в році, що минає, не можна, внаслідок неперервності їх перебігу, однозначно маркувати як події-2017. До процесів, що тривають довго й іще, поза сумнівом, триватимуть у майбутньому, насамперед належать збройні конфлікти, під час яких гинуть найкращі вояки і безневинні мирні громадяни. 2017 року збройне протистояння показало, що легкою здобиччю агресора Україна вже не буде, а "увімкнути" війну на повну потужність Росії заважають зовнішні фактори. Втім, небезпека ескалації бойових дій аж ніяк не зникла.
Політичною подією року вважаю інавгурацію Дональда Трампа як президента США. І річ не так у його особистості, як у тому, що вперше в сучасній історії США "прості" американці, знехтувавши думку політично коректного істеблішменту, обрали аутсайдера. Чи можливо таке в Україні, покажуть події 2018 року.
Якщо торкнутися української освітньо-наукової сфери, то минулий рік ознаменувався подальшим здичавінням керівництва та псевдонаукової братії, що захопила владу майже в усіх відповідних установах; нехтуванням ухвалених законів; намаганнями замінювати закони новими правилами ad hoc, написаними "на коліні". Такої кількості дурні й безсоромного плагіату у публікаціях вітчизняних невігласів ми ще не бачили. А тим часом світова наука і далі розвивається швидкими темпами — завдяки високій кваліфікації науковців і значним фінансовим вкладенням.
Найвизначнішою науковою подією року вважаю відкриття міжнародним колективом гравітаційних хвиль, передбачених іще Ейнштейном. А неодноразові вимоги українського уряду до наших науковців отримувати результати "нобелівського рівня" мало не щороку і негайно впроваджувати їх у народне господарство (до речі, чи є воно й чиє воно?) у холодних приміщеннях за низьку заробітну платню є безглуздими й сміховинними. Внаслідок негативних явищ, що відбувалися впродовж останніх десятиліть, українська наука нині на межі колапсу і потребує міжнародного фінансового та кадрового аудиту, а відтак — відродження на чесних засадах.
Наступного року можна очікувати на нові наукові відкриття в світі — здебільшого в царині твердого тіла та пов'язаної із цим електроніки. Неодмінно з'являться нові вражаючі зразки авіаційної техніки та ракет багаторазового використання, і подорожі в космос найближчим часом стануть рутинними.
Українська природнича наука. У цій сфері сподіваюся на нові здобутки високого рівня, отримані за фінансової та організаційної допомоги закордонних партнерів. На жаль, не маю найменшої надії, що аналогічні досягнення матимем у соціальних науках, оскільки дослідницьке поле тут геть виполоте й випалене.
Едуард Рубін, голова правління компанії "Телесенс", член правління харківського ІТ-кластера, екс-в.о. ректора ХНУРЕ:
— У вересні 2017 р. набрав чинності довгоочікуваний Закон про освіту. В ньому прописані досить прогресивні для нашої системи норми: автономія шкіл, інклюзивна освіта, вибори директорів шкіл. Це подія зі знаком "плюс". Однак прописати на папері й виконати — зовсім різні речі. Цей закон уже викликав шквал обговорень. Скажу лише одне: доки професія вчителя не є престижною й високооплачуваною, доки педагогами не стають найкращі з найкращих, а в педвиші вступають зі130 балами, доки вища школа гарячково латає діри в шкільній освіті, — суперечки про 10- чи 12-річне навчання та обговорення новітніх програм і методик так і залишаться марними. Можна по-різному називати весловий човен, але, доки там не з'явиться двигун, катером він не стане.
І ще. Якщо найважливіша й найбільш розкручена реформа МОН — дозвіл не ставити оцінки червоним чорнилом, можна собі уявити, наскільки наша освіта зарегульована і наскільки школи несамостійні.
Є ще одна важлива подія, правда, зразу з двома знаками — "плюс" і "мінус". Значуща не тільки для мене особисто (див. DT.UA від 23 12. 2016 р. Едуард Рубін: "Через десять років спеціальність програміста вже не буде окремою").
Вона показова для розуміння того, що відбувається в системі освіти. Рівно рік тому рішенням Міністерства освіти я був незаконно звільнений з посади в.о. ректора ХНУРЕ. Два суди, включно з апеляційним, підтвердили незаконність звільнення. Це плюс: через суди все ж таки вдається домогтися справедливості.
Однак МОН, всупереч вимогам виконавчої служби, не виконує рішення суду. Понад те, суд заборонив МОН підписувати контракт із новим ректором, але міністерство його все-таки підписало. І ця подія, точніше — не подія, а сам факт ігнорування органом влади (міністерством) судових рішень, — подія зі знаком "мінус". За невиконання рішення суду МОН справно платить штрафи, але чиновники роблять це зовсім не з власної кишені. Ці штрафи виплачуються з бюджету, за рахунок платників податків. Волаючий вияв цинізму. Дуже показово.
Попри складність ситуації в нашій освіті, залишається надія, що колись і на нашій вулиці буде свято. Найбільш довгоочікуваною перспективою, яка стане відправною точкою для розвитку вищої школи, вважаю приватно-державне партнерство. Країні необхідна потужна законодавча база, яка слугуватиме доказом відкритості держави до чесної й прозорої співпраці з бізнесом. Перші паростки вже почали з'являтися — у вересні
2017 р. був представлений проект закону про концесії, розроблений Міністерством економічного розвитку і торгівлі спільно з ЄБРР. Проект передбачає можливість держави передавати об'єкти, якими вона володіє, в оренду приватному бізнесу. Залишається сподіватися, що найближчим часом такий закон набере чинності й успішно працюватиме. У результаті, виші та бізнес зможуть створювати спільні структури.
Ще одне питання про законодавчу базу — процес вибору ректора університету. Наразі в Законі про вищу освіту багато дір, а періодичні колізії створюють родючий ґрунт для корупції та гальмують розвиток вищої освіти. Усе це потрібно виправляти, при цьому повністю переглянувши процедуру виборів: голосувати за кандидатуру ректора або директора мають лише вчені й викладачі цього вишу, — ніякого допоміжного персоналу. Свій голос повинен мати й бізнес, як основний замовник фахівців, а також представники профільного міністерства.
І, нарешті, Україну чекає процес трансформації системи управління наукою. Якщо, звісно, ми не хочемо взагалі залишитися без науки. Річ у тому, що в нас немає можливості самостійно фінансувати фундаментальні дослідження, як і в більшості країн, тому потрібно розвивати грантову міжнародну співпрацю. Основний упор слід робити на прикладні науки, причому на ті, де є попит від бізнесу. Фінансувати такі дослідження також мають бізнес і держава спільно. Схема проста: зацікавлений бізнес у темі або напрямі — він виділяє частину коштів, іншу дає держава. Таким чином ми підвищимо якість науки та впроваджуваність відкриттів і винаходів.
Олена Бондаренко, Олена Парфьонова, Роман Бондаренко (ГО "КМО "Батьки SOS"):
— Батьківські громадські організації консолідуються для вирішення глобальних проблем. У містах і містечках країни батьки створюють громадські організації, які переймаються саме питаннями освіти. Бо вже зрозуміли, що жоден "добрий цар" порядку в їхній школі не наведе, треба робити це самотужки.
Можна впевнено сказати, що нинішнього року батьки визначилися з основними проблемами, які заважають дітям навчатися і порушують їхні права у школі (як ось шкільна форма, примусова "благодійність", чергування/прибирання учнями школи, театри/цирки замість уроків). Усе те, чим намагаються замінити процес навчання, — "навколоосвітній" бізнес, який жодним чином не підвищує рівня знань.
Зміни відбулися у свідомості батьків. Вони вже не просто віддають дитину до школи як до камери схову, а запитують: що було в школі, що вчили, як учили? Батьки почали цікавитися матеріальним забезпеченням, чому місцева влада тримає кошти на депозитах, а не вкладає їх у наше майбутнє — освіту дітей.
Сподіваємося, наступного року буде реалізований рівний доступ дітей до навчальних закладів — без конкурсів до першого класу, без кращих програм для тих, хто може заплатити за додаткові робочі зошити, тощо. Маємо впровадити в усій країні успішний досвід столиці з конкурсного відбору керівників навчальних закладів. Усе це вже прописано в новому Законі "Про освіту". Тепер потрібно це все реалізувати.
Важливо також посилити контроль за видатками на освіту з бюджету, а це можливо лише за умови автономії навчальних закладів, — плануємо допомагати школам навчитися стати самостійними у своїй діяльності. І головне — навчитися нам усім при вирішенні освітніх проблем виходити насамперед з інтересів дитини.
0 коммент.:
Дописати коментар