«Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
Літопис тиші пишуть у траві.»
Ліна Костенко
Керує Золотоніським лісгоспом один з наймолодших в обласному управлінні лісового господарства директорів - Микола Вікторович Бас - вже минуло три роки, як був призначений керівником лісгоспу у грудні 2014-го, а загалом має 12 років лісівничого трудового стажу.
- Але в лісі я не новачок, - зауважує Микола Вікторович на початку нашої розмови. - Навіть найперші згадки мого раннього дитинства пов’язані з лісом, тому маю враження, що я в лісі й виріс. Лісівник в третьому поколінні. Лісниками були батько і дід, в честь діда мене й назвали. Він все життя віддав лісу, його не стало, коли я був школярем-п’ятикласником. А батько трудиться ще й досі, вже понад 40 років майстром лісу у Тясминському лісництві ДП "Черкаський лісгосп" - там і структура грунтів, і тип лісів схожі до цих, що на лівобережжі.Тому для нас із старшим братом Іваном (він працює лісничим Закревського лісництва в Черкаському лісгоспі) питання вибору професії не стояло. Однозначно - лісівником. Це і улюблена робота, і стан душі. Після закінчення Київського національного аграрного університету працював помічником лісничого, майстром лісозаготівель, лісничим у Тясминському лісництві, а три останні роки опікуюсь лісами Лівобережжя Черкащини.
- Судячи зі схожості лісів, перемін мабуть що й не відчули?
-Переміни відбулись разючі. Буквально сколихнули, вразили впродовж останнього року:торік влітку 1-го липня ліси підприємства накрив нечуваної сили буревій і цієї зими 17 січня наступне лихо - сніголом. Таких масштабних стихій не пам’ятають лісівники навіть старшого віку. Стихія завдала великої шкоди та збитків і іншим лісгоспам Черкащини. Понівечені буревієм, переламані навпіл величезні дерева, вирвані й вивалені з коренем - боляче було бачити цю картину лісового армагедону, навіть тепер ще страшно дивитися на такі картини. Боролися з наслідками лиха наші майстри цілодобово. Розчищали завали на дорогах. Бувало і так, що прокладаємо дорогу, а коли назад повертаємось - то мусимо робити це заново.
Доводилось ходити впритул з небезпекою. Перед самим Водохрещем переді мною за 3 метри впала деревина, не зачепило. А нашого лісничого, котрий поставив машину на обочині, цьвохнуло по капоту. Дякувати Богу, що при такій розгнузданій силі стихії обійшлося без трагічних випадків.
Хлопці працювали в незвичних, складних умовах. І тепер продовжуємо ліс розчищати, ще чимало роботи залишилось. Ось коли стане тепліше, потягнуться люди до лісу - турбуватимемось, щоб їм там було безпечно. Заодно застерігаємо бути обережними й уважними. Бо ще є надламані гілки, підірвані з коренем дерева - пам’ятайте про це і не наражайтеся на небезпеку. Навіть лісівники, коли займаються розчисткою пошкоджених насаджень, поодинці з бензопилою в руках не працюють, а по двоє-троє, для підстраховки й контролю за ситуацією.
- Розташоване серед лісу село Вільхи, де міститься й офіс лісгоспу: так його жителі стверджують, що їх від бурелому врятував ліс. Ліс стоїть понівечений і зранений, а село вціліло, хат не порозкривало.
- Ліс прийняв удар стихії на себе. Вільхи, Деньги, Коробівка, Кедина Гора, Домантів - можна сказати, що ці села захистив ліс.Але буревій не вибирав дерев по віку та породах - йому під руку потрапляли й здорові та сильні, яким би ще рости. Тому крім запланованих вирубок тепер маємо займатися й ліквідацією наслідків стихії, щоб не залишалися серед лісу скалічені залишки дерев та не поширювалися хвороби й шкідники.
А щодо Вільхів—то є таке дерево породи вільха, невибагливе, що росте навіть в болоті. Але воно за якістю - не для палива, а з деревиною придатною для виготовлення меблів, вагонки, використання на будівництві. Воно в нашому резерві.
- Породи яких дерев насаджуєте?
- Найбільше - сосну, ялину, дуб звичайний, дуб червоний, акацію білу, декоративні вічнозелені кущі типу самшиту, ялівець, туя. Насіння—шишки та жолуді заготовляємо самі. Є в нас сушарка, проводим апробацію лісового насіння, маємо розсадник в Ліплявому лісництві, досить великий, що займає 36 гектарі. У ньому підростають шкілки новорічних ялинок. В розсаднику щороку вирощуємо 1 мільйон 200 тисяч сіянців, а загалом цього року плануємо посадити понад 2 мільйони—так складається ситуація. Щоправда, припізнюється весна. Раніше наприкінці березня ми вже повним ходом садили ліс, а нині щойно зійшов сніг.
Садитимемо на початку квітня, звісно, що строки посадки ущільняться. На цей захід направимо як своїх працівників, так і залучатимемо помічників зі сторони в рамках традиційної акції «Майбутнє лісу – в твоїх руках». Понад 100 людей вже зголосилися взяти участь в акції (а в лісгоспі працює 113 працівників). Тож користуючись нагодою, запрошуємо також всіх бажаючих долучитися до доброї справи та посадити своє дерево, чи рядок дерев.
Щоб потім разом рости зі своїм деревом—це виховує культуру в ставленні до зелених насаджень, насамперед в юних громадян. На посадці лісу нам постійно допомагають члени Коробівського шкільного лісництва, а ми в свою чергу є спонсорами цього навчального закладу.
- Миколо Вікторовичу, кажуть, що в Золотоніському лісгоспі ліс стали садити за новою технологією?
- Так і є. На підготовленій лісовій ділянці , обробленій хімпрепаратом «Торнадо» від забур’янення спочатку проорюємо борозни, які стануть прихистком для сіянців. Потім пускаємо розпушувач, що заглиблюється в землю на 60-80 сантиметрів з внесенням селітри. При посадці використовуємо закуплені адсорбенти: кожен корінець вмочуємо в спеціальний гідрогель—накопичувач вологи, аж потім садимо сосну. Тобто, зусилля та затрати збільшуються втричі, але цього вартий результат. Ми навіть провели експеримент: посаджений на ділянці, що не рихлилась, сіянець за три роки збільшував кореневу систему до 40 см, а при нашій обробці—до 1,20-1,30 метра. Такі насадження міцніші й сильніші, проживуть не менше століття, як їм на роду написано. Звісно ж, й після такої посадки ліс сам собою не росте. Регулярно доглядаємо молоді насадження - проводимо ручний та механізований догляди, а вже до 10-річного віку починаємо й освітлювати насадження.
Це не моя технологія, а запозичена в досвідчених лісівників. Для мене професором лісу є Петро Іванович Гоголюк із Корсунь-Шевченківського лісгоспу. Грамотний, експериментуючий спеціаліст. До його думки прислухаюсь і до роботи придивляюсь. Зокрема, зацікавив його досвід вирощування жолудів.
- Якими ще приємними новинами можете похвалитися?
- Торік до бюджетів різних рівнів наш лісгосп заплатив 12 мільйонів податків. Середня зарплата працівників становить 8 тисяч гривень, а 3 роки тому була менше ніж 3 тисяч, тобто за цей час збільшилася у 2,3 раза. Придбали три камери відеоспостереження, що дуже допомагає пильнувати за лісом. Купили два нових трактори, причіп «D-Light», новий автомобіль «Урал», обладнаний маніпулятором. Хоч і проблем у лісі чимало. Приміром, свого часу нас так «оптимізували», що на одного майстра лісу припадає господарювати на 1000 гектарів лісу! Як же його можна навіть обійти, не те що доглянути?
Маємо потребу в людях під час посадки сіянців та в літній пожежонебезпечний період. Тож організувати якісне виконання робіт сезонними робітниками та найманими бригадами набагато складніше, ніж роботу постійних працівників.
Не стоїмо осторонь і від соціальних проблем. Лише за минулий рік відпустили за пільговими цінами майже 1 тисячу кубометрів дров. Пенсіонерам, переселенцям, навчальним закладам, учасникам та сім’ям атовців. Кілька разів відправляли на схід допомогу як військовим, так і цивільному населенню- лісоматеріали, продукти. А для прифронтової Авдіївки—ще й саджанці для відновлення та озеленення вулиць.
- Миколо Вікторовичу, в Золотоніському районі «лісове питання» потрапило в зону особливої уваги: почалися розмови нібито лісовозами везуть добротний ліс, а в лісі стоїть ще стільки пошкодженої деревини. Наскільки це законно? - зацікавилися депутати районної ради та навіть створили спеціальну комісію для вивчення цього питання. Перше засідання відбувалося при відкритих дверях—так багато охочих послухати. Було багато питань і до Вас.
- І на всі я відповів, на мою думку, аргументовано. Без дозвільних документів ми не маємо права проводити рубку,бо кожне дерево знаходиться в реєстрі. Про це є інформація в публічному доступі, є дані про місце, вид та обсяг рубки та лісорубний квиток. Все можна з’ясувати, в усьому розібратися. А не обмовляти недобрими словами лісівників, побачивши завантажений лісовоз та робити селфі на його фоні. Звертаю Вашу увагу, що в Золотоніському районі ліси підпорядковані не лише Золотоніському лісгоспу, окрім нас є ще 5 лісокористувачів та полезахисні лісові смуги, які взагалі не закріплені за землевласниками або користувачами.
Тож мені зрозуміла стурбованість питаннями вирізки дерев. Але потрібно розібратися , хто, де і чи на законних підставах це робить.
- Ви навіть запропонували для членів комісії організувати екскурсію до лісу. Щоб не тільки розказати, а ще й показати. Як про це в поезії Ліни Костенко:
«Поїдемо поговорити з лісом,
А вже тоді я зможу і з людьми».
- Стосовно цих поетичних рядків, то на думку приходить, на жаль, зовсім не лірична сторона питання: люди вивозять сміття до лісу. Тому наближені до міста узлісся ним захаращені. Торік ми організовували акцію «Чистий ліс», коли лісові ділянки Вільхівського лісу діти очищали від сміття.
Ця операції «Чистий ліс» - не одноразова й епізодична, будемо повторювати її й цим літом. Допоможемо висадитись десанту школярів. Можливо затію підтримають і дорослі.
квітня 12, 2018
0 коммент.:
Дописати коментар