Чому в Україні лісова сертифікація не працює «на повну»?

2 жовтня 2018

FSC (Лісова опікунська рада) – неурядова, некомерційна членська організація, яка була заснована в 1993 році групою екологічних організацій, лісових компаній, трейдерів та лісових профспілок. Первинною метою створення був захист тропічних лісів від інтенсивних вирубок. Зараз стандарт ведення лісового господарства FSC широко поширений по всьому світу. Наявність сертифікату FSC дозволяє реалізовувати деревину та вироби з неї на європейських та американських ринках.

В Україні, за даними ДАЛРУ, сертифіковано наразі 3,92 млн га лісів. А темпи зростання площ сертифікованих лісів – одні з найбільших в Європі. Проте, як показує аналіз ЕПЛ, кількість – далеко не означає якість. І навіть ті лісгоспи, які сертифіковані протягом багатьох років, не завжди демонструють дотримання букви та духу стандартну.

Стандарти ведення лісового господарства

Сертифікат відповідності ведення лісового господарства стандарту FSC уповноважені видавати спеціалізовані аудиторські фірми, які мають відповідні ліцензії. Наразі в Україні працює три таких компанії – НЕПКон, SGS та «Легалліс». Ще є офіційне представництво FSC в Україні, яке здійснює загальну координації, супровід, просування лісової сертифікації, проте не здійснює безпосередньо аудиторський контроль.

Національний стандарт ведення лісового господарства наразі знаходиться на стадії затвердження, і при проведенні аудиту аудитори користуються власними стандартами. Наприклад, зі стандартом НЕПКона можна ознайомитись за посиланням https://www.nepcon.org/library/standard/fsc-forest-management/nepcon-interim-standard-ukraine-UKR.

Відмінності між стандартами, з точку зору звичайного активіста, є несуттєвими, бо всі вони засновані на основних принципах FSC:

• Принцип № 1: Відповідність законодавству: підприємство повинно виконувати всі застосовні закони, нормативні документи і ратифіковані країною міжнародні угоди, конвенції і договори;
• Принцип № 2: Права працівників та умови зайнятості: підприємство повинно підтримувати або підвищувати соціально-економічний добробут працівників;
• Принцип № 3: Права корінних народів: підприємство повинно виявляти і дотримуватися законних і традиційних прав власності, користування і керування землями, територіями і ресурсами, що піддаються впливу в результаті господарської діяльності;
• Принцип №4: Відносини з місцевим населенням: підприємство повинно сприяти підтриманню або підвищенню соціально-економічного добробуту місцевих громад;
• Принцип №5: Використання лісу: підприємство повинно ефективно використовувати всі види чисельних продуктів і послуг на території підприємства з метою збереження або підвищення довготермінової економічної життєздатності та отримання широкого спектра екологічних і соціальних вигод;
• Принцип № 6: Цінності довкілля та впливи на них: підприємство повинно підтримувати, зберігати та/або відновлювати екосистемні послуги та цінності довкілля на території підприємства, а також повинно уникати негативного впливу на довкілля, компенсувати або пом’якшувати такий вплив;
• Принцип № 7: Планування ведення господарства: підприємство повинно мати план ведення господарства, узгоджений з його стратегією та цілями і такий, що відповідає масштабу, інтенсивності та ризикам його господарської діяльності;
• Принцип № 8: Моніторинг та оцінювання: підприємство повинно демонструвати, що прогрес у досягненні цілей ведення господарства, вплив господарської діяльності та стан території підприємства відстежуються в процесі моніторингу та оцінюються відповідно до масштабу, інтенсивності та ризику з метою виконання адаптивного ведення господарства;
• Принцип № 9: Особливі для збереження цінності: підприємство повинно зберігати та/або збільшувати особливі для збереження цінності на території підприємства шляхом застосування застережного підходу;
• Принцип №10: Виконання господарської діяльності: види господарської діяльності, що провадяться підприємством на власній території, повинні відбиратися та виконуватися у відповідності з економічними, екологічними і соціальними стратегіями і цілями підприємства, а також і з Принципами та Критеріями FSC.

У теорії сертифіковані лісгоспи повинні дотримуватися сурових вимог стандарту – охороняти рідкісні види рослин та тварин, виділяти особливо цінні захисні лісові ділянки з обмеженим режимом господарювання, 5 % території лісгоспу лишати в статусі репрезентативних ділянок і не проводити там жодних рубок, лишати на суцільних зрубах певну кількість дерев в якості насінників та осередків біорізноманіття, будувати містки через водотоки під час вивозу деревини з ділянки і в жодному разі не трелювати водотоками.

Серед інших вимог є, наприклад, наявність належним чином оформленої земельної документації, дотримання національного законодавства, щорічна підготовка звіту з ОВНС ((оцінки впливу на навколишнє природне середовище), відкритість для громадськості тощо. І навіть зобов’язання контролювати, аби лісорубні бригади працювали в касках та жилетах і не лишали за собою в лісі сміття!

На жаль, на практиці часто буває зовсім інше. Є лісгоспи, які сумлінно дотримуються більшості вимог стандарту. Але, як показує аналіз ЕПЛ, є інші приклади, коли лісгоспи виконують вимоги лише формально, а аудитори не звертають увагу на очевидні порушення.

Практика

Типовими невідповідностями вимогам стандарту FSC в Україні, на думку ЕПЛ, є такі:

1. Порушення національного законодавства:

1. більшість сертифікованих лісгоспів просто ігнорують запити та звернення, направлені звичайними громадянами електронною поштою, хоча такий спосіб листування дозволений українським законодавством;
2. всупереч вимогам Лісового кодексу лісгоспи не погоджують з Мінприроди матеріали безперервного лісовпорядкування;
3. ігнорування вимоги Закону України «Про охорону тваринного світу», проводячи санітарні рубки в «сезон тиші»;
4. проведення рубок без оформлення необхідних документів (лімітів) та на ділянках, де такі рубки заборонені.

2. Незалучення реальних зацікавлених сторін до процедури сертифікації. Зазвичай, аудитори обмежуються розсилками новин про аудити на електронну пошту провідних НУО та публікацією на сайті FSC Ukraine. До місцевих зацікавлених сторін – департаментів екології ОДА, місцевих вищих навчальних закладів, установ ПЗФ – зазвичай навіть не звертаються. І, відповідно, ці установи навіть не здогадуються про проведення сертифікації! Внаслідок цього репрезентативні ділянки та ділянки ОЦЗЛ (особливо цінні для збереження ліси) виділяються неякісно, а ідентифікація рідкісних видів не проводиться в достатньому ступені.
3. Відсутність залучення фахівців-біологів до процесу сертифікації. І як наслідок – перелік рідкісних видів на території лісгоспі та звіти ОВНС зазвичай пишуть самі лісівники. На практиці це означає відсутність проведення ідентифікації охоронюваних видів, без чого неможливо говорити про «стале» або «відповідальне» ведення лісового господарства. Самі ж звіти готують лише формально, які містять купу помилок та описок. Наприклад, окремі сертифіковані лісгоспи охороняють бобра, борсука, конвалію і навіть сосну Веймута як «червонокнижні види». Інколи в звітах фігурують міфічні тварини («сірий лелека»), а до ключових біотопів відносять «ділянки з рослинним угрупуванням» та «ділянки, що відрізняються по умовах зволоження», що є маячнею з точки зору біології.
4. Трелювання водотоками та рубки на перезволожених ділянках у «мокрий» період року.
5. Рідкісні види, які підлягають охороні, зазвичай ідентифікуються тільки в неексплуатаційних лісах і не ідентифікуються в експлуатаційних лісах, аби не вводити нових охоронних зон та не зменшувати, відповідно, обсяг рубок.
6. До репрезентативних ділянок заносять переважно існуючі ПЗФ, а не ділянки, які повинні вносити відповідно до вимог стандарту. А в самих репрезентативних ділянках (в тому числі і в листяних лісах) проводять санітарні рубки високої інтенсивності, порушуючи тим самим природний процес розвитку лісу та нівелюючи саму ідею репрезентативних ділянок.
7. Не завжди лишають на суцільних зрубах дерева в якості насінників та осередків біорізноманіття. Іноді такі дерева лишають формально – тобто лише ті, які непотрібні лісгоспу з економічної точки зору.
8. Активно вводять інтродуценти. Наприклад, сертифіковані лісгоспи Черкащини масово садять чорний горіх на місці вирубаних корінних дубово-ясеневих лісів.
9. Не проводиться боротьба з агресивними інвазійними видами (клен ясенелистий, червоний дуб).
10. Блокуються перевірки активістів та громадських організацій.
11. Немає впроваджених сучасних технологічних підходів до проведення рубок. Для прикладу, критерій 5.3 Тимчасових стандартів компанії NEPCon передбачає що, «застосовувані технології лісозаготівлі повинні дозволяти уникати пошкодження деревини, що заготовлюється, і дерев, що залишаються». В реальності канатні установки лишаються рідкістю, і лісозаготівля проводиться застарілою технікою, аби дешевше. І як наслідок – масштабне пошкодження під час проведення рубок грунту та дерев, що залишаються.

Ну а робота бригад в касках і незасмічення лісу бригадами після рубок викликає посмішку у тих, хто регулярно буває в лісі. Побачити лісоруба в касці – це велика вдача, а на місці рубки майже завжди лишаються порожні пляшки від води та паливно-мастильних матеріалів.

Аудитори

Загалом більшість цих порушень є очевидними, однак аудиторські компанії, які видають сертифікати, зазвичай їх просто не помічають. Причиною того може бути нездорова конкурентна ситуація, яка склалася в Україні. Застарілі підходи до господарювання у більшості лісгоспів аж ніяк не відповідають Стандарту FSC, а зміна таких підходів вимагає чимало сил та ресурсів. При цьому, сам процес сертифікації також не є безкоштовним – аудиторські компанії отримують за нього чималі гроші.

Відповідно, у ситуації, коли одна з аудиторських компаній, не бажаючи втрачати клієнтів, «демпінгує» і закриває очі на певні порушення – інші аналогічні компанії також вимушені бути більш лояльними, інакше жоден лісгосп не буде залучати їх до сертифікації.


Рубки в межах заповідного урочища «Цуманська Пуща», репрезентативні ділянки.


На думку аудиторів, це – нормальна ситуація

Передбачається, що така проблема має бути вирішеною Міжнародною акредитаційною службою (ASI) – незалежним органом, який може призупинити акредитацію аудиторської компанії у разі виявлення невідповідностей в її роботі.

На практиці ж пасивна роль громадськості, а також складні бюрократизовані процеси розгляду скарг роблять цей механізм майже нежиттєздатним. Для прикладу, скаргу ЕПЛ на невідповідність Волинського ОУЛМГ стандарту FSC спочатку 3 місяці розглядало українське представництво НЕПКон, а зараз, відповідно до процедури, розглядає центральний офіс НЕПКон в Єстонії. І лише після отримання відповіді від нього можна буде оскаржувати порушення стандарту в ASI.

Зауважимо, що на думку НЕПКона, ані порушення національного законодавства у вигляді проведення рубок у заповідному урочищі (за цим фактом ведеться кримінальне провадження, керівництво лісгоспу отримало підозру згідно зі статтею 246 Кримінального кодексу України), ані проведення рубок у репрезентативних ділянках суттєвими порушеннями не є.

З скаргою ЕПЛ на Волинське ОУЛМГ та з відповіддю НЕПКон можна ознайомитися за посиланням.

Окрім цього, більшість аудиторів – людей, які безпосередньо приймають участь у визначенні відповідності стандартам – є представниками лісової галузі. Майже всі – викладачі «лісових» ВНЗ. А аудиторські компанії дуже зрідка залучають біологів чи екологів, які могли б неупереджено дати висновок щодо природоохоронних аспектів сертифікації. Відповідно, аудити проводяться часто необ’єктивно, і аудитори виступають на боці «своїх», тобто лісівників, під час розгляду дискусійних питань.

У той же час, є і позитивні приклади. Наприклад компанія «Легалліс» постійно розміщує оголошення про аудити на своїй сторінці у ФБ і особисто звертається до представників природоохоронних НУО. А під час проведення сертифікації Середино-Будського лісового господарства для ідентифікації рідкісних видів рослин був найнятий професійний біолог.

Роль громадськості

Ще однією з причин низької якості сертифікації в Україні є і пасивність громадськості та зацікавлених сторін. Аби надсилати аргументовані зауваження та пропозиції в процесі сертифікації, необхідно вивчити стандарти сертифікації та знати, що в реальності відбувається на території лісгоспу. На це у більшості громадських активістів або не вистачає компетентності, або не вистачає часу. Набагато простіше піднімати «зраду» в соцмережах та ЗМІ, аніж вести офіційну переписку.

Замість висновків

FSC – хороший ринковий механізм екологізації лісового господарства, але в Україні працює поки що більше формально, і не виконує своїх функцій. Причиною цього є і неякісна робота окремих аудиторських компаній, і недостатня участь громадськості в процесі лісової сертифікації.

Наразі ЕПЛ збирає базу репрезентативних ділянок в усіх сертифікованих лісогосподарських підприємствах України та проводить роз’яснювальну роботу щодо участі в процесі сертифікації для науковців та представників громадськості.+

За додатковою інформацією звертайтеся:
Петро Тєстов, аналітик ЕПЛ

http://epl.org.ua/announces/chomu-v-ukrayini-lisova-sertyfikatsiya-ne-pratsyuye-na-povnu/