Чи може захист довкілля набути екстремістських форм
26 січня вранці на території одного з будівельних майданчиків у Київській області спалахнула пожежа. Невідомі підпалили екскаватор. На щастя, ніхто не постраждав, а пожежники вчасно загасили техніку, що палала. Того самого дня на одному з Telegram-каналів, пов’язаних із ліворадикальним рухом, з’явилася заява, у якій невідома група «Нова молодь» брала на себе відповідальність за підпал. У заяві зазначалося, що він був відповіддю на забудову частини Голосіївського парку. «Ми нищитимемо ваше майно і майно таких, як ви. Адже ви розумієте тільки мову сили й вогню. То ви й такі покидьки, як ви, відчуєте цю мову на собі сповна», — ідеться в прокламації «Нової молоді».
Підпали будівельної техніки в столиці раніше вже траплялися. Як правило, такі радикальні дії були або справою рук конкурентів, або ж реакцією на будівництво з боку місцевих мешканців та активістів. Але, як свідчить наведений вище приклад та досвід Європи, поволі радикалізується і природозахисний рух. В ім’я збереження планети перекриваються дороги, зриваються зустрічі, підпалюється техніка тощо. У гаслах активістів дедалі менше закликів до закону та порядку, дедалі більше — до революції та повалення влади. З огляду на поширення цього руху, залучення до нього нових, агресивніших і налаштованих на дії груп суспільства ми активніше наближаємося до появи спадкоємців добре відомих організацій, які заради захисту тварин і планети не гребували тероризмом.
Підпали будівельної техніки в столиці раніше вже траплялися. Як правило, такі радикальні дії були або справою рук конкурентів, або ж реакцією на будівництво з боку місцевих мешканців та активістів. Але, як свідчить наведений вище приклад та досвід Європи, поволі радикалізується і природозахисний рух. В ім’я збереження планети перекриваються дороги, зриваються зустрічі, підпалюється техніка тощо. У гаслах активістів дедалі менше закликів до закону та порядку, дедалі більше — до революції та повалення влади. З огляду на поширення цього руху, залучення до нього нових, агресивніших і налаштованих на дії груп суспільства ми активніше наближаємося до появи спадкоємців добре відомих організацій, які заради захисту тварин і планети не гребували тероризмом.
Привид, що бродить Європою
18 січня в Брюсселі було заарештовано 185 екоактивістів, які намагалися зірвати автомобільне шоу. Учасники акції облили машини червоною фарбою, заблокували вхід на захід, гучно скандували звинувачення на адресу організаторів та автовиробників. Метою акції, за словами її організаторів, було привернути увагу «до брехні, яку далі продають виробники автомобілів для збільшення своїх прибутків, чинячи руйнівний вплив на навколишнє середовище». Хоча заарештованих поліція майже відразу відпустила, організатори пообіцяли продовжити боротьбу проти «салонів брехні», як вони назвали автошоу. Такими погрозами не слід нехтувати, бо, як свідчить досвід останніх двох років, дії захисників екології стають дедалі масштабнішими й радикальнішими.
Читайте також: Вирішення екопроблем у регіонах: усе в руках громад?
Так, у листопаді 2018-го в Лондоні кілька тисяч протестувальників заблокували рух на п’яти мостах через Темзу, паралізувавши весь центр міста. Завданням цієї гучної акції було привернути увагу до проблем вимирання тварин та зміни клімату. Однак це був не звичайний протест, організатори мали за мету завдати якомога більших економічних збитків уряду та змусити владу піти на переговори й оголосити про надзвичайний екологічний стан у країні. За організацією протесту стояв екологічний активіст зі стажем Роджер Галлам. Він та кілька його прихильників започаткували громадянський рух «Повстання проти вимирання» (Extinction Rebellion), метою якого був тиск на уряди країн світу для оголошення ними кліматичного та екологічного надзвичайного стану й невідкладних дій щодо його виправлення.
Сам ідеолог руху ставить вищі вимоги. У своїй книжці «Здоровий глузд для XXI століття» Галлам відверто пише про те, що вирішити проблему глобального екологічного забруднення може лише революція, повалення корумпованого політичного класу до того, поки він не знищив людство. Він переконує, що підвищення температури навіть на 5°C змінить екосистему настільки, що вона здатна буде забезпечити виживання лише для 1 млрд людей на планеті (старий добрий «золотий мільярд»), а інші 6–7 млрд загинуть. Масштаби цієї загрози апокаліптичні, а часу залишається мало, тому, на думку Галлама, діяти потрібно швидко й радикально. А головне — революційне повалення уряду та радикальні зміни мають відбутися без використання насилля.
СУМІШ СТРАХУ ТА ВІДЧУТТЯ МІСІЇ РОБЛЯТЬ ПРИХИЛЬНИКІВ «ПОВСТАННЯ ПРОТИ ВИМИРАННЯ» НЕЧУТЛИВИМИ ДО КРИТИКИ ТА ГЛУХИМИ ДО АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ДУМКИ. КОЖЕН НЕЗГОДНИЙ СПРИЙМАЄТЬСЯ АБО ЯК НЕВІГЛАС, ЩО НЕ УСВІДОМЛЮЄ МАСШТАБІВ ЗАГРОЗИ, АБО Ж ЯК АГЕНТ ВОРОГА — УРЯДУ ТА КОРПОРАЦІЙ
Попри масштабність та невідворотність загрози, ідеологи «Повстання проти вимирання» у своїй пропаганді постійно наголошують на тому, що рух не використовує насильницькі методи боротьби, обмежуючись акціями громадянської непокори, саботажем та адвокаційними кампаніями. Нічого дивного тут немає, бо згідно з чинним у Великій Британії антитерористичним законодавством (Terrorism Act 2006) тільки-но мова заходить про використання чи хоча б загрозу використання насилля для впливу на уряд заради просування власної політичної, релігійної чи ідеологічної мети, це вважається тероризмом, а організація, яка сповідує це, терористичною. А отже, реакція правоохоронців буде відповідною. Тим більше що, як показав приклад із неонацистською організацією «Національна дія» (National Action), визнати організацію терористичною можна й без скоєння останньою гучних терактів.
Утім, попри позиціонування себе як ненасильницького, рух «повстанців проти вимирання» поступово стає радикальнішим. У вересні 2019 року групу активістів на чолі із самим Галламом було затримано під час підготовки атаки дронів на лондонський аеропорт Хітроу. Вони планували запустити кілька дронів на закриту територію аеропорту, щоб зірвати перельоти. Через місяць прихильники «Повстання проти вимирання» заблокували лондонське метро. Цього разу не обійшлося без насилля. Розлючені такою поведінкою «повстанців» мешканці Лондона силою розблокували потяг. Штовханина й стусани від місцевих спровокували палку дискусію всередині самого руху щодо доцільності таких акцій. Блокування призводять до насилля, а це поза правилами групи. Та чи може рух, який не має ні структури, ні лідера, ні навіть фіксованого членства, контролювати дії тих, хто вважає протести й гучні заяви недостатніми для «збереження життя 7 млрд людей»?
Так, у листопаді 2018-го в Лондоні кілька тисяч протестувальників заблокували рух на п’яти мостах через Темзу, паралізувавши весь центр міста. Завданням цієї гучної акції було привернути увагу до проблем вимирання тварин та зміни клімату. Однак це був не звичайний протест, організатори мали за мету завдати якомога більших економічних збитків уряду та змусити владу піти на переговори й оголосити про надзвичайний екологічний стан у країні. За організацією протесту стояв екологічний активіст зі стажем Роджер Галлам. Він та кілька його прихильників започаткували громадянський рух «Повстання проти вимирання» (Extinction Rebellion), метою якого був тиск на уряди країн світу для оголошення ними кліматичного та екологічного надзвичайного стану й невідкладних дій щодо його виправлення.
Сам ідеолог руху ставить вищі вимоги. У своїй книжці «Здоровий глузд для XXI століття» Галлам відверто пише про те, що вирішити проблему глобального екологічного забруднення може лише революція, повалення корумпованого політичного класу до того, поки він не знищив людство. Він переконує, що підвищення температури навіть на 5°C змінить екосистему настільки, що вона здатна буде забезпечити виживання лише для 1 млрд людей на планеті (старий добрий «золотий мільярд»), а інші 6–7 млрд загинуть. Масштаби цієї загрози апокаліптичні, а часу залишається мало, тому, на думку Галлама, діяти потрібно швидко й радикально. А головне — революційне повалення уряду та радикальні зміни мають відбутися без використання насилля.
СУМІШ СТРАХУ ТА ВІДЧУТТЯ МІСІЇ РОБЛЯТЬ ПРИХИЛЬНИКІВ «ПОВСТАННЯ ПРОТИ ВИМИРАННЯ» НЕЧУТЛИВИМИ ДО КРИТИКИ ТА ГЛУХИМИ ДО АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ДУМКИ. КОЖЕН НЕЗГОДНИЙ СПРИЙМАЄТЬСЯ АБО ЯК НЕВІГЛАС, ЩО НЕ УСВІДОМЛЮЄ МАСШТАБІВ ЗАГРОЗИ, АБО Ж ЯК АГЕНТ ВОРОГА — УРЯДУ ТА КОРПОРАЦІЙ
Попри масштабність та невідворотність загрози, ідеологи «Повстання проти вимирання» у своїй пропаганді постійно наголошують на тому, що рух не використовує насильницькі методи боротьби, обмежуючись акціями громадянської непокори, саботажем та адвокаційними кампаніями. Нічого дивного тут немає, бо згідно з чинним у Великій Британії антитерористичним законодавством (Terrorism Act 2006) тільки-но мова заходить про використання чи хоча б загрозу використання насилля для впливу на уряд заради просування власної політичної, релігійної чи ідеологічної мети, це вважається тероризмом, а організація, яка сповідує це, терористичною. А отже, реакція правоохоронців буде відповідною. Тим більше що, як показав приклад із неонацистською організацією «Національна дія» (National Action), визнати організацію терористичною можна й без скоєння останньою гучних терактів.
Утім, попри позиціонування себе як ненасильницького, рух «повстанців проти вимирання» поступово стає радикальнішим. У вересні 2019 року групу активістів на чолі із самим Галламом було затримано під час підготовки атаки дронів на лондонський аеропорт Хітроу. Вони планували запустити кілька дронів на закриту територію аеропорту, щоб зірвати перельоти. Через місяць прихильники «Повстання проти вимирання» заблокували лондонське метро. Цього разу не обійшлося без насилля. Розлючені такою поведінкою «повстанців» мешканці Лондона силою розблокували потяг. Штовханина й стусани від місцевих спровокували палку дискусію всередині самого руху щодо доцільності таких акцій. Блокування призводять до насилля, а це поза правилами групи. Та чи може рух, який не має ні структури, ні лідера, ні навіть фіксованого членства, контролювати дії тих, хто вважає протести й гучні заяви недостатніми для «збереження життя 7 млрд людей»?
Месіанство і страх
«Я наляканий впливом, який чинить руйнування клімату на здоров’я, безпеку та життя людей. І не бачу нікого, хто діє відповідно до тієї небезпеки, яка наближається». Так своє рішення приєднатися до руху «Повстання проти вимирання» пояснює один із героїв пропагандистського відео, опублікованого на офіційному YouTube-каналі «повстанців». Страх перед невідворотною глобальною катастрофою є одним із двох головних почуттів, які об’єднують разом дуже різних за походженням, культурою, віком і соціальним статусом людей на акціях «повстанців». Пожежі в Австралії, снігопади в Саудівській Аравії, рекордно тепла зима в Європі лише підживлюють відчуття приреченості планети та всього людства. Цей страх створює сприятливі умови для різних маніпуляцій, псевдонаукових теорій і параної. Однак сам лише страх — дуже ненадійна мотивація для рішучих дій. Потрібне ще відчуття власної місії, обраності, належності до чогось, що покликане врятувати планету. Усвідомлення того, що вже завтра більшість людства може загинути, а влада та «істеблішмент» тільки те й роблять, що набивають власні кишені надприбутками, мотивує до дії. Переконання, що ніхто, крім обраних «повстанців», не здатний виправити ситуацію, надихає на радикальні вчинки.
Читайте також: Екологія як фактор економічної війни
Суміш страху та відчуття місії роблять прихильників такого руху майже нечутливими до критики й альтернативних поглядів. Кожен незгодний сприймається або як невіглас, що не усвідомлює масштабів загрози, або ж як агент ворога — уряду та корпорацій. Якщо з першими ще можна спробувати поспілкуватися, то з другими може бути лише війна. Стратегію в цій війні прихильники «Повстання проти вимирання» обрали так званий екотаж, або саботаж заради захисту природи. Інша назва — «манківренчинг» (monkeywrenching), що походить від фрази «monkey wrench», або «розвідний ключ». Уперше про цю стратегію заговорили після публікації книжки екоактивіста Едварда Еббі «Банда гайкового ключа» у 1975-му. У ній Еббі розповів вигадану історію боротьби групи мешканців Південного Заходу США проти промислової забудови регіону.
Вигадана історія четвірки, яка планувала підірвати величезну греблю Глен-Каньйону, виявилася такою популярною, що її перенесли в реальне життя. Стратегія «манківренчингу» полягає в ненасильницьких, але радикальних діях, актах громадської непокори та саботажу. Структурованіше й практичніше вона описана в іншій книжці — «Екозахист: польовий гайд із манківренчингу», де наведені ключові ознаки правильного застосування цієї методики. Акція «екотажників» має бути ненасильницькою, не загрожувати жодній живій істоті, бути веселою, бажано індивідуальною, без залучення широкого кола людей, чітко спланованою та цілеспрямованою. Прикладами «манківренчингу» можуть бути перекриття доріг, блокування руху, пошкодження символічних об’єктів інфраструктури. Такі акції завжди публічні та яскраві, бо від цього залежить, чи будуть вони висвітлені в ЗМІ та чи помітить їх уряд. Попри свою радикальність, дії таких рухів, як «Повстання проти вимирання», зазвичай не призводять до жертв. Однак, як показує історія екологічного активізму, те, що починається як ненасильницький спротив, дуже легко перетворюється на тероризм.
Від протестів до підривів
Далекого 1980 року в США на хвилі кампаній проти вирубки лісів екологічний активіст Девід Форман створив рух із яскравою назвою «Земля передусім!». Його члени спершу займалися тим, що влаштовували гучні адвокаційні кампанії на підтримку збереження природи. Активісти писали листи до влади з вимогами, проводили зустрічі та обговорення, збирали мітинги, концерти, навіть заснували власний фонд для фінансування досліджень у сфері захисту природи. Однак влада особливо не переймалася цим: куди більше її турбував економічний розвиток країни, що намагалася оговтатися від нафтової кризи 1970-х. Поступово в середовищі руху виділилася радикальна група, яка вважала писання листів і продукування гучних заяв марною справою. Радикали хотіли рішучих дій.
Усе почалося з шипування дерев — засобу, який унеможливлював вирубку лісу без ризику для здоров’я самого лісоруба. Але й цього здалося замало. У червні 1986 року, поки світ намагався усвідомити наслідки Чорнобиля, група невідомих атакувала електромережі, які живили найбільшу атомну станцію США в Пало-Верде. Нападникам вдалося на певний час пошкодити три з чотирьох електромереж, які забезпечували систему захисту станції. Сама станція не постраждала, але факт нападу перелякав владу не на жарт. Газети писали про це як про нечувану загрозу, ФБР пропонувало винагороду за нападників, галас та увага преси зробили свою справу: атаки на атомні станції продовжилися.
Крім цього, радикали постійно поповнювали свій методологічний арсенал. Вони підсипали пісок у баки з пальним та мастилом для цивільних гвинтокрилів і бульдозерів, шипували дерева, натягували дріт на трасах, де відбувалися перегони на мотоциклах. У Великій Британії, США та Канаді зростала кількість активістів, які не бачили іншого виходу, крім акцій прямої дії. Усі вони збиралися під спільною назвою «Фронт визволення Землі». За даними Глобальної бази даних тероризму, із 1995-го по 2015-й члени цієї організації скоїли 73 теракти переважно в США, Канаді та Мексиці. Своїми цілями нападники обирали підприємства, магазини, будинки та автомобілі, які належали тим, хто, на їхню думку, знищував планету. Одним із наймасштабніших нападів, організованих «Фронтом визволення Землі», був підпал у серпні 2003 року цілого житлового комплексу на 200 квартир у Сан-Дієго загальною вартістю $50 млн. До того ж члени організації активно використовували для своїх акцій вибухівку. І хоча єдиним, хто дістав поранення за роки боротьби, був один із «фронтовиків», який 2011-го в Чилі незграбно підірвав відділення місцевого банку, все ж таки небезпека від такої «природозахисної діяльності» невпинно зростала. Дров до багаття підкладала активність інших «захисників природи» — членів «Фронту визволення тварин».
Читайте також: Зелені політтехнології
Історія цієї організації дуже схожа на попередню. Поставши як мирний ненасильницький рух проти полювання на тварин, вона пройшла етапи розколів і радикалізації. Врешті-решт найрішучіші створили загони «Міліції захисту прав тварин», які стали використовувати вибухівку для боротьби за права «братів наших менших». На рахунку цих «фронтовиків» та «міліціонерів» 104 теракти за період із 1982 по 2016 рік. Серед них підриви, підпали, напади. Наприклад, у 2001-му «захисники тварин» намагалися підірвати рибну крамницю в Кардіффі (Уельс). Тоді син власника відкрив пакунок із саморобною вибухівкою, нашпигованою цвяхами, але, на щастя, ніхто не постраждав. За день до цього в графстві Суррей, що неподалік Лондона, саморобною бомбою «зоозахисники» підірвали автомобіль колишнього лікаря, якого активісти звинувачували в знущаннях над тваринами.
Того ж таки року шестеро «фронтовиків» заклали вибухові пристрої на основі бензину на кінному заводі в Каліфорнії. У результаті пожежею було знищено майна на $200 тис. Така активність призвела до того, що вже у 2005-му ФБР визнало «фронтовиків» найбільшою внутрішньою загрозою для громадян США. Вони за цим показником обійшли і праворадикалів, і джихадистів. За підрахунками ФБР, протягом 15 років активісти «Фронту визволення Землі» та «Фронту визволення тварин» скоїли 1200 нападів, пошкодивши та знищивши майна на $110 млн. Щоправда, обійшлося без людських жертв. У 2006-му було навіть ухвалено спеціальний документ — закон про тероризм на тваринницьких підприємствах, який визначав будь-які напади на власність, пов’язану з використанням тварин, як терор. Проти «захисників природи» стали боротися як проти терористів із використанням відповідних методів і засобів.
Екотерористи?
Попри всю бурхливу історію попередників, сучасний рух «Повстання проти вимирання» важко зарахувати до терористів. Принаймні поки що. Медіа та спікери, пов’язані з «повстанцями», позиціонують їхній виступ як ненасильницький, громадянський і цілком законний. Однак, як показує досвід минулого, коли рух просякнутий вибухонебезпечною сумішшю страху та месіанства, замішаною на революційній риториці, ненависті до чинної політичної системи й радикальних закликах, до використання вибухівки та підпалів зовсім недалеко. Можна передбачити, що з поширенням популярності «повстанців» зростатиме їхня самовпевненість, а відповідно й вимоги до влади. Влада, своєю чергою, знову обмежиться гучними заявами, обіцянками та новими багаторічними планами. Швидких і кардинальних змін у напрямку врятування планети не буде, що змусить найрадикальнішу частину руху шукати інші, дієвіші, на їхню думку, методи. Зупинити цей процес поміркованим «повстанцям» не вдасться через децентралізовану природу самого руху. Що буде далі, відомо з історії минулих рухів. До речі, влада Великої Британії вже готується до такого сценарію. Нещодавно контртерористичний підрозділ поліції Сполученого Королівства включив рух «Повстання проти вимирання» до переліку організацій, які повинні бути під особливим наглядом правоохоронців. Відтепер кожен державний службовець у країні, вчитель, лікар і соціальний працівник зобов’язаний інформувати про тих, хто висловлює погляди та ідеї «повстанців». Фактично членів руху прирівняли до неонацистів із «Національної дії» та джихадистів із мережі «Аль-Мухаджірун». Такий крок поліції викликав бурхливу протестну реакцію з боку прихильників «повстанців». І хоча керівництво підрозділу пообіцяло виправити «помилку», сам цей факт свідчить про те, що британська поліція добре розуміє, куди розвиватиметься рух за збереження планети та захист прав тварин.
0 коммент.:
Дописати коментар