© Демократичні ініціативиОприлюднені "плівки Гончарука" стали нагодою до розмови президента з прем'єр-міністром. Ніби ненароком президент згадав про "необхідність розглянути можливість" розділення об'єднаних доти міністерств, у тому числі Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
"Нарешті!" — подумали ветерани, які з самого початку виступали проти об'єднання новоствореного Міністерства у справах ветеранів і "давно створеного" Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. На зустрічі з прем'єром у вересні 2019 року їм теж обіцяли це розділення. Ветерани чекали, що увага міністерства знову буде сконцентрована виключно на їхніх проблемах.
"Що ж буде далі з нами?" — подумали переселенці, яким упродовж функціонування об'єднаного міністерства приділялося майже 80% робочого часу команди, бо проблем було багато — вони нагромадилися в період недостатньої ефективності колишнього МінТОТ. Та й політика держави щодо переселенців і окупованих територій потребувала найшвидшого перегляду і переходу від практики "гасіння пожеж" до впровадження так званих тривалих рішень.
Мабуть, полегшено зітхнула пані міністр. Вона прийшла на посаду за підтримки ветеранської спільноти, оголосивши метою своєї роботи вирішення їхніх проблем. Кількість бенефіціарів мала становити приблизно 400 тисяч осіб із сім'ями. Однак склалося трохи інакше. До групи звичних бенефіціарів, чиї проблеми й потреби були вивчені за роки роботи з ними, додалася група чисельністю понад чотири мільйони осіб — переселенців і жителів тимчасово окупованих територій. Осіб, які часто мають інші погляди, прагнення й інтереси. Інколи ці погляди, сформовані під впливом інформаційного поля, створеного окупантом, суперечать національним інтересам України та цінностям міністра. До того ж між групами бенефіціарів міністерства панували, м'яко кажучи, неприязні стосунки. Досить часто ветерани називали переселенців не вартими допомоги держави. На їхню думку, вони мали залишитися й захищати малу батьківщину, а не переїздити через війну. Щодо жителів окупованих територій — думки трапляються ще негативніші.
Об'єднання було викликом для команди міністерства: до вирішення проблем ветеранів додалися проблеми, яких не змогли вирішити в рамках окремого міністерства раніше. Це дуже великий пласт роботи, що потребував злагоджених зусиль багатьох органів влади і за обсягом не міг вміститися в одному міністерстві, поряд із ветеранськими проблемами. Беручи до уваги штатну неукомплектованість, ефективна робота на всіх напрямах розцінювалася як щось фантастичне .
Лише невелика кількість людей з активної громадськості побачила в об'єднанні можливості. По-перше, склеїти суспільство, розділене війною. По-друге, вирішити суперечки всередині українських громад, продиктовані стереотипами й упередженням ветеранів щодо переселенців та переселенців — щодо ветеранів і військових. Усі ті потенційні конфлікти, які можуть бути використані ворогом у гібридній війні проти України. І хто як не ветеранське міністерство міг дати відсіч таким гібридним атакам. Однак це трохи ідеалізовані плани розбудови миру. Як кажуть розумні люди, можна довго мирити у громаді переселенців, ветеранів і звичайних людей, проводячи спільні культурні, освітні заходи, але це примирення триватиме до прибуття з фронту наступного загиблого, який жив у цій громаді.
У кожному разі, рішення про розділення можна вважати прийнятим. Уже не ставиться питання про дискусію, чи є це рішення правильним, необхідним та ефективним. На черзі питання інші: хто буде новим міністром, у які терміни відбудеться розділення, і чи забудуть про переселенців та окуповані території на час до розділення?
Стосовно персони нового міністра — остаточного рішення поки що немає. Терміни розділення міністерства визначені як такі, що становитимуть від чотирьох до шести місяців. Питання в тому, чи не відкладуться на цей час потреби переселенців і окупованих територій. За планами самого міністерства, робота з ними активно триватиме. Сформована команда, бачення політики залишаться в уже наїждженій колії. Зокрема, той час від початку об'єднання, що був витрачений на аналіз проблем, проведення аудиту реалізації компетенцій колишнього МінТОТ, — має вилитися в рішення, реалізовані при передачі повноважень новому міністру.
Що саме важливо було б зберегти для передачі новому міністерству?
Бачення того, що не можна займатися виключно гуманітарною підтримкою Донбасу і ситуативно реагувати на проблеми, які виникають через окупацію. Час від початку війни і політика ворога вказують на досить низькі шанси швидкої деокупації, відповідно потрібні системні рішення щодо інтеграції переселенців у громади. Можливо, і для таких рішень пізно: хто зміг — самостійно влаштувався на новому місці, знайшов роботу й житло, інші — повернулись у залишені домівки, незважаючи на окупацію та загрози.
Варто втримати розуміння того, що робити з визначеною законодавством необхідністю для внутрішньо переміщеної особи реєструватися. Ця необхідність зумовлена зовсім не тим, що ВПО — статус, який дає права на певні привілеї. Швидше, тим, що велику кількість соціальних послуг і допомог держави, звичних для українців, неможливо отримати без довідки переселенця. Наприклад, якщо ти пенсіонер, що виїхав із тимчасово окупованих територій, то пенсію можеш отримати виключно після реєстрації як внутрішньо переміщена особа. Навіть якщо ти зміг купити квартиру, то не можеш у ній зареєструватися, бо втратиш довідку і, відповідно, можливість отримувати свою пенсію. Таке собі неузгодження оголошеної політики інтеграції з реальними діями. Раніше Мінветеранів визначило, що результатом ефективності його роботи з переселенцями буде зменшення їх кількості через інтеграцію в громади: люди стають звичайними громадянами й урівнюються з ними у правах та можливостях. Слід сподіватися на збереження такого бачення.
Питання політики щодо окупованих територій залишається відкритим. Незважаючи на те, що одним із основних завдань попереднього міністерства було формування цієї політики, ми її так і не побачили. Вже в новій Програмі діяльності Кабінету міністрів України визначено ціль — культурна реінтеграція жителів окупованих територій і переселенців. Чи дочекаємось у терміни до розділення від Мінветеранів політики щодо окупованих територій — невідомо.
Важливо було б зберегти порядок роботи з визволеними військовополоненими та цивільними заручниками. Злагоджена робота, яку провело Мінветеранів, цього разу не стала предметом публічного висвітлення. Однак це лише здається, що все було легко: зустріли, розподілили по лікарнях, зібрали потреби, допомогли з документами, домовилися про безкоштовні стоматологічні послуги, відправили в реабілітаційні установи, зібрали заяви на матеріальну допомогу, допомагають шукати варіанти розселення з роботою. У цьому випадку залишається судити лише з порівняно малої кількості скарг та критики.
У контексті цього, не можна не згадати рішення, що було прийняте відносно недавно: про створення Національного центру документування порушень прав і свобод людини на тимчасово окупованій території України. Тільки вузьке коло спеціалістів із неурядового сектора, які займалися документуванням злочинів проти людяності та військових злочинів, розуміють важливість зазначеного рішення. Воно означає систематизацію даних щодо всіх порушень, вчинених стосовно українців, їх аналіз і передачу національним та міжнародним інституціям. А також керівництву країни для прийняття політичних рішень. Це захід рівня протидії інформаційній агресії.
Треба сподіватися, що набрані темпи роботи збережуться найближчими місяцями і що до нового міністерства, яке вже називають Міністерством реінтеграції, перейде не тільки бачення, а й налагоджена робота за всіма вибудуваними компетенціями. І, більше того, Міністерство реінтеграції поділятиме політичне бачення нинішньої команди. У кожному разі, Програма дій Кабміну до цього спонукає.
4 лютого, 21:01
0 коммент.:
Дописати коментар