За словами заступника очільника міністерства та самого прем’єр-міністра, державний сектор економіки України в особі 3406 державних підприємств «..стікає кров’ю..», тобто працює вкрай неефективно, зокрема, лише у 2016 році завдав країні 87 млрд. збитків. Відтак, державний сегмент має готуватись до масштабних скорочень, приватизації, змін підходів управління та інших кардинальних змін, декларованою метою яких буде значне скорочення державної частки економіки. Традиційно наголошено, що такі кроки мають бути здійснені на засадах публічності, конкуренції, прозорості та, звісно неможливості зловживань.
Відмітимо, що звістка про майбутню передачу всіх лісгоспів сфери управління Держлісагентства привела в ступор не тільки працівників лісової галузі, але й всіх тих, хто останні роки брав участь у різноманітних робочих групах із реформування лісового господарства, експертів, громадськість. Тільки за останні три роки проведено десятки круглих столів, засідань, нарад, здійснений експертний аналіз ефективності лісового сектору, вивчався міжнародний досвід, визначались різні моделі управління галуззю, котрі жваво обговорювались на різних рівнях. Цікаво, що варіант масштабної концесії українських лісів навіть не обговорювався ані владою, ані експертними середовищем. Проте, здається, Мінекономіки вирішило не «заморочуватись» із залученням всіх зацікавлених сторін, та одноосібно розв’язало цей «гордієв вузол», постановивши: всі лісгоспи (та, очевидно – ліси) повинні із часом передані під управління приватному капіталу. Ситуація дещо нагадує старий анекдот про партизан та німців, які відчайдушно, почергово воювали за лісовий кодон, але потім прийшов сердитий лісник та всіх розігнав.
Відтак, концесія лісгоспів (та, очевидно лісів), за задумом аналітиків Мінекономіки має стати основною формою лісокористування в України. Логічно припустити, що таким чином значно зросте ефективність лісової галузі, вирішиться ціла низка економічних проблем, знизиться корупція та в цілому для українських лісів відбудуться позитивні зміни.
Для того щоб розібратись у такій пропозиції, опустимо іронію, слід роз’яснити суть самого поняття «концесії» загалом, та лісових концесій – зокрема.
Концесія – це відступлення державою або територіальною громадою на певний строк своїх майнових прав або прав на окремі види господарської діяльності недержавним іноземним або вітчизняним компаніям на певних умовах. Концесія оформлюється обов’язково у формі письмового договору, де однією стороною виступає концедент (держава, за дорученням якої виступає певний орган або державна компанія) та концесіонер (компанія недержавної форми власності, яка отримує від концедента відповідні активи, права на ведення господарської діяльності). Концесію можна назвати специфічним різновидом довготривалої, масштабної, а тому значної дорожчої оренди, об’єктом якої слугує не тільки майно, але й права на здійснення у певній галузі. Крім того, концесію відрізняє від оренди обов’язковість (здебільшого) внесення концесіонером інвестицій в тій чи іншій формі в отримані державні активи. Підкреслимо, що до концесіонера не переходить право власності на державне або комунальне майно. Держава не втручається у господарську діяльність концесіонера, а має здійснювати суворий контроль за виконанням договірних умов.
За своїм змістом концесійні угоди можуть різнитись в залежності від передачі концесіонеру права на виготовлену продукцію чи виконані роботи (за повним концесійним договором останньому передається повне право за вироблений ним товар), або договори про розподіл продукції (отримана продукція ділиться між державою та концесіонером у певних долях). Описаний формат угод є неповним, і може відрізнятись. Приміром, в міжнародній практиці «концесійно» відбудовані дороги можуть передаватись в управління (користування та володіння) концесіонеру безстроково або на певний строк, так і можуть одразу передані державі, яка потім знову може передати їх концесіонеру.
Інтерес держави або територіальної громади на укладення концесійних угод в тому, що не маючи власних коштів, вони прагнуть здійснити за рахунок концесіонера комплекс заходів, що спрямований на поліпшення свого майна, проведення яких без приватного капіталу, банківських кредитів було б ускладнено. Теоретично, при цьому має підвищуватись ефективність використання державного/комунального майна, так як держава або громада знімає із себе тягар видатків на утримання цього майна, та же й очікує із нього отримати дохід. Концедент має вимагати від інвестора не тільки збереження майна, але і його поліпшення, зберігаючи при цьому свій контроль за стратегічними об’єктами та системами.
Інтерес приватного власника в тому, що йому цікаво отримати у тривале управління державні активи, як правило, на пільгових умовах концесійних платежів (у деякому сенсі він є аналогом орендної плати). Зрозуміло, що інвестуючи, будь-який підприємець має бути впевнений у поверненні вкладених коштів, тому обидві сторони мають несуть відповідальність за забезпечення мінімального рівня рентабельності об’єкта концесії (формувати тарифи на відповідному рівні, проводити пом’якшену податкову політику тощо).
В Україні концесії набули поширення приблизно в останні десять років, переважно у комунальній сфері. Так, місцеві громади у кількох областях передавали у концесії цілісні майнові комплекси комунальних підприємств водопостачання та централізованого опалення строків від 10 і більше років. Концесіонери за вказаними договорами, як правило зобов’язувались відповідно інвестиційних програм, вносити відповідні інвестиції у ремонт мереж, погашати кредиторську заборгованість, а також сплачувати витрати на ліквідації «попередників» – комунальних підприємств. Крім того, у договорах закріплювався обов’язок інвестора вносити місцевій громаді щорічний концесійний платіж. Досвід реалізації таких концесійних договорів досить різний: як позитивний так і негативний.
Варто у цьому зв’язку згадати існування спеціального законодавства щодо угод у сфері видобування корисних копалин, а саме Закону України «Про угоди про розподіл продукції». Зокрема, у 2012 році відповідне законодавство зазначало суттєвих змін у зв’язку із намірами Шелл та Шеврон укласти із Україною угоди про розподіл продукції щодо видобування сланцевого газу, поклади якого вважаться одними із найбільших в Європі. Однак у подальшому у обох транснаціональних корпорацій не склались відносини із урядами, а тому відмовились від співробітництва. Угоди про розподіл продукції та концесія схожі між собою, адже вони встановлюють договірні відносини між інвестором та державою, однак за угодами про розподіл продукції держава наймає інвестора в якості підрядчика для розробки надр, а право власності на видобуту сировину належить державі до моменту розподілу.
Правове регулювання концесійної діяльності в Україні
На врегулювання відносин концесії в Україні із 1999 року діє окремий закон. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про концесії» від 16.07.1999 року, концесія – це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Об’єкти, що можуть надаватись у концесію чітко визначені у ст. 3 цього ж Закону. Звертаю увагу, що серед наведеного в законі переліку немає лісового господарства чи майнових комплексів лісгоспів.
Згідно положень закону (ст.3), у разі якщо всі активи та зобов’язання підприємства, цілісний майновий комплекс якого передається у концесію, передано на баланс концесіонеру, таке підприємство підлягає припиненню шляхом ліквідації. Відповідне майно включається до балансу концесіонера, як таке, що передане у концесію, із особливим порядком нарахування амортизації.
Цікаво, що закон приписує, що у разі розташування об’єкта концесії на земельній ділянці державної власності, повноваження щодо розпорядження якою здійснює концесієдавець (приміром, Кабінет Міністрів України чи ОДА), така ділянка надається в оренду концесіонеру разом з об’єктом концесії на строк дії концесійного договору відповідно до Земельного кодексу України. Об’єкт концесії не підлягає приватизації на строк дії концесійного договору.
Передача об’єктів у концесію здійснюється за конкурсом у встановленій законом процедурі. Пропозиції щодо переліку конкретних об’єктів, які можуть надаватись у концесію, вносяться Урядом (стаття 6).
Концесійні договори укладаються в Україні на строк не менше 10 років та не більше 50 років. Законом передбачені істотні умови цього договору, серед яких визначаються: умови встановлення цін на виготовлені концесіонером товари, умови та обсяги поліпшення об’єкта концесії, страхування об’єкта, відповідальність за неналежне виконання зобов’язань, порядок внесення змін та розірвання договору, порядок та умови передачі права і зобов’язань, що випливають із концесійного договору. Права та обов’язки концесієдавця та концесіонера визначені законом (ст.17 -18) Типова форма договору концесії затверджена урядовою постановою №643 від 12.04.2000 року. В тому числі, договором мають передбачатись соціальні гарантії працевлаштування для основної частини працівників, які звільняються при ліквідації державного чи комунального підприємства.
Відповідно до ст. 20 Закону, передача об’єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об’єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної власності на ці об’єкти. Майно, створене на виконання умов концесійного договору, є об’єктом права державної чи комунальної власності. Майно, яке придбав концесіонер на виконання умов концесійного договору, належить йому на праві власності та може переходити у власність держави або територіальної громади після закінчення строку дії концесійного договору відповідно до умов, передбачених цим Законом та концесійним договором. Концесіонеру належить право власності на прибуток, отриманий від управління (експлуатації) об’єкта концесій, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов концесійного договору. Нарахування амортизації на наданий у концесію об’єкт здійснюється концесієдавцем чи уповноваженим ним органом. Про суму нарахованих амортизаційних відрахувань концесіонеру повідомляється щоквартально у встановлений договором концесії строк.
Методика розрахунку концесійних платежів визначена Постановою КМУ №639 від 12.04.2000 року. Такі платежі зараховуються відповідно до державного або місцевого бюджетів.
Підкреслимо, що згідно ст. 23 спеціального Закону, припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається в концесію, здійснюється шляхом його ліквідації. Право повного господарського відання на майно, що було закріплене за державним або комунальним підприємством та передається у концесію, припиняється. Працівникам державного або комунального підприємства, що припинило свою діяльність, забезпечуються соціально-правові гарантії, передбачені законодавством України для працівників, які звільняються у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці. Концесієдавець зобов’язаний при укладенні концесійного договору передбачити в умовах договору максимальне використання в концесійній діяльності працівників – громадян України, в тому числі і звільнених у зв’язку з ліквідацією державного або комунального підприємства, майно якого надано у концесію.
Вказана норма закону означає, що у разі передачі в концесію держлісгоспів, ці підприємства підлягають ліквідації, їх майнові комплекси залишаються у державній власності, а на приватного власника покладається загальний обов’язок наймати на роботу громадян України, в тому числі – звільнених працівників ліквідованого лісгоспу
Зауважу, що Закон України «Про концесії» не містить згадки про те, що об’єкти лісового господарства (цілісні майнові комплекси лісогосподарських підприємств чи власне сам природний ресурс – ліс) можуть надаватись у концесію. Це означає, що у разі передачі в концесії, для ведення лісового господарства цілісних майнових комплексів існуючих лісгоспів, потрібне внесення змін у законодавство, що врегульовує питання концесій.
Як відомо, в чинній редакції Лісового кодексу України немає згадки про таку організаційно-правову форму лісокористування як концесії. Оскільки для концесії в лісовому господарстві, крім передачі майнового комплексу (адмінбудівель лісгоспів, лісництв, нижніх складів, тощо) необхідна часткова передача в тій чи іншій формі функцій управління щодо головного об’єкта господарської діяльності лісового концесіонера – лісового фонду. Як саме, та в яких правових межах – гадати, зараз не варто, однак у разі запровадження концесійних договорів у лісовому господарстві однозначно слід вносити зміни у профільний кодекс. Наріжним каменем змін також стане питання суб’єкту права власності на заготовлену деревину. На сьогодні це право мають виключно постійні лісокористувачі, до яких земельним та лісовими кодексами відносяться виключно державні, комунальні лісогосподарські підприємства, та установи, організації, що мають спеціалізованих лісовий підрозділ. Тому «реформаторам» прийдеться вирішувати, хто буде мати право власності на лісопродукцію: держава, приватник чи має бути якась інша модель розподілу продукції ? Ще більш цікавим питання, котре має непокоїти деревообробний бізнес, буде встановлення механізмів продажу та ціноутворення на деревину, що заготовлена концесіонером. Згадані нормативні зміни є вкрай дискусійними.
До речі, для врегулювання відносин концесії у комунальній сфері, держава схвалила окремий Закон – «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів у сфері теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності».
Концесія у лісовому господарстві інших країн
Канада.
Найбільш відомою розвинутою країною, де ефективно працюють механізми концесії лісів є Канада, в якій понад 200 млн. га експлуатаційних лісів (із 440 млн. га. загальних площ) державної власності передані в концесійні договори. Одразу слід зауважити, що ця країна йшла по шляху концесії довгий час, поступово вирішуючи різні проблеми із укладення обсягу концесій, посягань корінних народів на державні ліси, складнощами масивного та складного лісового законодавства, що до того ж розрізнялось в залежності від провінцій, та навіть проявів корупції при передачі лісів.
В результаті канадські провінції вже тривалий час практикують передачу лісів в концесії за договорами строком від 40 до 50 років, які поновлюють кожні 5 – 10 років. Передача в концесії відбувається як за результатами конкурсів, так і у ході переговорних процедур. У більшості провінцій до складу концесійних платежів, що належать до оплати входять щорічні платежі, які визначаються із урахуванням площі ділянки («плата за володіння», або плати, що залежить від обсягу заготовленої деревини («попенна плата, або «роялті»).
У практиці канадського лісового господарства можна виділити два типу концесійних договорів: перший – договір між провінцією та приватним власником, який надає право на заготівлю конкретного виду лісових ресурсів на конкретній ділянці (договір лісокористування), другий – договір про проведення лісовідновних робіт та господарському управлінні лісовими ресурсами на конкретній ділянці (договір надання лісогосподарських послуг).
Якщо умовно порівнювати із українською підрядною практикою, де перший тип договору дещо схожий на договір на виконання лісосічних робіт (або робіт із лісовідновлення), який укладається директором лісгоспу із підрядниками, як правило, строком на місяць, або максимум – на рік. Із тією різницею, що оцінку запасів в Канаді проводить сам приватний власник, та він же має право власності на заготовлену деревину. Взамін за це, приватник сплачує державі концесійний платіж, який визначається в укладеній угоді.
Довгострокові концесії в Канаді стали однією із основних способів надання прав на заготівлю деревини, та незважаючи на низку проблем, загалом довели свою ефективність.
Росія
Можна сказати, що поняття концесії лісів було запроваджено у російський лісовий кодекс у 1997 році як пробне. Російські законодавці виходили із тих міркувань, що більше половини лісів країни, будучи недоступними для освоєння, страждаючи від колосальних пожеж, не є досить привабливим комерційним об’єктом для держави. Тому, для можливості розбудови інфраструктури колосального лісового потенціалу країни, планувалось залучати приватного інвестора через інструмент концесій. Очікувалось, що новий формат правовідносин (хоча його можна вважати добре забутим «старим» із кінця 20 –х років минулого сторіччя – періоду НЕП радянської країни) міг хоч якось вирішити значні проблеми російських лісів.
Цікаво, що досвід країни – агресора варто ретельно вивчати для аналізу та висновків, як не треба поводитись із власними лісами. Адже прийнявши загальну норму про концесії лісів, нормотворець «далі не пішов»: до суміжних законів не були внесені зміни, підзаконні акти не розроблені, а тому лісові концесії так і не прижились в цій країні. У 2007 році в РФ почав діяти нова редакція Лісового кодексу, в якій вже не було згадки про концесії лісів, а загальна концепція організаційно-правової форми лісокористування була зорієнтована на передачу лісів через аукціони у довгострокову оренду, остаточну ліквідацію державної лісової охорони. Нагадаємо, що концесію називають різновидом орендних відносин, яка значно «дешевше» правовідносин концесії. 2008 – 2014 роках в Росії сформовано досить ґрунтовне та об’ємне як федеральне так і місцеве лісове законодавство. Проте, судячи по незалежним оцінкам стану лісового господарства Росії, позитивних зрушень орендні відносини, із значно ґрунтовнішим законодавством (у порівняні із Україною), цій країні не принесли.
Білорусь
У 2004 році до Лісового кодексу РБ були внесена нова невелика стаття, присвячена можливості концесії лісів (ділянок лісового фонду). Зазначалось, що концесія лісового фонду врегульовується інвестиційним законодавством цій країни. Проте на думку фахівців лісового сектору цій країни, посилання на необхідність керуватись інвестиційним законодавством, стало гальмом для розвитку цього інституту у системі лісових правовідносин.
У 2007 році ІКЕА через свою латвійську «дочку» намагалось зайти через концесію в білоруську систему ведення лісового господарства, запропонувавши взяти у користування частину лісів у Гродненській області. Проте їх пропозиція була відхилена, за формальним поясненнями, що ці ліси є сировинною базою для місцевих деревообробників.
У 2016 році в республіці почала діяти нова редакція ЛК, яка визначила можливість концесії лісів в країні виключно за вольовим рішенням Президента РБ.
Тому, можна сказати що форма концесії лісів не прижилась в Білорусі, та передбачена лише формально, в якому виключення із загального правила.
Питання та ризики запровадження концесії в Україні
Головне питання, яке виникає при ознайомленні із ідеєю концесії лісів: це логіка самого рішення.
Будь-яке масштабне перетворення будь-якої галузі господарства повинно мати чітко визначені цілі, методи та індикатори досягнення, жорстке економічне обґрунтування, а всі ризики від їх реалізації повинні бути прораховані і мінімізовані.
Однак концесійний план Мінекономрозвитку для лісової галузі ззовні виглядає приблизно як досить примітивне рішення загального завдання зменшення державного сектору економіки. Тобто, схоже, що урядовці мислили такими категоріями:
А) лісгоспи Держлісагентства не можна приватизувати, оскільки вони опікуються державними лісами, які не можна приватизувати;
Б) лісгоспи Держлісагентства не можна ліквідувати, оскільки тоді не буде кому опікуватись державними лісами;
В) лісгоспи Держлісагентства не можна передати місцевим громадам, оскільки ліс та лісовий дохід у такому разі перейде до місцевих громад;
Г) Евріка ! Бінго !!! лісгоспи Держлісагентства можна передати у концесію, адже в такому випадку державне майно та ліси залишаться у держави, дохід буде надходити до Державного бюджету, і буде виконане завдання ліквідації понад трьохсот державних підприємств !
Проте таке припущення насправді не залишає приводів для жартів, адже без відповідей залишається маса складних питань, пов’язаних із функціонуванням економіки лісокористування, кадровим забезпеченням, контролем за діяльністю, податковими механізмами тощо. Пропонований договірний механізм концесій лісового фонду навряд чи здатний вирішити проблеми, що накопичились у лісовій галузі, а скоріш навпаки – створити значну кількість нових проблем та вад. При чому, у разі невдачі анонсованого експерименту, за минуванням часу повернути «все на свої місця» буде значно складніше, або взагалі – неможливо. Не маючи чітких цілей, завдань, ліквідація господарюючих лісогосподарських суб’єктів може мати руйнівну дію на всю галузь в цілому, виникне загроза руйнування реально працюючої господарської системи, буде знівельовано накопичений кропіткою працею поколінь лісівників позитивний досвід.
Для укладення договору концесії потрібна наявність двох сторін. Із державою зрозуміло: Уряд потенційно готовий надавати в концесію майно цілісних комплексів лісгоспів, та очевидно має намір врегулювати концесій лісів у лісовому законодавстві. Основне питання за пошуком концесіонерів: хто із вітчизняного чи іноземного бізнесу на сьогодні готовий вкладати інвестиції в українське лісове господарство ? Отже, чи існують із цього приводу аналітичні дослідження ринку, що обґрунтовують наявність попиту серед приватного бізнесу на вкладення інвестицій у галузь, цикл виробництва якої складає 70 – 100 років ?
Уряд готовий надавати в концесії всі лісгоспи, попри те, що на сьогодні значна частина із них є прибутковими. У 2016 році чистий дохід від реалізації продукції лісгоспами склав 12 млрд. 300 млн., із них чистий прибуток склав майже 600 млн. грн.. Отже, із цього слідує, що держава вважає низьким існуючий рівень прибутковості лісових підприємств Держлісагентства ? Знаючи про особливості мінімізації чистого прибутку в державних підприємствах, існування в цьому зв’язку відповідних проблем, не можна заперечувати цю проблему. Але тоді виникає питання, а який розмір прибутку 333 лісгоспів Мінекономрозвитку буде вважати максимальним, тобто достатнім для збереження їх у державній власності ? Інакше пропозиція концесії лісгоспів виглядає так, аби будь-якою ціною ліквідувати державні підприємства, не вникаючи у шляхи збільшення їх економічної ефективності. До речі, аналогічне питання можна адресувати стосовно необхідності концесії аеропорту «Бориспіль», який у минулому році приніс державі прибутку 1 млдр.200 млн. грн., тобто вдвічі більше ніж всі разом взяті лісгоспи Держлісагентства.
4.Кожному фахівцю лісової галузі відомо, що у лісових підприємств є власна специфіка, яка визначає їх рівень рентабельності (регіон розташування, лісорослинні умови, головна лісоутворююча порода, обсяг розрахункової лісосіки, вік основних насаджень, транспортна доступність лісів тощо). Потенційно можна очікувати на існування претендентів для концесій «дубових» лісгоспів, але чи знайдуться заявники для неприбуткових підприємств ? Нагадую, що із 333 лісгоспів Держлісагентства – 95 підприємств є «бюджетозалежними» Півдня та Сходу країни, де ще із 2016 року припинено бюджетне фінансування. Насадження, які перебувають у користуванні цих підприємства виконують переважно екологічні функцій, відтак управління ними не передбачає механізмів підвищення доходності за рахунок заготівлі деревини. Фінансування цих лісгоспів досі не відновлено, оскільки розпорядник бюджетних коштів – Мінагрополітики не відшукав механізмів виділення бюджетних коштів Вказана ситуація потягнула звільнення понад 3 тис. лісівників, значне погіршення матеріально бази та рівня охорони та захисту лісів. Тому ситуацію, яка на даний час щодо вказаних 95 підприємств можна оцінити як катастрофічну.
Можна обґрунтовано припустити, що вказані лісгоспи за умовах запровадження масової концесії залишаться на «шиї» держави, а найкращі підприємства галузі будуть передані в концесію.
Соціальний чинник. Передача майнових комплексів лісгоспів у концесію приватному капіталу передбачає процедуру ліквідації самих лісгоспів, що тягне звільнення всіх працівників цих підприємств.
Відомо, що специфіка управління лісовим господарством потребує високої компетенції, широких знань та обов’язкового досвіду, якого не можливо здобути у навчальних закладах. Для лісової галузі критично важливим є збереження компетентного персоналу, оскільки його відсутність або низька компетенція матиме вкрай незадовільні наслідки в першу чергу для якісного ведення лісового господарства. Очевидно, що масштабні кадрові ротації можуть вкрай негативно позначиться на кадровому складі лісових підприємств.
Висновки та пропозиції:
Основна війна за врятування «пораненого бійця» – лісової галузі від необдуманих реформ ще попереду. Адже для реалізації урядового «тріажу» щодо передачі у концесії лісогосподарських підприємств Держлісагентства необхідно внесення відповідних змін як мінімум до двох законів:
– Закону України «Про концесії»;
– Лісового кодексу України.
В залежності від обсягів правового регулювання, логічними також будуть також зміни до Земельного та Податкового кодексів України в частині змін статусу платників рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів та запровадження інституту оренди для земель лісогосподарського призначення державної форми власності.
Звісно, поки що ніякої катастрофи для лісової галузі не сталось. Але є план, конкретні наміри Кабінету Міністрів України реалізувати такий сценарій. Можна вважати, що процес запущений. Якщо Уряд не відмовиться від ідеї масштабної концесії лісів, рано чи пізно слід очікувати внесення Кабінетом Міністрів України до парламенту відповідних законопроектів. Відтак, основною перешкодою для реалізації цих намірів стане саме вищий законодавчий орган держави.
Від основних «владних» гравців – Мінагрополітики та Держлісагентства в цій війні не можна чекати суттєвої протидії намірами Мінекономрозвитку. Держлісагентство є центральними органами виконавчої влади, а тому його офіційна позиція в принципі не може розходитись із позицією Уряду. Навіть, попри те, що саме відомство природно не бажає втрачати колосальні повноваження щодо управління підпорядкованими підприємствами, Агентство буде змушене виконувати вказівки Уряду, в тому числі – розробляти відповідні підзаконні акти для організації масової концесії.
Тому безумовно, покладатись на позицію захисту від профільного відомства не варто, адже ключове питання, яке «урядовці» забули спитати в українського суспільства – чи хоче воно бачити в якості управлінців державних лісів приватний бізнес ? При відповіді на це питання слід почути чіткі аргументи та конкретний план дій. При чому, обов’язково має бути додатковий план «Б». Отже, громадське суспільство обов’язково має висловити свою позицію до масштабної концесії лісів та почувати відповіді від влади на поставлені питання.
Іншими учасниками діалогу мають бути самі лісівники, котрих, нагадаю, у разі передачі майна лісгоспів в концесію очікує звільнення із роботи. Звісно, будь-яка система прагне до самозбереження, та лісівників тут можна буде дорікнути в прямій зацікавленості, піднявши хвилю популізму із стандартними штампами на кшталт «знищення зелених легенів, лисіючих Карпат, чорної вирубки, масової контрабанди лісу та ін.». Але, здається це не той випадок, оскільки на кону поставлене ядро лісової галузі України, якими вважаються підприємства Держлісагентства. Втрата кадрового складу галузі означає колосальну шкоду для лісів.
Слабка економічна ефективність. Незалежні фахівці не заперечують масове втручання органів влади у господарську діяльність лісгоспів, залежності державних підприємств від місцевих політичних «еліт», внаслідок чого управлінські рішення подекуди суперечать економічній доцільності. Іноді, через слабкий рівень підготовки керівників підприємств, економічні показники ресурсних лісгоспів (навіть за аналогічними обсягами основних порід) в різних регіонах можуть суттєво відрізнятись.
Варто згадати про відсталу правову забезпеченість. Лісівники України досі визначають запаси деревини на лісосіки за Інструкцією 1968 року, працюють із електронним обліком деревини без офіційної правової регламентації, і намагаються займатись лісорозведенням без жодних правових спрощень від держави в передачі земель під заліснення.
Наявність значного обсягу незаконно добутої деревини, та загалом «тінізаці» галузі у 2015 році визнана навіть керівництвом самого Держлісагентства. Колосальні корупційні зловживання вищим керівництвом Держлісагентства у період 2011 – 2013 років підтверджені результатами розслідування органів прокуратури
Тобто, проблеми є, окремі із них – значні. Проте будь-яку проблему, як і людську хворобу, слід системно вирішувати, тобто лікувати. Проте здається, що хтось вирішив, що хворий є безнадійним, а тому пропонується варіант із евтаназією пацієнта (при чому без його згоди), замість тривалого, та подекуди болісного лікування.
У лісовій галузі є значний потенціал керівників, які маючи практичний досвід економіки лісокористування, здатні продукувати якісні та збалансовані економічні рішення. На противагу звинуваченням у низькій дохідності має бути створена якісно нова система аналізу та поширення позитивного досвіду при управлінні діяльністю лісогосподарських підприємств.
Керівництво. Лісова галузь вимагає чесних, професійних та самовідданих лідерів, що здатні без зайвого піару досягати через владні коридори прийняття рішень, що обґрунтовуються виключно інтересами держави та лісового господарства. Ключова вимога – чесність та компетентність. Саме чесна політика «згори», зрозумілі та прозорі правила гри та фахові рішення матимуть ключовий вплив на діяльність всієї галузі.
Політика. Це поки що останній аргумент, але самий головний. Потрібний єдиний нормативний документ – лісова політика, схвалений в першу чергу громадськістю, суспільством, а потім вже – владою, котрий має дати відповідь на низку ключових питань для розвитку лісу та лісового господарства України. Про необхідність ухвалення такого документа неодноразово наголошували міжнародні експерти, консультанти ФЛЕГ, це підтримується провідними навчальними закладами галузі. Чітко визначена лісова політика потрібна була Україні ще «на позавчора». Відсутність бачення розвитку та плану дій є наслідками того, що вчора Мінагрополітики задумав створити Єдиний лісгосп, сьогодні у Мінекономрозвитку виникла ідея концесій лісів, а завтра від Мінприроди може надійти черговий «кейс» перетворення лісгоспів у національні парки чи ще щось подібне. І не матиме значення, чи будуть ці ідеї повною маячнею, або дійсно матимуть змістовне наповнення. Без єдиної лісової політики та стратегії про будь-який розвиток галузі немає сенсу говорити. Потрібна спільна позиція та конкретні дії, аби перестати марнувати час, який почав йти не на користь лісовому господарству.
Олег Сторчоус, консультант проекту технічної допомоги «Сприяння реформі лісового сектора в Україні»
чудова стаття!дякую
ВідповістиВидалити