Про те, які першочергові зміни необхідні лісовій галузі, і про своє бачення проблем розповідає начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (ВОУЛМГ) Олександр Кватирко.
— Олександре Михайловичу, за останні десятиріччя законодавці України ухвалили чимало лісових документів, які нерідко разюче суперечать один одному. В ейфорії їх написання «реформатори», які вважають себе вершителями долі лісової галузі, якось забувають, що за всім цим стоять люди, переважно сільське населення, яке не має вибору, де працювати. Водночас держава, намагаючись зруйнувати колишній механізм управління лісовим господарством, не створює нічого дієвого, ефективного натомість. Яка ваша думка з цього приводу?
— Маючи ще не так давно міцну базу для підготовки висококласних кадрів, маючи вчених, які зуміли створити теорію лісовпорядкування й провадження високодохідної господарської діяльності в українських лісах, ми нині змушені вести мову про саму суть відносин людини і лісу. Вони можуть бути охоронно-творчими й агресивно-руйнівними. На жаль, переважають останні. Можливо тому, що в обох випадках причини того, що відбувається, лежать у сфері великої політики, у змісті й мотивації рішень, які ухвалюють у владних структурах. Я про те, що лісовпорядкування як велика частина лісогосподарського виробництва просто зникло. А ліс — це чи не найбільший ландшафт землі. Ліс вічний. Ліс може жити без втручання людини, він сам собі забезпечує умови для життя. Людина ж без лісу не житиме. І попри це вона свідомо створює для лісу несприятливі умови. Руйнування лісового господарства матиме небезпечні для країни наслідки.
Україні завдано непоправної економічної та екологічної шкоди, надовго втрачено престиж професії лісівника, по суті, ліквідовано зайву для держави лісогосподарську науку. У важкому становищі опинилися галузеві освітні заклади й їхні випускники, які дедалі частіше йдуть працювати не за спеціальністю. В Європі до нашого загального рівня управління лісовою галуззю ставляться, м’яко кажучи, скептично. Цей скептицизм спричинений тривалими й не передбаченими процедурами взаємодії з органами управління, критичним ставленням до лісової продукції на екологічно чутливих міжнародних ринках, невизначеністю виробничих витрат. Усе це є серйозною перепоною для залучення інвестицій.
За роки незалежності неодноразово реформувалися структура й функції державного управління лісами, що ж до лісовідновлення, то про нього взагалі забули. Хтось правильно підмітив: часта зміна лісової політики й лісового законодавства завдає шкоди галузі більше, ніж лісові пожежі. Корупція на місцях лише додає проблем. Лісова політика не стоїть на захисті вітчизняного виробника. Багато так званих інвестиційних проектів не виправдовують очікувань і є по суті махінаціями, коли на пільгових умовах отримують лісові ресурси і нічого не дають взамін, при цьому нерідко завдаючи великої шкоди екології держави.
Систему державного управління лісами у будь-якому разі доведеться вибудовувати заново, спираючись на все найкраще в галузі за останні 200 років. На ті «реформи», на які були націлені останні міністри МінАПК України, український уряд і Верховна Рада, в лісового сектора просто не залишилося запасу міцності. Потрібен еволюційний розвиток з посиленням і частковою заміною лісового законодавства. Першочергове завдання уряду — виробити баланс відносин між лісовим господарством і лісовим бізнесом. Ми не зможемо рухатися вперед, не вибудувавши системи стратегічного планування. Питання інтенсифікації лісокористування треба вирішувати у зв’язці з суміжними виробництвами і галузями. Такий підхід до проблеми матиме шанс на успіх для всіх — і для держави, і для бізнесу, а сама перспектива розвитку деревообробного комплексу держави благотворно вплине на соціальні, економічні, виробничі, екологічні й фінансові взаємовідносини гравців. Для того щоб ліс в Україні не зник зовсім, цей баланс має бути досягнутий на основі конкурентних, відкритих, соціально орієнтованих ринкових відносин.
— Рівень доходів від лісокористування, спрямованих до бюджетів різних рівнів, не завжди відповідає рівню експлуатації лісових ресурсів, а отже, не забезпечує обсягів фінансування, які би поліпшили якість управління лісами і їх охорону. Щось треба міняти?
— Головна причина такої тенденції — те, що впродовж тривалого часу зберігається різкий дисбаланс між цінами на деревину на пні і міжнародними цінами. Потребує підкріплення й удосконалення механізм збирання платежів. Унаслідок цих проблем можливості нинішнього українського лісового відомства виконувати найважливіші функції з управління лісами (відтворення і планування), охорони їх від пожеж і контролю за проведенням лісогосподарських робіт дуже обмежені. Такий стан речей негативно позначається на фінансуванні природних охоронюваних анклавів, а також потреб, пов’язаних з іншими функціями лісу як суспільного блага. Дефіцит фінансування створив «тепличні» умови для корупції та незаконних рубок лісу.
З урахуванням нинішнього розвитку лісового сектора в Україні, найбільш перспективним напрямком використання лісових ресурсів має стати розвиток виробництва з механічної переробки деревини, чия продукція зберігає її натуральні властивості як природного полімеру, що штучним шляхом не відтворюються.
Мусимо рішуче поставити питання підвищення рентабельності окремих виробничих процесів лісової галузі. Для цього потрібна повна модернізація державних і приватних лісопереробних підприємств, яка мінімізувала б витрати й втрати деревної сировини, розширила б асортимент інноваційної продукції. Маю на увазі капіталовкладення в глибоку переробку деревини
— Тобто йдеться про інноваційний розвиток деревообробної галузі?
— Так. Саме її інноваційний розвиток передбачає використання найновіших технологій у поєднанні з прогресивною організацією праці й наявністю професійно підготовлених кадрів — менеджерів і робітників високої кваліфікації.
Як отримати при реалізації деревини й лісової продукції на лісових ринках Європи не просто дохід, а високий прибуток? Як підвищити свій внесок у реальний сектор економіки нашої держави і допомогти прискорити процес розвитку економіки виробництва замість економіки торгівлі непереробленими природними ресурсами? Усіх учасників лісових відносин зацікавить рента. Досвід Європи підтверджує, що диференційований підхід до платежів за ліс дозволить владі в регіонах відібрати найефективніших споживачів деревини й успішно долати штучно створений дефіцит лісових ресурсів. Доцільність переходу на інноваційний розвиток лісового сектора на основі розвитку виробництв, які використовують переваги натурального дерева, підтверджує досвід країн з інноваційною економікою. Поволі відходить у минуле економіка з переважанням транснаціональних компаній з великими капіталовкладеннями. Їм на зміну приходить наукоємне виробництво, коли вирішальне значення має здатність компанії постійно оновлювати продукцію за рахунок упровадження нових технологій. Цей процес я спостерігаю чи не в кожній поїздці за кордон. Завдяки такому підходу увиразнюються переваги підприємств малого та середнього бізнесу, їхня здатність бути мобільними й готовність змінювати технології.
Потрібно передбачити додаткові соціальні гарантії для працівників лісової галузі. Зацікавити людей можна високою зарплатою, солідним пакетом соціальних гарантій. Уряд повинен забезпечити відповідний рівень матеріального забезпечення працівників лісової охорони, підвести її до рівня матеріального забезпечення співробітників силових структур. Усі ці заходи дозволять залучити в галузь кваліфіковані кадри, відновити інтерес до професії. Розв’язання означених проблем має ключове значення.
— Ваша реакція на останню пропозицію уряду щодо концесії майна лісових господарств?
— Я висловлю загальну думку лісівників — вона вкрай негативна. Державна лісова політика повинна відповідати інтересам України. Концесія — це приватна власність на певний період. У нас є гіркий досвід оренди мисливських угідь, яка за короткий час перетворила їх на руїну. Хто і за чий рахунок буде ліквідовувати наслідки такого «господарювання»? Держава за власні кошти. Так буде й з концесією, Та тільки після її запровадження залишаться руїни катастрофічних масштабів.
У держави й бізнесу різні інтереси. І в обох випадках жителі лісових регіонів залишаються поза ними. Треба напрацювати нову «специфікацію», яка б ураховувала права й інтереси всіх груп на прозорій і легітимній основі. Необхідно послабити роль державних інститутів, які створюють умови для корупції. При цьому важливо не забувати й про український менталітет, який нерідко диктує правила гри, не залишаючи надії на раціональне використання лісових ресурсів. Тут місце широкій громадській дискусії з залученням громадськості й професіоналів лісової справи.
В основі інституціонального розвитку системи лісокористування лежать складні соціальні процеси. Мітинги, невдоволення людей як прояв вимог громадянського суспільства і як незгода з державною лісовою політикою — це свого роду корекція або компенсація недосконалих формальних інститутів інститутами неформальними. Вони ділять повноваження між економічними суб’єктами не в оптимальний спосіб, а залежно від умов і ситуацій, які складаються у процесі життя. І з тим, що все це негативно позначається на загальному стані економіки, не можна не рахуватися. Економічна політика лісової галузі має будуватися на погодженні формальних і неформальних факторів. Потрібні нові механізми їх розвитку, нові тенденції. Але при всьому цьому державна форма управління лісами виступає єдиною гарантією збереження українських лісів. А концесія — це, очевидно, черговий «жарт» чиновників, які з великими зусиллями відрізняють березу від кукурудзи.
Петро ЧЕЧЕЛЮК
Горе від розуму ...
ВідповістиВидалити