НОВАЦІЇ. У народний фольклор глушець (глухар) увійшов за анатомічну особливість тимчасово втрачати слух під час виконання шлюбних пісень. У цей момент його й підстерігали мисливці. Підстерігали в минулому часі, бо колись популярний мисливський вид, про якого написано гори художньої й науково-популярної літератури, став настільки рідкісним, що потрапив до Червоної книги. Надмірне полювання та браконьєрство — вагомі, але не єдині причини зменшення кількості цих птахів.
Орнітологи довели, що критично важливе для виживання глушця збереження місць токування — галявин чи боліт, на яких відбуваються шлюбні ігри. На жаль, значну кількість токовищ знищують під час рубок лісу. Тому ще у 1995 році Кабінет Міністрів ухвалив документ, у якому було передбачено відведення особливо захисних лісових ділянок для охорони токовищ глушців. Як виконували цю настанову уряду? Згідно з даними Червоної книги України, глушець мешкає у Київській, Сумській, Житомирській, Волинській, Рівненській, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій областях. Улітку 2017-го еко-активісти поцікавилися в обласних управлінь лісового та мисливського господарства кількістю створених захисних ділянок для глушця. Відгукнулися всі, крім чернівецьких лісників. Але відповіді не порадували.
Виявляється, за більш ніж 20 років лісники України для охорони токовищ глушця не створили жодної(!) захисної ділянки. Чим пояснюється така байдужість? Адже в 2016— 2017 лісники взяли активну участь в організації охоронних зон навколо токовищ глушців. Керуючись новими Санітарними правилами в лісах України, вони створили понад 160 таких зон. Пояснення тут просте: мало запропонувати якусь ідею. Треба, щоб вона мала активних прихильників, або, як нині модно казати, лобістів. Ініціативу зі створення охоронних зон виявили неурядові організації України, які не обмежилися самим поданням пропозицій до нових Санправил, а бралися готувати проекти документів нижчого рівня (накази Мінприроди та Держлісагентства), лобіювали підписання і (що дуже важливо) впровадження цих наказів. Знайшлися цього разу й ентузіасти у відповідних державних відомствах, які підтримали ініціативу громадськості. У ситуації зі створенням особливо захисних лісових ділянок для охорони токовищ глушця свого часу ніхто не виявив ні ініціативи, ні ентузіазму, ні готовності до послідовної чорнової роботи.
Леонід ОЛЬШЕВСЬКИЙ для «Урядового кур'єра»
Урядовий кур'єр, 5 січня 2018 року, № 3 (6119), стор. 5
0 коммент.:
Дописати коментар