Сьогодні законопроекти про реформування лісопереробної промисловості полізли, неначе гриби після дощу – проекти №1362, №2617, слідом – №2618. Думки щодо змісту та наслідків запропонованих новацій суттєво різняться. Люди, котрі вважають себе за авторів законопроектів, наполягають на тому, що порятунок лісопереробної промисловості – саме в забороні реалізації лісопродукції на експорт. Фахівці, котрі знаються на лісовому господарстві не з чуток, схиляються до думки, що таке реформаторство – то шлях в нікуди!
До того ж є ще один вагомий акцент: дають зрозуміти, що поцупити чужі ідеї слушних реформ і проштовхнути їх до Верховної Ради під прикриттям «співавторства», як то притаманно деякім публічним політикам, – це ще півбіди. Бо це, як кажуть, лише недолік виховання та брак гідності. Гірше, коли бракує чи то розуму, чи то мудрості, щоби ті ідеї не перекрутити.
– Юрію Миколайовичу, для необізнаної людини повинно бути якесь пояснення: з якого дива такий ажіотаж саме навколо цих галузей? Чи то дійсно всі стали такими щирими захисниками лісу?
– Активізація законопроектної роботи в напрямках, пов'язаних із лісовим та мисливським господарствами, та й не тільки з ними, в останні місяці викликана низкою чинників, де основне місце в переліку посідає незадоволення малого та середнього бізнесу порядком реалізації деревини й корупційними складовими цього процесу. Бо бажання бізнесу в умовах високовитратного виробництва та і здорожчання енергоносіїв є одним: отримати дешеві природні ресурси для використання їх у виробництві.
Важливо знати, що саме лісове господарство є одним із головних для створення робочих місць на Поліссі (це і про Чернігівщину мова) та в Карпатах. Виходячи з цього, цілком зрозуміло, що лісопереробна галузь фактично є куркою, яка несе золоті яйця. Вона є центром уваги та обговорень місцевих громад. Каталізатором до змін стало й нерозуміння попередніми керівниками Держлісагентства ситуації, яка склалася саме на сільських територіях, коли посадовці зовсім не мали бажання працювати з громадськістю. Це призвело до того, що на сьогодні фактично ми маємо закритість системи лісового господарства та відсутність інформації про обсяги лісокористування.
Окрім того, «душить у зародку» і велике податкове навантаження, яке призвело до тінізації економіки, у тому числі й у деревопереробці. Відсутність програми розвитку деревопереробної промисловості в Україні та відсутність програм підтримки розвитку будь-якого бізнесу, особливо високотехнологічного, є теж суттєвим приводом для активації процесу законотворення. І за умови політичних перегонів не можна не помічати, що популізм окремих народних депутатів, які хотіли б використати будь-які недоліки як можливість набрати бали до місцевих виборів, на сьогодні зашкалює! Саме це й зумовило появу законопроектів, які забороняють реалізацію лісопродукції на зовнішніх ринках.
– ЗМІ переповнені думками щодо доцільності цих законопроектів. Одні – за, інші, а це в більшості своїй представники лісогосподарського сектору, – проти. Чи то правда: щоби наголосити на мінусах та внести суттєві виправлення в законопроекти, небайдужим до стану галузі фахівцям довелося докласти суттєвих зусиль?
– Так, було надзвичайно важко. І певні кроки відбулися лише тільки після довгих дискусій, коли у Верховній Раді на засіданнях комітетів експерти Світового банку довели абсурдність такого підходу. Результат: у другому читанні в законі були зняті обмеження по вологості та забороні експорту лісоматеріалів.
За великим рахунком, це – вже плюс! Мінуси в тому, що Україна не виготовляє високотехнологічного обладнання для деревообробки, а розпил деревини на необрізані дошки – це зовсім не те, що хоче отримати споживач, хоча для малого бізнесу це й вигідно. Заборона на експорт круглого лісу, отриманого від рубки догляду, які є високовитратними, може призвести до браку турботи за лісовими насадженнями, а за десяток років – до погіршення їх стану.
Акцент: деревина діаметром менше 24 см має невеликий попит у державі. Існує застереження, що рубки лісу у віці 30-50 років взагалі буде вкрай складно здійснювати: по-перше, це важко зробити технічно, а по-друге, куди в такому випадку подіти ліс, коли його неможливо збути. Якщо загалом, то ще жодна країна, заборонивши експорт деревини, не досягла високотехнологічної деревопереробки! Понад те, підписано договори із СОТ та ЄС, за якими держава взяла зобов'язання не запроваджувати жодних перешкод щодо експорту.
– Зіграла елементарна журналістська цікавість: зайшла на сайт Верховної Ради подивитися, хто саме складає авторство цих законопроектів. Обійдемося без імен і прізвищ, але складається враження, що лісова галузь стала ареною політичних маніпулювань деяких політиків. Чи то в мене одної таке відчуття, що деякі співавтори, котрі, м'яко кажучи, не відрізняють дуба від клена, пристали на чужу ідею й наразі просто піаряться?
– Вважаю, що професіоналізм завжди на голову вище за дилетантській підхід. І якраз саме ці законопроекти й показали голий лобізм! І тільки після довгих дискусій почули професіоналів (я хочу наголосити саме на цьому!), які вже давно розробили алгоритм вирішення проблеми.
Фахівцями-експертами проведена велика робота. Останні обговорення показали, що годувати та вирощувати курку (лісове господарство) малий та середній бізнес не хоче, а от яйця (ресурси) поділити – із задоволенням! У великого бізнесу інтерес один: навіть не купити – забрати курку! І якщо терміново не створити відповідний механізм державно-приватного партнерства в інтересах малого та середнього бізнесу, то захищати лісове господарство від великих компаній буде нікому.
Саме тому група експертів запропонувала спростити механізм ввезення обладнання для деревопереробки в Україну за рахунок відміни ПДВ та імпортного мита. Отож, це і є суттю законопроектів №2617 і №2618. Це вказувалось і в листі на ім'я голів комітетів Верховної Ради, які я підписував ще до появи цих законопроектів. Свої пропозиції експерти обґрунтували з урахуванням інтересів та потреб регіонів. Як приклад, активну позицію у цьому питанні зайняв народний депутат України Валерій Давиденко. Працюючи як фахівець сільськогосподарської галузі, де однією зі складових є лісове господарство, та базуючись на досвіді свого мажоритарного округу №208 Чернігівської області, він вніс низку практичних пропозицій щодо вирішення цього болючого питання.
– Наразі багато говориться і про Єдину комплексну стратегію розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015–2020 роки, у контексті якої обговорюється й реформування лісогосподарської галузі. Лісове господарство стало однією з топ-тем і в дискусіях щодо запровадження адміністративно-територіальної реформи. Чи здатні саме такі кроки довести свою ефективність?
– Взагалі питання економічного розвитку держави не мають єдиної стратегії. Щоправда, лозунги є – спрощення, дерегуляція, а на виході – або заборона, або черговий дозвіл. У результаті спад виробництва на рівні 40%, інфляція – 50%. І в цих умовах, коли кожен інвестор, кожна валютна копійка – на вагу золота, безсистемність може зробити державу сировинним придатком! Безумовно, велику надію покладаю на реформу місцевого самоврядування. І це не тільки зміна вивіски – громада, повіт, регіон, це, у першу чергу, право й на кошти для розвитку освіти, медицини, транспорту, будівництва. Хоча реформа йде й в умовах воєнного часу, але це єдиний унікальний момент щось змінити. Бо є приклади: коли волонтерський рух забезпечує армію, коли добровольці зупиняють регулярні російські війська, коли активність населення, як ніколи, висока – така реформа на часі! Крім того, із самодостатньою громадою важко домовитися, а ще важче спонукати до голосування за неслушні реформи. Потрібно знати, що останніми роками гальмування реформ самодостатності виконувалося виключно за рахунок саме таких громад.
Поза сумнівом, що саме розвиток малого й середнього бізнесу та самодостатні громади є основою ефективної економіки та демократичного вибору. Гарний приклад – Польща.
Щодо самого розвитку деревопереробки, то її стан, окрім професійного підходу, залежить і від купівельної спроможності населення. Бо покупець готової продукції – основний інвестор в економіку. І тому здешевлення умов ведення бізнесу коштом пільгового виділення землі, підключення комунікацій, зменшення податків та контролерів – це є основними пріоритетами. Вирощування лісу є серйозним довгостроковим капіталовкладенням. А сировина (деревина), що вирощується 80–100 років, взагалі неспроможна бути дешевою! І отут вибір вже за державою. Вона може стимулювати вирощування лісу через податкові пільги або через прямі бюджетні дотації, або через високі ціни на деревину. Але й тоді потрібно докласти зусиль – працювати як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках, де нас ніхто не чекає.
Чи можливо здешевити лісовирощування? На мою думку, однозначно – так! Для цього необхідно залучати бізнес на виконання всіх лісогосподарських операцій. Максимально відкрити інформацію про стан і обсяги лісових ресурсів. Вивести з тіні деревообробку. Аукціони деревини повинні враховувати інтереси бізнесу на територіях громад і на міжрегіональному рівні. Тобто повинні мати декілька етапів, а у випадках випуску кінцевої продукції та глибокої переробки – бути довгостроковими. Підприємець повинен вивчити та оцінити ринок на декілька років наперед, а лісівник – мати гарантії отримання коштів для лісовирощування. Задля цього потрібні: професіоналізм, а не популізм; розумні податки; права громад, а не тільки обов'язки; відповідальність за прийняті рішення, а не тільки розмови при них.
Принаймні у стратегії розвитку лісового господарства, яку готували експерти за моєю участю, намагалися врахувати саме це. При цьому максимально використати досвід країн, які такий етап пройшли – наприклад, знову ж тієї самої Польщі. Тепер справа за нашими урядовцями. Чи підтримають вони фахові пропозиції?..
Спілкувалась Валентина Носач
0 коммент.:
Дописати коментар