У ДП «СЛАП «Ратнеагроліс» кипить робота. Йде ремонт техніки, на господарський двір заїжджають лісовози, будується конторське приміщення. Інженера охорони та захисту лісу Віталія Глущука застаю за розмовою з помічником лісничого Щедрогірського лісництва Василем Денисюк.
Віталій Віталійович – хоч і молодий літами, та дуже авторитетний тут працівник. На цей авторитет довгі роки працювала вся родина Глущуків та поблизьких родичів. Лісівник це усвідомлює і намагається тримати марку. Віталій родом із с. Видраниця, що на Ратнівщині. Тут закінчив школу, вступив до Національного лісотехнічного університету України, здобув фах інженера лісового господарства. У липні 2014-го прийшов на роботу у ДП СЛАП «Ратнеагроліс».
Віталій Віталійович – хоч і молодий літами, та дуже авторитетний тут працівник. На цей авторитет довгі роки працювала вся родина Глущуків та поблизьких родичів. Лісівник це усвідомлює і намагається тримати марку. Віталій родом із с. Видраниця, що на Ратнівщині. Тут закінчив школу, вступив до Національного лісотехнічного університету України, здобув фах інженера лісового господарства. У липні 2014-го прийшов на роботу у ДП СЛАП «Ратнеагроліс».
– За час роботи зарекомендував себе справжнім професіоналом, відданим і люблячим свою справу, – каже про нього директор Ростислав Зарубич. – Завжди вчасно і грамотно виконує свою роботу, дисциплінований, легко знаходить спільну мову зі співробітниками. Повною мірою відповідає прийнятим на підприємстві нормам поведінки й правилам внутрішнього розпорядку. Бере активну участь у громадському житті колективу.
Віталій – із династії лісівників.
– Мій батько Віталій Логвинович закінчив Львівський лісотехнічний університет, – розповідає головний лісоохоронець «Ратнеагролісу». – Три роки відпрацював у Сибіру. Там пройшов гарну лісівничу школу.
Повернувшись у рідний край, Віталій Логвинович влаштувався на роботу у ДП «Ратнівське ЛМГ». Працював на різних посадах. Був інженером з охорони праці, виконував обов’язки головного інженера, та, оскільки добре знався на деревині, керівництво лісгоспу доручило йому заготівлю і реалізацію лісу.
Державному лісомисливському господарству батько Віталій Логвинович присвятив 25 років свого життя. Власне, він і привів у лісову галузь своїх дітей. Окрім Віталія Віталійовича на лісівничу життєву стежку ступили й обидва його брати. Старший Богдан закінчив Шацький лісовий коледж, зараз працює майстром лісу, середульший брат Валентин також здобув лісівничий фах у Львівськім, батьковім виші. Щоправда, зараз працює інженером СтОВ «Ратнівський аграрій». Їх мама Тетяна Мартинівна працювала бухгалтером у державному лісомисливському господарстві, вийшла на пенсію. Інженером лісових культур трудиться також тітка Олена Коршицька. Її чоловік Зіновій Коршицький був директором даного підприємства.
– Ось така у нас родинна лісова династія! – мовить з гордістю Віталій. – Всі ми любимо ліс.
Щоправда, кожен по-своєму. Оскільки більшість свого життя татові довелося займатися стиглоліссям, він дуже добре розумівся на його породних властивостях та якісних параметрах, умів вибрати ділову деревину для будівництва, матеріал для меблів чи якоїсь іншої потрібної речі. Мабуть, через те цінував вже стиглий покрижований ліс. Батько любив повторювати, що пожинає плоди лісівників попередніх поколінь, а його синам належить ще садити, вирощувати і берегти деревостани, аби через роки так само їх плодами могли скористатися вже його онуки та правнуки.
Щодо дідів, вони були хліборобами, працювали у колгоспі. Одного з них – онук вже не застав, а другого – вправного тракториста – донині згадує добрим словом. Віталій вже й сам батько. Одружився три роки тому, дружина Наталя народила сина Романа і батько сподівається, що з нього також виросте природолюб.
– Чи добре, що є лісові династії? – цікавлюся.
– Звичайно, добре, адже діти змалку переймають досвід старших. Батьків знають і вміють шанувати в усій окрузі, що дуже важливо для професії лісівника. Тож коли хтось із дітей приходить йому на заміну, це не тільки позитивно сприймається людьми, а й полегшує усім спілкування та роботу. І батькові спідручніше передавати у спадок синові чи онукові ліс. Як у мене було!?. Університет – освіта добра, але, як кажуть, потрібні й практичні навики, а останніх у молодого спеціаліста – якраз і не густо. Мені на початках дуже сильно допомагав мій батько, за що я йому дуже вдячний. Лісівничі династії варто підтримувати на державному рівні.
ДП «СЛАП «Ратнеагроліс» пощастило на династії. Заболоттівське лісництво має династії Мазуриків (батько і два сини) та Денисюків. Зокрема, Олег Денисюк працює інженером електронного обліку, син Леонід – майстром лісу, а його брат Василь – майстром лісу сусіднього Турського лісництва. У Щедрогірському лісництві Микола Васильович Денисюк вийшов на пенсію, натомість прийшов його син Василь. А ще у цьому ж лісництві є майстер лісу Степан Адамович Костючик. У нього сім синів. Старший працює лісівником на Маневиччині. Ще один зараз навчається у лісівничому виші і вже готується замінити батька на його посаді.
– Наші люди люблять ліс і цінують працю лісівників, – роздумує Віталій Віталійович. – Цьогоріч на навчання у лісівничі виші поступило одразу три наших майстри лісу. Тепер у нас всі фахівці будуть з лісівничою освітою.
Молодь йде вчитися до Луцька, Львова, Житомира, Шацька. З радістю зустрічаємо їх у себе на підприємстві. Цього року у нас проходили практику студенти Шацького лісового коледжу імені Валентина Сулька. Зокрема, Юрій Шворак, що родом із с. Сошичне сусіднього Камінь-Каширського р-ну, стажувався на посаді майстра лісу. Взяли його у штат, на відводи. Ми задоволені його практикою. Сумлінний і працьовитий юнак. Івана Токарського – випускника цього ж коледжу – від нас призвали нещодавна на службу в ЗСУ.
– Чи задоволені підготовкою випускників Шацького лісоколеджу? – запитую.
– Колись у Львові нам казали: «Що дав технікум, інститут не добавить, – приєднується до розмови помічник лісничого Щедрогірського лісництва Василь Андронович Денисюк, що досі уважно слухав нашу розмову. – Та родинної батькової науки ніякий виш не замінить.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Фото автора
0 коммент.:
Дописати коментар