«А ось тут, – пригальмовує В’ячеслав Миколайович, – лігвище величезного кабана. Його навіть у Кіровоградській області бачили. Це він тут у нас тиждень відлежується, а потім вирушає у свій обхід. У нього коло велике, аж на Кіровоградщину заходить. Кілька тижнів його немає, а потім повертається. Його неможливо не впізнати. Дуже вже вражає своїми розмірами».
Ці місця В’ячеслав Діденко знає, як свої п’ять пальців. Уже чверть століття він очолює Тимошівське лісництво. У лісі він і днює, і ночує, і працює, й відпочиває. Може через це дружина Марія спочатку не хотіла віддавати синів у цю галузь. В одного таки переважила любов до точних наук. А другий, спробувавши іншого хліба, все ж вирішив продовжувати батькову справу. І зараз працює в Смілянському лісгоспі й навчається на інженера лісового господарства.
А тим часом В’ячеслав Миколайович, з почесним званням двічі діда, часто бере з собою в ліс іще зовсім маленьких двох онуків: «Майбутні лісівники. Вже привчаю до полювання і рибалки змалечку».
Так колись і він сам пропадав усе літо зі своїм дідусем-лісником на кордоні. З цього й почалося його захоплення лісом. Після школи, особливо не роздумуючи, пішов навчатися на інженера лісових культур у Києві. Спочатку потрапив на роботу в Лисянську лісомеліоративну станцію. А потім, поживши кілька років під Києвом (доки дружина закінчувала навчання), повернувся на рідну Черкащину.
«Приїхав сюди у дев’яностому році, а тут 13 тисяч головного користування й одинадцять постійних працівників у лісництві», – згадує В’ячеслав Діденко.
Здається, все, до чого стає причетний В’ячеслав Миколайович, починає змінюватися і розвиватися. За лісничого Діденка створили деревообробний цех, облаштували побутові кімнати, провели капітальний ремонт контори лісництва, проклали надійні лісові дороги, яким позаздрить будь-який район. Тимошівське лісництво – єдине в Кам’янському лісгоспі, де збереглося приписне мисливське господарство. І завдяки ентузіазму лісничого у місцевих заростях запурхали фазани й куріпки, активніше застукали копитцями кабани й козулі. Він розводив живність у спеціальних вольєрах, а потім випускав у ліс.
Та найбільшим своїм здобутком вважає лісові культури: «Лісівнича справа така, що ти не бачиш плодів своєї праці. Їх уже пожинають наступні покоління. Думаю, мені не соромно буде перед дітьми й онуками», – говорить В’ячеслав Миколайович.
Та за роботу лісівникові уже й зараз дякує колектив цеху, який вдалося зберегти навіть у складні дев’яності, відпочивальники, що їдуть хорошою дорогою в затінок дерев, учні місцевої школи, котрі завдяки шкільному лісництву знайшли свій шлях у житті. В’ячеслав Діденко працює на віки, але змінює світ навколо вже сьогодні.
Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства
0 коммент.:
Дописати коментар