22 грудня 2015

Лісівник, що змінює світ

За вікном робочої автівки мигтять голі віти дерев. Лісничий показує найбільше багатство Тимошівського лісництва – молоді насадження, яким немає ще й 15 років. Дуби, граби, горіхи вже розпрощалися із листям і готові до зимових холодів. Для сторонньої людини вони однаково безликі і сірі, як і сьогоднішня погода. А лісничий В’ячеслав Діденко уже бачить, які насадження тут виростуть. Захоплено показує серед заростів звірині стежки. Їх протоптали лісові мешканці до кормових полів, посіяних спеціально для того, щоб звірина під час зими змогла знайти собі їжу.

«А ось тут, – пригальмовує В’ячеслав Миколайович, – лігвище величезного кабана. Його навіть у Кіровоградській області бачили. Це він тут у нас тиждень відлежується, а потім вирушає у свій обхід. У нього коло велике, аж на Кіровоградщину заходить. Кілька тижнів його немає, а потім повертається. Його неможливо не впізнати. Дуже вже вражає своїми розмірами».


Ці місця В’ячеслав Діденко знає, як свої п’ять пальців. Уже чверть століття він очолює Тимошівське лісництво. У лісі він і днює, і ночує, і працює, й відпочиває. Може через це дружина Марія спочатку не хотіла віддавати синів у цю галузь. В одного таки переважила любов до точних наук. А другий, спробувавши іншого хліба, все ж вирішив продовжувати батькову справу. І зараз працює в Смілянському лісгоспі й навчається на інженера лісового господарства.

А тим часом В’ячеслав Миколайович, з почесним званням двічі діда, часто бере з собою в ліс іще зовсім маленьких двох онуків: «Майбутні лісівники. Вже привчаю до полювання і рибалки змалечку».

Так колись і він сам пропадав усе літо зі своїм дідусем-лісником на кордоні. З цього й почалося його захоплення лісом. Після школи, особливо не роздумуючи, пішов навчатися на інженера лісових культур у Києві. Спочатку потрапив на роботу в Лисянську лісомеліоративну станцію. А потім, поживши кілька років під Києвом (доки дружина закінчувала навчання), повернувся на рідну Черкащину.

«Приїхав сюди у дев’яностому році, а тут 13 тисяч головного користування й одинадцять постійних працівників у лісництві», – згадує В’ячеслав Діденко.

Здається, все, до чого стає причетний В’ячеслав Миколайович, починає змінюватися і розвиватися. За лісничого Діденка створили деревообробний цех, облаштували побутові кімнати, провели капітальний ремонт контори лісництва, проклали надійні лісові дороги, яким позаздрить будь-який район. Тимошівське лісництво – єдине в Кам’янському лісгоспі, де збереглося приписне мисливське господарство. І завдяки ентузіазму лісничого у місцевих заростях запурхали фазани й куріпки, активніше застукали копитцями кабани й козулі. Він розводив живність у спеціальних вольєрах, а потім випускав у ліс.

Та найбільшим своїм здобутком вважає лісові культури: «Лісівнича справа така, що ти не бачиш плодів своєї праці. Їх уже пожинають наступні покоління. Думаю, мені не соромно буде перед дітьми й онуками», – говорить В’ячеслав Миколайович.

Та за роботу лісівникові уже й зараз дякує колектив цеху, який вдалося зберегти навіть у складні дев’яності, відпочивальники, що їдуть хорошою дорогою в затінок дерев, учні місцевої школи, котрі завдяки шкільному лісництву знайшли свій шлях у житті. В’ячеслав Діденко працює на віки, але змінює світ навколо вже сьогодні.

Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства

0 коммент.:

Дописати коментар