Активісти ГО «Майдан Турківщини» садили ліс в урочищі Ями
«Якщо мені скажуть, що завтра наступить кінець світу, то ще сьогодні я б посадив дерево»Як говорить китайське прислів’я: «Найкращий час для посадки дерев – двадцять років назад. Але якщо не тоді, то зараз». І дійсно! Якщо поглянути довкола на запустілі поля, які вже зо два десятки літ не відчували на собі ґаздівської коси, плуга й мотики, і які вже встигли зарости кущами та борщівником, то думаєш: а якби тоді ці площі засадили лісом? А ще через кілька десятків років тут можна було б мати добротний ліс.
(Мартин Лютер)
Сьогоднішні тотальні неконтрольовані законні та самовільні рубки в Карпатах, неабияк сполошили суспільство, яке ледь-ледь починає усвідомлювати наслідки такого хазяйнування. Перший крок до якогось, бодай хоч мінімального контролю над ситуацією, зробила громада Турки. Цього року ми налагодили співпрацю з ДЛГП «Галсільліс». Напевно це найрозумніший крок назустріч один одному, який об’єднав потреби, обов’язки та наслідки в одне ціле.
Восени, минулого року, ми мали намір приймати участь у посадці лісу на місці тодішньої його заготівлі. Але ситуація не склалася через планові рубки та погодні умови. Лишень тільки війнуло весною, голова ГО «Майдан Турківщини», Руслан Шиян, зв’язався з директором ДЛГП «Галсільліс» Михайлом Васильовичем Повханичом і домовився про весняну посадку лісу.
Обрали святковий день, в який Церква згадувала подвиг сорока мучеників, котрі в 320-му році постраждали у Севастії. Зранку, в урочище Ями, прибули лісівники та машина з посадочним матеріалом: ялиця, бук. Спеціалісти провели короткий інструктаж і всі дружно взялися за роботу. За відповідною схемою, спеціальними інструментом, який називається «саджальний меч Колесова», що нагадує собою вузьку стальну лопату (винайдений в 1833-му році директором Харківського землеробського училища О.О.Колесовим для посадки саджанців), почали робити в ґрунті ямки, куди висаджували саджанці. Перед цією операцією місце посадки ретельно розчищали мотиками від ожини та хмизу, а саму висаджену культуру відзначали вертикально встромленими біля неї тичками.
.
Через якийсь час прибув і Михайло Васильович. Він взявся активно допомагати висаджувати ліс, даючи цінні поради та розповідаючи різні веселі історії з життя лісників. Не забув він і про людей, які працювали на посадці лісу. Сюди привезли і гарячий чай, і смачні канапки. Після короткого перепочинку всі взялися знову до роботи. В скорім часі робота була завершена. Цього дня на цій площі висадили тисячі саджанців. Мені довелося працювати з досить цікавою людиною, лісником з Волосянки. Він розповідав про свою любов до лісу, яку йому прищепив його батько, котрий також був лісником. Активно працював на посадці лісу й активіст ГО «Майдан Турківщини», Валерій Рябков, котрий щиро переживав, аби не опустити й весняний момент.
Своїм досвідом на посадці лісу ділився і активіст ГО «Майдан Турківщини», Орест Немець, котрого за посадку дерев ще в армії, неодноразово відзначали подячними грамотами, а працюючи в Європі, він висадив там понад 8-м тисяч дерев. Тепер прийшла черга садити дерева і на своїй Батьківщині.
.
.
За щиру працю, місцевий лісник, п.Сьомушкін, нагородив нас кількома в’язанками саджанців ялиці, які я передав своєму товаришу, Богдану Габрикевичу. Ще до вечора ця добра сотня маленьких деревець була висаджена ним по схилу вздовж річки Яблуньки. Так ми успішно завершили цей дійсно святковий день.
На завершення хочеться сказати кілька слів і про моральну сторону цього процесу, про душевні та духовні переживання. Зустрічаючись з жителями міста, неодноразово чуєш від них слова: «Ось цей лісок я садив»; «А я садив ось цей березняк з дубами»; «А ми закладали ось цей парк»; «А цей модринник, ген під лісом, то ми садили»… . в словах відчувається гордість за зроблену добру справу. І дійсно, як каже японська мудрість: «Дерева саджають предки, а їхньою тінню користуються нащадки». Тепер і ми можемо з гордістю сказати своїм дітям: «Ось цей ліс в Ямах садили ми». Та й сам Михайло Васильович побажав нам, щоб з цього лісу, котрий виросте, наші діти та внуки мали дерево на свої хати. Щиро дякуємо.
Виросли колись посаджені ліси. Вже зістарілися люди, котрі їх садили. Їхні діти, внуки та правнуки неодноразово відпочивали в тіні цих дерев, збирали під ними гриби та ягоди, слухали в їхньому гіллі веселий щебет різноманітного лісового птаства, на повні груди вдихали свіже смолянисте повітря. Сьогодні вони мають змогу придбати тут і деревину для хазяйства. Це, свого роду, здоровий кругообіг відносин людини з природою: зрізав одне дерево – посади десять. Як зазначив у свій час американськи прозаїк, драматург та есеїст, Торнтон Уайлдер: «Посадити дерево – найнеегоїстичніший із всіх людських поступків. Це найчистіший акт віри».
Зараз весна. Час садити ліси. Ліси, які навчають людину розуміти прекрасне (А.Чехов). В районі кілька добрих сотень партій та громадських об’єднань. Організовуймо, друзі, народ на цю святу справу, на молитву в дії і не забуваймо слова народної мудрості: «З нас, як із дерева, – і довбня, і ікона», – в залежності від обставин і від того, хто це дерево оброблятиме.
Віктор Саварин. м.Турка
0 коммент.:
Дописати коментар